Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці - Йон Колфер

Фоулі поворушив пальцями, немов піаніст перед грою.

— Я провів власне розслідування. Люблю пере­глядати інформацію з різних агенцій Людей Бруду. В декількох навіть про тебе згадували, Батлере.

Охоронець спробував зробити невинний вигляд, але в нього не дуже вдало це вийшло.

— Михайло Вассікін — колишній кагебешник, те­пер працює на мафію. Офіційно це називається хулі­ганством. Бандюк. Не дуже високий рівень, але й не остання людина. Бос Вассікіна відомий під прізвись­ком Бритва. Основне джерело прибутку цієї гру­пи — викрадення європейських бізнесменів. За останні п’ять років вони викрали п’ять німців і од­ного шведа.

— Скільки повернулося живими? — запитав Ар­теміс майже пошепки.

Фоулі звірився зі статистикою.

— Жодного. А у двох випадках навіть посередни­ки зникли. Вісім мільйонів доларів викупу вилетіло в трубу.

Батлер ледь утримався на крихітному ельфійському стільці.

— Годі розмов. Гадаю, саме час познайомити пана Вассікіна з моїм другом, паном Кулаком;

«Мелодраматично, — подумав Артеміс. — Але на­віть я не сказав би краще».

— Так, старий. Ти швидкий. Але мені не дуже кортить опинитися в списку зниклих посередників. Ті люди кмітливі. Тож ми маємо бути кмітливішими. Ми маємо переваги, яких не мали наші попередни­ки. Ми знаємо, хто викрадач, знаємо, де він мешкає, і найголовніше, ми маємо ельфійську магію. — Арте­міс подивився на командира Рута. — Ми ж маємо ельфійську магію, чи не так?

— Маєш одного ельфа, — відповів командир, — Не можу змушувати жодного з моїх людей їхати до Росії. Але можу відпустити охочих. — Він глянув на Холлі. — Як уважаєш?

— Звісно, я їду, — відповіла Холлі. — Я ж найкра­щий пілот транспортера, якого ви маєте.

Лабораторії «Кобой»

У підвалі лабораторій «Кобой» розташувався полі­гон. Опал спеціально збудувала його для своїх по­треб. Сюди перенесли її ЗD проектор і гіроскопи, стіни були абсолютно звуконепроникні. Можна було упустити слона за двадцять метрів звідси, і жоден сейсмограф не зареєстрував би майже ні­чого.

Створені ці лабораторії були для того, щоб було де випробовувати лазери «Софтноузи» до початку операції. Але Брайар Каджон проводив тут більше часу за будь-кого. Здавалося, він спускається сюди кожної вільної хвилини, щоб віртуально зчепитися зі своїм ворогом, командиром Джуліусом Рутом.

Коли його знайшла Опал, він палив зі свого при­зового «Софтноуза Редбоя» в ЗD версію старого фільму з Рутом. Зворушливо. Але вголос вона нічого не сказала.

Каджон зняв навушники.

— Ну? Хто помер?

Опал передала йому відеопланшет.

— Щойно отримали з наших камер-шпигунів. Каррере, як завжди, все зіпсував. Усі вижили, але, як ти і попереджав, Рут підняв своїх хлопців. А тепер він іще погодився ескортувати людей на північ Росії, за полярне коло.

— Я знаю, де північ Росії, — огризнувся Каджон. Він помовчав, почухав лоба. — Це може обернути­ся на нашу перевагу. Маємо ідеальну можливість усунути командира. Якщо на шляху не буде Джу­ліуса, ЛЕП перетвориться на купку смердючих хробаків. Особливо якщо врахувати, що всі систе­ми комунікації вимкнуться. А вони вимкнуться, еге ж?

— Звісно, — відповіла Опал. — Датчики перешкод підключені до сенсорів підйомників. Уважатиметься, що всі перешкоди на трансмітерах через вивер­ження магми.

— Чудово, — кивнув Каджон, скрививши губи, що майже нагадувало посмішку. — Хочу, щоб зараз усю зброю ЛЕП було виведено з ладу. Не можна ли­шати Джуліуса переваги.

