Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков
Проте вже з середини 1750 року в протоколах конференції проти імені Ломоносова все частіше з’являвся один запис: «Проводив хімічні досліди, внаслідок чого не прийшов на Академічні збори». І що дивно: ні Шумахер, ні його прислужники ні разу не заїкнулись про те, що «пану Ломоносову догану висловити належить».
Звичайно, нікому не спаде на думку пояснити це тим, що, мовляв, Ломоносов попав у фавор і йому тепер все дозволено. А справа була проста. Ломоносов захопився мозаїкою. А це був такий предмет, яким цікавилась сама імператриця. Так що самі розумієте…
Мозаїчна епопея розпочалась задовго до відкриття ломоносівської лабораторії.
У 1746 році в колонний палац графа Воронцова з’їхався «весь Петербург». Граф Михайло Іларіонович, повернувшись з Риму, привіз чимало принадливих дрібничок, але найдивовижнішими і найкрасивішими були картини та портрети з мозаїки. Сама Єлизавета побажала приїхати до графа помилуватися італійським дивом, і, побачивши мозаїку, так захопилася нею, що граф, стримуючи тяжке зітхання жалю, поспішив подарувати картини матінці-імператриці.
Мозаїчне мистецтво, яке досягло свого розквіту в стародавній Греції і в стародавньому Римі, до XVIII століття було майже забуте. Італійські мозаїсти тримали в секреті прадідівські рецепти і, як це й буває в подібних випадках, мистецтво мозаїки поступово занепало. Картини, які викликали захоплення Єлизавети, були лише слабким відблиском чудового античного мистецтва.
Проводячи хімічні дослідження із змішуванням різних тіл, вивчаючи природу кольору, Ломоносов зацікавився забарвленими стеклами. Тим більше, що він хотів розкрити італійський секрет.
Він взявся за розв’язання завдання з властивими йому грунтовністю і пунктуальністю. Заздалегідь були намічені різні серії дослідів. І вже 28 березня 1750 року в Академічну канцелярію надходить рапорт з проханням забезпечити шліфування виготовлених ним мозаїчних стекол. Проте це були лише перші, хай і вдалі, зразки. Основна робота тільки починалася.
Всього протягом року Ломоносов поставив близько чотирьох тисяч дослідів, більше десяти плавок на день! Не було такого відтінку кольору, якого він не міг би надати смальті: «чудове, зеленого трав’яного кольору, вельми скидається на справжній ізумруд», «зелене, кольором подібне до аквамарину», «кольору печінки», «карнеолове», «дуже схоже на чудову бірюзу, але напівпрозоре», «чудового м’ясного кольору», «кольору чорної печінки»…
Опис пошуків найкращих рецептів для смальти — найпереконливіше спростування висловлювань тих горе-істориків науки, які вважали, що надзвичайні наукові досягнення Ломоносова — наслідок сліпої удачі.
Удача! Безперечно. Але тільки та удача, в якій, за висловом Едисона, 1% генія і 99% поту. Подивимось, як дісталося Ломоносову виготовлення смальти, так званого «золотого рубіна».
У лабораторному журналі вченого можна зустріти згадування про 69 рецептів суміші (шихт) для варіння золотих стекол. Тільки колоїдне золото, так званий «мінеральний пурпур», який вводиться в шихту, Ломоносов добував тринадцятьма способами. Визначення найкращого рецепту прийшло в результаті вивчення впливу: температури на плавлення скла, наступного відпалювання, концентрації золота в склі, способу введення золота в скло, окремих компонентів на фарбування золотих стекол. В цій останній серії дослідів вивчався вплив домішок залізного порошку, окису олова, сурику, селітри, магнезії, кухонної солі і ще багатьох інших речовин.
Хто повторить тепер слова про сліпу удачу?
Ломоносов поспішав і тому часто забував записати рецепти шихти і технологію варіння або робив це з допомогою одному йому відомих скорочень. Тому далеко не всі секрети ломоносовської мозаїки нам відомі. Коли порівняно недавно були проведені розкопки в Усть-Рудицях, на тому місці, де стояла мозаїчна фабрика Ломоносова, знайдено дуже багато смальти. Академія наук оголосила, що віддасть зразки у розпорядження тих хіміків, які побажають зайнятись аналізом смальти для встановлення складу і розкриття технології її варіння.
Судячи з окремих праць, які появились у пресі, ця справа виявилась дуже нелегкою. «Секрет» смальти криється в різних домішках до шихти, настільки незначних, що навіть сучасними найдосконалішими методами аналізу важко їх виявити. Наприклад, відтінок, а іноді колір залежить від мізерної кількості, скажімо, кобальту. Ось і догадуйся, в якій сполуці, яким чином вводив Ломоносов його в шихту. А щодо технології, — то тут розібратися ще важче. Ось чому «секрет» Ломоносова поки що багато де в чому залишається нерозгаданим.
Всі мозаїчні картини, які вийшли з майстерні Ломоносова, створені ним самим від початку до кінця. Він варив скло для смальти. Він добирав кольори. Він робив ескізи. Він знаходив кольорове і композиційне рішення. Він викладав стекла — від першого до останнього.
Коли хочуть навести приклад яскравої різнобічної обдарованості, називають ім’я Леонардо да Вінчі. Що й казати, приклад виразний. Художник, можливо найтонший за всю історію живопису, інженер, фортифікатор, математик, природодослідник, анатом.
Анітрохи не применшуючи ролі Леонардо да Вінчі — геніального представника культури славної епохи Відродження, відмітимо, що стати універсалом у XV віці було все-таки легче, ніж у XVIII. За три століття, що відділяють флорентійського художника I мислителя від петербурзького вченого, людство в науках настільки піднеслося вгору, наскільки XX вік вищий за епоху царя Олексія Михайловича.
Але ж Леонардо да Вінчі не писав віршів — і яких віршів! Не поклав початок стільком наукам — І яким наукам! Не відкрив стількох законів — і яких законів! А Ломоносов у вибраній ним галузі образотворчого мистецтва, як і Леонардо да Вінчі в живопису, залишився неперевершеним і досі.
Влітку 1752 року Ломоносов закінчує першу свою мозаїчну картину — образ богоматері. В той час постійні нестатки вченого стали нестерпними. Ломоносов, зважаючи на довгий список своїх кредиторів, не наважився більше позичати у кого-небудь і, хоч як йому не хотілося, звернувся в Канцелярію з проханням виготовити для мозаїки горіховий футляр. Канцелярія, спочатку пославши в майстерню Ломоносова чергового наглядача, вирішує задовольнити прохання пана професора.
4 вересня виготовлена мозаїка була урочисто вручена Єлизаветі. Чи Канцелярія так вирішила, чи сам Ломоносов, до краю доведений нуждою, змушений був у такий спосіб звернути увагу імператриці на свою діяльність, невідомо. Мозаїку Єлизавета прийняла, милувалась і захоплювалась нею, а