Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці - Йон Колфер

Квартира Каррере була на Рю Бонапарт, навпроти церкви. Апартаменти в Сен-Жермен за місяць кош­тували стільки, скільки середньостатистичний пари­жанин і за рік не заробляє. Батлер замовив каву і круасан у кав’ярні «Бонапарт», розташувався за столиком на вулиці. За його підрахунками, звідси відкривався чудовий вид на балкон пана Каррере.

Довго чекати не довелося. Менше ніж за годину на балконі з’явився товстенький чоловічок і постояв кілька хвилин, опершись на декоративні поручні. Люб’язно покрутився на всі боки, щоб його можна було добре роздивитися.

У вусі пролунав голос Холлі.

— Наш клієнт. Він сам?

— Не можу сказати, — пробурмотів охоронець у руку.

Мікрофон, приклеєний до горла, чутливо реагу­вав на будь-які вібрації, перетворював їх на слова і пересилав Холлі.

— Хвилинку.

Батлер почув клацання клавіатури, і раптом іридокамера у нього в оці блимнула. Одне око почало бачити зовсім в іншому спектрі.

— Теплочутливість, — повідомила Холлі. — Гаря­че — червоне. Холодне — синє. Не дуже потужна система, але проникає крізь стіни.

Батлер перевів погляд на квартиру. В кімнаті було три червоних об’єкти. Один — серце Каррере, що пульсувало кармінним по центру рожевого тіла. Другий був чимось на кшталт чайника або кавника, а третім був телевізор.

— ОК. Чисто. Я іду туди.

— Згодна. Будь обережним. Занадто все добре виходить.

— Я такої ж думки.

Батлер перейшов через бруківку і підійшов до чо­тириповерхового будинку. Там був омофон, але две­рі лишилися ще з дев’ятнадцятого століття, тож сильне плече запросто вибило кріплення замка.

— Я всередині.

Нагорі почувся шум. Хтось ішов. Батлер не дуже хвилювався, однак сунув руку під куртку і намацав пістолет. Хоча вряд чи той знадобиться. Навіть най- зухваліші молодики завжди поступалися і пропуска­ли його. Мабуть, через його безжальні очі. Зріст під два метри теж відігравав свою роль.

Із-поза рогу вийшла група підлітків.

— Екскюзе муа, — сказав Батлер і галантно зробив крок убік.

Дівчата захихотіли. Хлопці витріщилися. Один, із бровами, що зрослися на переніссі, навіть хотів відпустити якийсь коментар. Батлер йому підморг­нув. Особливим чином. Немов одночасно підбадьо­рював і залякував. Коментар так і не прозвучав.

Батлер піднявся на четвертий поверх без уся­ких пригод. Квартира Каррере була в торці. Вікна на двох стінах були від підлоги до стелі. Дуже до­рого.

Охоронець почав було обмірковувати, яким спо­собом проникнути всередину, коли помітив, що две­рі відчинені. Це, як правило, означало одно із двох: перше, в помешканні не залишилося живих; і друге, на нього чекали. Жоден із варіантів не мав сенсу.

Батлер обережно увійшов. Попід стінами стояли ряди розкритих коробок. Серед поліетилену можна було розгледіти батарейки і пожежні костюми. На підлозі валялися пачки грошей.

— Ти друг?

Каррере. Він сидів у величезному кріслі, тримаю­чи на колінах якусь зброю.

Батлер повільно наблизився. Найголовніше пра­вило бійки — сприймати кожного опонента сер­йозно.

— Заспокойся.

Парижанин підняв зброю. Вона була розрахована на менші пальці. Дитини або ельфа.

— Я спитав, чи ти друг?

Батлер наставив свого пістолета.

— Стріляти немає потреби.

— Не рухайся, — наказав Каррере. — Не збираюся я тебе підстрелювати, просто зроблю фотку. Мені го­лос наказав.

У навушниках пролунав голос Холлі.

— Підійди ближче. Я маю побачити його очі.