Коли лабораторії «Кобой» удосконалювали зброю і транспорт ЛЕП, до кожного приладу припаяли кри­хітний жучок. Власне, здебільшого він складався із ртуті або гліцерину, які детонували, коли отримували сигнали певної частоти з передатчика «Кобой». Клас­тери ЛЕП одразу ж ставали непотрібними, а Б’ва Келл лишалися озброєними до зубів лазерами «Софтноуз».

— Уважай, що вже зробили, — сказала Опал. — Ти певен, що Рут не повернеться? Він зіпсує нам увесь план.

Каджон витер «Редбой» об штани.

— Не переймайся, дорогенька. Джуліус не повер­неться. Ну а тепер, коли я знаю, куди він вирушив, підготуємо йому веселеньку зустріч. Гадаю, наші лускаті друзі охоче допоможуть.

Найсмішнішим було те, що Брайарові Каджону навіть не подобалися гобліни. Більше того, він від­чував до них відразу. У нього шкіра від них чухалася. Не подобалися ані луска, ані смердюче дихання, ані очі без повік, які гоблінам доводилося облизувати роздвоєним язиком.

Але вони мали те, що було так потрібно Каджоно­ва гору м’язів.

Уже кілька століть тріада Б’ва Келл вешталася по­близу кордонів Небесного міста, паплюжила те, що не можна було вкрасти, і грабувала туристів, які ви­явилися такими дурними, щоб зійти з натоптаної стежки. Але справжньої загрози для суспільства вони ніколи не становили. Щойно вони починали дошкуляти, як командир Рут посилав до тунелів своїх хлопців приструнчити злодіїв.

Одного вечора звільнений Брайар Каджон увій­шов до «Другої шкіри», славнозвісної гоблінської забігайлівки, поставив на барну стійку дипломат із золотими злитками і сказав:

— Хочу поговорити з тріадою.

Каджона обшукали і зав’язали очі. Коли пов’язку зняли, він стояв у темному складі, стіни якого заросли мохом. За столом навпроти нього сиділи троє при­старкуватих гоблінів. Він упізнав їх, бачив раніше на знімках. Скален, Спута і Флебум. Стара гвардія тріади.

Золота й обіцянки збільшити золотий запас ви­стачило, щоб розпалити їхню цікавість. Свої перші слова Каджон ретельно продумав.

— Генерали, маю честь вітати вас особисто.

Гобліни гордо розправили старі зморщені груди.

Генерали?

Решта зустрічі пройшла гладенько. Він «допомо­же» організувати Б’ва Келл, спрямувати і, найголовніше,озброїти гоблінів. Коли настане слушний час, вони повстануть і скинуть Раду та її лакеїв — ЛЕП. Каджон пообіцяв: перше, що він зробить на посту генерал-губернатора, — це звільнить із в’язниці всіх гоблінів. І зовсім не зашкодило, що він трохи при­правив свою промову гіпнотичним месмером.

Проти такої пропозиції гобліни не встояли. Золо­то, зброя, свобода братам і, звісно, можливість по­квитатися з ненависними ЛЕП. У Б’ва Келл навіть і думки не промайнуло, що Каджон може зрадити їх так само легко, як і ЛЕП. Вони були тупі, як хробаки, і такі ж короткозорі.

Каджон зустрівся з генералом Скаленом у таєм­ній кімнаті під лабораторіями «Кобой». Після про­валу Люка настрій у ельфа був препоганий, він був ладен накинутися з пазурами на будь-якого ворога. Але існував іще план Б... Б’ва Келл ніколи не були проти когось убити. Байдуже кого.

Гоблін жадав крові. Із пащі в нього виривалися сині спалахи, немов із зіпсованої газової колонки.

— Коли починаємо війну, Каджоне? Скажи коли?

Ельф тримався від генерала подалі. Він мріяв про день, коли ці дурні істоти вже не будуть потрібні.

— Скоро, генерале Скалене. Дуже скоро. Але