Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці - Йон Колфер

потріб­на допомога в проведенні рятувальної операції.

Рут спохмурнів.

— Північна Росія — не найкраще місце для нас. Там наш захист не працює через радіацію.

— То вже мої проблеми, — сказав Артеміс. — Лю­дина, яку я хочу врятувати, — мій батько. Із того, що мені відомо, вже може бути запізно. Тож у мене дійс­но немає часу на переговори.

Схоже, Хлопець Бруду говорив серйозно. Навіть у Холлі серце на мить відтаяло. Але вони ж знають того Артеміса Фаула, і все це може бути частиною його плану. Рут прийняв рішення.

— Домовилися, — сказав він і простягнув руку.

Вони потисли один одному руку. Ельф і людина. Історичний момент.

— Добре, — продовжив Рут. — Фоулі, буди вели­кого і перевір гоблінівський транспортер.

— А я? Повертаюся до обов’язків сторожа?

Якби Рут не був командиром, він би розреготався.

— Е, ні, капітане. Ти будеш нашим найкращим пі­лотом транспортера. Ти вирушаєш до Парижа.

ГЛАВА 5: ТАТУСЕВА ДОНЕЧКА

Лабораторія «Кобой», Східне Узбережжя, Небесне місто, ельфи

ЛАБОРАТОРІЇ «Кобой» містилися у печерах, видовбаних у скелі Східного Узбережжя Небесного міста. Лаборато­рії розташовувалися на восьми повер­хах, з п’яти боків їх оточувала скеля півмилі зав­ширшки, увійти можна було тільки з одного боку. Керівництво посилило охорону, і хто б їх звинува­тив? Урешті-решт, Б’ва Келл саме їх обрали жертва­ми підпалу. Рада навіть дала компанії дозвіл на ви­користання зброї, адже якщо «Кобой» зникне, разом із ними зникне і вся охоронна система Небесного міста.

Якби якийсь гоблін із Б’ва Келл наважився штур­мувати лабораторії «Кобой», його б зустріли ДНК-

ДНК-гарматами, що спочатку сканували нападника, а по­тім розщеплювали його на молекули. В будинку не було жодного місця, яке б не простежувалося камера­ми. Ніде сховатися не можна було. Надійна система.

Та гобліни навіть і хвилюватися не мали чого. Охорона лабораторій власне працювала проти до­питливих офіцерів ЛЕП, які могли з’явитися дуже неслушної миті. Тріаду гоблінів заснувала саме Опал Кобой. Напади на «Кобой» були лише димовою заві­сою, щоб відвернути підозри: операцією з батарейка­ми і діяльністю Б’ва Келл керував геніальний мозок мініатюрної піксі. Тобто вона була одним із керівни­ків. Але чому така заможна особа погодилася мати справу з бандою гоблінів, що промишляли в тунелях?

Від самого народження від Опал Кобой не вима­гали нічого особливого. Вона народилася в замож­ній родині піксі на Прінсіпаліті Хілл, і її батьки були б цілком задоволені, якби юна Опал просто за­кінчила приватну школу, отримала диплом якогось мистецького ВУЗу й одружилася з підходящим віце- президентом.

Власне, її батько, Феролл Кобой, уважав, що іде­альна дочка має бути помірно розумною, дуже при­вабливою і, звісно, люб’язною. Але характер в Опал був зовсім не таким, як того бажав Феролл. У десять місяців вона вже ходила без допомоги, в півтора роки мала словарний запас у п’ятсот слів. На свій другий день народження дівчина викрутила свій перший дисковод.

Опал розвивалася швидко, була впертою і гар­ною. Небезпечна комбінація. Феролл уже й забув, скільки разів він усаджував доньку, наказуючи лишити справи дрібним піксі. Урешті-решт, Опал узагалі відмовилася їх бачити. Така ворожість дуже непокоїла.