Батлер сунув пістолета в кобуру і зробив крок уперед.

— Бачиш, ніхто тут не стрілятиме.

— Зараз збільшу зображення, — сказала Холлі. — Зачекай трошки.

Мініатюрна камера в оці задзижчала, і раптом усе, що бачив Батлер, збільшилося в чотири рази, і все було б добре, якби не супроводжувалося гострим болем. Батлер моргнув, щоб позбавитися сліз, що на­вернулися на очі.

Унизу, в гоблінському транспортері, Холлі роз­дивлялася зіниці Люка.

— Його месмеризували, — нарешті сказала вона. — Кілька разів. Бачиш, райдужна оболонка нерівна. Якщо месмеризувати людину дуже часто, вона може й осліпнути.

Артеміс підійшов ближче.

— Чи безпечно замесмеризувати його ще раз?

Холлі знизала плечима.

— Не має значення. Він перебуває під дією чарів. Цей чоловік просто виконує накази. Його мозок ні­чого не знає.

Артеміс схопив мікрофон.

— Батлере! Тікай звідти. Негайно!

У квартирі Батлер лишився стояти на місці. Будь- який різкий рух може виявитися останнім.

— Батлере, — сказала Холлі, — слухай уважно. Зброя, яку на тебе наставлено, — широкоствольний низькочастотний бластер. Ми називаємо його «Баунсером». Його розробили спеціально для операцій в тунелях. Якщо він натисне на курок, лазерний про­мінь відбиватиметься рикошетом від стін, аж поки кудись не влучить.

— Зрозуміло, — пробурмотів Батлер.

— Що ти сказав? — поцікавився Каррере.

— Нічого. Просто не люблю фотографуватися.

В очах у Люка спалахнула іскра жадоби.

— Мені подобається твій годинник. Дорогий, схоже. Ролекс?

— Та ні, дурниця, — відповів Батлер, якому дуже не хотілося розлучатися з камерою. — Дешева річ. Сміття.

— Дай годинника мені.

Батлер відстебнув ремінець пристрою.

— Якщо я дам тобі годинника, ти розповіси мені про батарейки?

— Це ти! Скажи «чі-і-і-із»! — заверещав Карре­ре, намацав пальцем маленький курок і щосили на­тиснув.

Час для Батлера уповільнився. Немов він опинив­ся в зоні блокади часу. Його воєнний мозок збирав факти й аналізував варіанти. Палець Каррере уже пройшов половину шляху. За мить широкоствольний бластер випустить лазерний промінь, що відби­ватиметься від стін, аж доки вони обидва не заги­нуть. Тут пістолет не допоможе. Усе, що в нього лишилося, — «Сейфетінет», але двометрової сфери явно не вистачить. Двоє чималих чоловіків всереди­ні не помістяться.

Отже, за долю секунди, що лишилася, Батлер роз­робив нову стратегію. Якщо сфера могла зупинити фугасні хвилі на шляху до нього, вона може зупини­ти їх і на виході із бластера. Батлер торкнувся екрана «Сейфетінет» і кинув прилад до Каррере.

Через наносекунду спалахнуло сферичне захисне поле, всередині якого опинився промінь із бластера Каррере: захист на всі триста шістдесят градусів. Те ще видовище. Феєрверк у бульбашці. Щит завис у повітрі, промінь заметушився всередині, відбиваю­чись від стін.

Каррере закляк від зачарування, тоді Батлер ско­ристався ситуацією і відібрав у нього зброю.

— Заводьте двигуни, — сказав охоронець у мікро­фон. — За хвилину тут будуть хлопці із Сюрте. «Сей­фетінет» вашого Фоулі звуки не заглушає.

— Зрозуміло. А що до пана Каррере?

Батлер кинув оманеного парижанина на килим.

— Ми з Люком трохи покалякаємо.

Уперше за весь час Каррере зацікавився тим, що відбувається.

— Ви хто? — забелькотів