Михайло Васильович Ломоносов - Юрій Якович Фіалков
Вісім років, вісім довгих років Ломоносов боровся за свою лабораторію. І радість від перемоги була велика і плідна. За кілька років праці в лабораторії Ломоносов впевнено створив і експериментально обгрунтував начала хімічної науки.
VТільки тепер Ломоносов зрозумів, що таке справжній брак часу. Наприкінці робочого дня він з незадоволенням зустрічав прихід ранніх зимових сутінок, а починаючи день, сердився, що доводиться працювати при свічках. Зрештою, слова «кінець» і «початок» робочого дня навряд чи можна вживати в їх прямому значенні. Бо кінець робочого дня, чи, вірніше, робочої доби, з’єднувався з його початком. І рідко випадала ніч, яку Ломоносов проводив у ліжку. Часто-густо він засинав неспокійним сном на дві-три години, сидячи на табуретці біля однієї з лабораторних печей.
Ломоносов відмовляється від нової квартири, що йому, як професорові, належало зайняти. Нова квартира була на другому березі Неви і діставатись до неї дуже важко. Взимку ще нічого — можна йти по невському льоду, а влітку треба добиратись в обхід. Ні, краще залишитись на старій квартирі. Хоч і холодна вона, і вогка, зате лабораторія буквально за кілька кроків.
Хімія витіснила на цей час всі інші захоплення Ломоносова. Лише один раз, через кілька місяців, він пише віршованого листа графу І. І. Шувалову. Там є такі рядки:
Меж стен и при огне лишь только обращаюсь; Отрада вся, когда о лете я пишу; О лете я пишу, а им не наслаждаюсь, И радости в одном мечтании ищу.А літо Ломоносов любив з усією пристрастю петербуржця, змушеного більшу частину року бачити мрячливе небо. Тугу за літом він міг вгамувати хіба що у віршах, зате вони стали перлиною російської поезії XVIII століття.
В средине жаждущего лета, Когда томит протяжный день, От знойной теплоты и света Прохладна покрывает тень, Где ветви, преклонясь, зелены, В союз взаимный сопряжены, Отводят жаркие лучи. Но коль великая отрада, И томным чувствам тут прохлада, Как росу пьют цветы в ночи.Вірші ці були мимовільною «слабістю» вченого-поета, якої він не соромився, тому що на його хімічному полі діяльності наступили гарячі дні.
До експериментів по обгрунтуванню того закону, який пізніше буде названий іменем Ломоносова, вчений приступив, твердо впевнений у кінцевому результаті. Вже в листі до Ейлера, що безпосередньо передував цим експериментам, Ломоносов пише слова, які згодом стали знаменитими: «…всі зміни, що в природі трапляються, відбуваються так, що скільки чого до одного добавиться, стільки відніметься від іншого. Так, скільки до одного тіла добавиться речовини, стільки ж відніметься від іншого… Цей закон природи є таким загальним, що поширюється і на правила руху: тіло, що спричинює поштовхом рух іншого, стільки ж втрачає свого руху, скільки передає другому тілу».
Ну, а потім пішли досліди. Перед цим Ломоносов ще раз уважно прочитує твори Бойля, у відкриту полеміку з яким чи, вірніше, з його непорушним авторитетом, йому доведеться вступити. Схема досліду Бойля була зрозумілою. Він брав кусок свинцю і клав його в реторту, яку потім запаював. Реторта довгий час нагрівалася на вогні. Свинець плавився, а потім покривався сіруватим порошком — «окалиною», як називали в той час, або «окисом», як говоримо ми тепер. Чим довше стояла реторта на вогні, тим більше утворювалось порошку. Після закінчення прожарювання Бойль охолоджував реторту і обережно відламував кінчик. При цьому Бойль з спостережливістю справжнього вченого відзначав, що повітря із свистом вривалось в реторту. (Ще б пак, адже весь кисень, який був у повітрі запаяної реторти, пішов на реакцію з свинцем!). Після всього Бойль зважував реторту. Виявилось, що вага реторти збільшилась. (А як же інакше, адже в в колбу ввірвалося повітря в об’ємі поглиненого кисню).
Бойль був дуже задоволений результатами дослідів, які, до речі, відтворювалися з великою точністю і незмінною сталістю. Ці результати повністю погоджувались з його поглядами. Збільшення ваги реторти зрозуміло: «вогненна матерія» («теплець») проникнула крізь стінки реторти і, змішавшись з металом, зробила його важчим.
Ломоносов починає з того, що старанно повторює досліди Бойля. Все правильно. Вага реторти збільшується. Але чому виникає цей свист, коли реторту відкривають! Ну, звичайно, причиною всьому повітря. Реторту розкривати не можна.
Перший раз реторта нагрівалась кілька годин. Терези показали, Що вага нерозкритої колби ніскільки не змінилась. Ломоносов старанно записує результати цього досліду і приступає до наступного.
На цей раз реторта нагрівалась цілу добу. Результат той самий.
З точністю до « 1/4 зменшеного золотника», тобто до трьох десяткових часток грама, вага реторти залишалась попередньою.
Все ясно! Здається, все. Але треба передбачити можливі заперечення майбутніх опонентів. У Бойля не сказано, скільки часу він нагрівав свою реторту, тому Ломоносов вирішує приступити до досліду, який би тривав кілька діб.
…Нагрівання продовжується безперервно ось уже два тижні. Тринадцять ночей Ломоносов провів, не спавши, в лабораторії: стежив, щоб вогонь у печі був рівномірним. Тільки вдень на кілька годин його підміняв лаборатор. Чи не тоді Ломоносов написав, що «крутиться» лише «між стінами і при вогні!…»
Коли й на цей раз зважування показало, що вага реторти не змінилася, Ломоносов втомлено потягнувся, помацав кучеряву бороду, що відросла за ці дні, і записав у журналі: «…дослідами доведено, що думка славного Роберта Бойля хибна, бо без пропускання зовнішнього повітря вага спаленого металу залишається в одній мірі…» — і тут же заснув.