Феролл мав повне право непокоїтись. Перше, що зробила Опал у коледжі, — кинула факультет історії мистецтва і приєдналася до лав суто чоловічого бра­терства інженерів. Не встигла вона отримати сувій диплома, одразу ж відкрила майстерню, аби лише досадити батькові. Швидко почала отримувати па­тенти. Глушник, що перетворював звичайнісінький мопед на швидкісне авто, розважальна система ЗD і, звісно, фірмова розробка — крила «Дабл-Декс».

Після того як Опал зруйнувала батьків бізнес, вона скупила всі його акції за смішною ціною і за­брала бізнес під своє крильце, назвавши лабора­торіями «Кобой». Через п’ять років у лабораторій «Кобой» було більше оборонних контактів, ніж у будь-якої іншої компанії. А через десять років у Опал Кобой було більше патентів, аніж у будь- якого ельфа. Окрім кентавра Фоулі.

Але цього їй було недостатньо. Опал Кобой заба­жала влади, якої не мав ніхто, хіба що монархи в давні часи. На щастя, вона знала, хто допоможе їй отримати таку владу. Розчарований офіцер ЛЕП, одногрупник із коледжу. Такий собі Брайар Каджон...

Брайар міг із повним правом ненавидіти ЛЕП, після всіх тих публічних принижень, які він зазнав від Джуліуса Рута. Той, до .речі, лишився непокара­ним. І не лише це. Він утратив командирські жолуді після тієї катастрофічної історії з Артемісом Фаулом...

Опал лишилося тільки підкинути пігулку правди в Каджонів напій у модному ресторані Небесного міста. Вона з радістю зрозуміла, що Каджон уже мав план, як помститися ЛЕП. Досить винахідливий план, як виявилося. Йому був потрібен тільки парт­нер. Такий, у якого було багато золота і гарна охоро­на. У Опал і того, й іншого було на двох.

Опал, немов кішка, скрутилася на стільці, прослуховуючи, що відбувається в Поліцейській Плазі. Увійшов Каджон. Камери в ЛЕП вона встановила, коли обновлювала всі системи. Пристрої прослуховування працювали на тій самій частоті, що і камери спостереження в Поліцейській Плазі, а на енергію для живлення перетворювали тепло, що випроміню­вали фіброволокна оптичних приладів. Ніхто нічого не запідозрить.

— Ну? — як завжди грубо запитав Каджон.

Кобой навіть не повернулася. Вона знала, що це Брайар. Лише в нього був чіп доступу до внутріш­нього святилища, імплантований у суглоб пальця.

— Ми втратили вантаж батарейок. Рутинна пере­вірка ЛЕП. Не пощастило.

— Дарвіт! — вилаявся Каджон. — І біс із ним. У нас є іще. А ЛЕП уважатиме, що то прості батарейки.

Опал зітхнула.

— Гобліни були озброєні...

— Не кажи мені.

— «Софтнозами».

Каджон гримнув кулаком по столу.

— От дурні! Я їх попереджав, щоб не користува­лися тією зброєю. Тепер Джуліус зрозуміє, що щось відбувається.

— Може і зрозуміє, — заспокоїла його Опал. — Та зупинити він нас не зможе. Коли вони второпають, що до чого, буде запізно.

Каджон не посміхнувся. Він уже рік не посміхав­ся. Навпаки, його погляд став іще похмурішим.

— Добре. Час на нашому боці... Може, ми просто виготовлятимемо батарейки власноруч, — пробур­мотів він.

— Ні. Лише на те, щоб збудувати завод, знадо­биться два роки. І ніяких гарантій, що Фоулі не пронюхає. Вибору у нас немає.

Кобой розвернулася до партнера.

— Жахливо виглядаєш. Спробував мазь, яку я тобі давала?

Каджон почухав голову. Вона була вкрита огид­ними ґулями.

— Не допомагає. Вона містить кортизон, а в мене на нього алергія.

Хвороба у Каджона була незвична, можна сказа­ти, унікальна. Минулого року під час блокади