Артеміс Фаул. Випадок в Арктиці - Йон Колфер

маєтку Фаулів командир Рут уколов йому транквілізатор. На жаль, транквілізатор не можна було вживати ра­зом із забороненими енергетиками, з якими експе­риментував колишній командир. Каджон лишився з чорним, як смола, лобом і набряклими очима. По­творний і понижений у посаді — не дуже вдала ком­бінація.

— Проколов би ти свої пухирі. Я навіть дивитися на тебе не можу.

Іноді Опал Кобой забувала, з ким розмовляє. Брайар не був одним із її лакеїв. Він просто дістав моди­фікований бластер «Редбой» і кілька разів вистрілив у ручку стільця. Стілець закрутився по розмальова­ному гумовому покриттю підлоги і зупинився, вики­нувши Опал на купу дисководів.

Опальний офіцер ЛЕП схопив Опал за гостре під­боріддя.

— Доведеться тобі звикнути дивитися на мене, дорогенька Опал. Тому що дуже скоро це обличчя з’явиться на кожному екрані планети, і над екраном також.

Мініатюрна піксі стиснула пальці в кулаки. Вона не звикла до порушення субординації, тим більше до такої жорстокості. Але в такі моменти вона бачила, як у Каджонових очах спалахує божевілля. За нарко­тики він розплатився не лише магією і зовнішністю. Вони коштували йому розуму.

Раптом він знову став самим собою, елегантно до­поміг їй піднятися, немов нічого не сталося.

— Ну, дорогенька, продовжуй розповідати. Б’ва Келл жадають крові.

Опал розправила костюм.

— Капітан Шорт супроводжує людину, Артеміса Фаула, до Е37.

— Фаул тут? — здивувався Каджон. — Звісно! Я мав би здогадатися, що підозра впаде на нього. Іде­ально! Чудова справа для нашого раба-людини — Каррере я замесмеризував. Ця сила в мене лишилася.

Кобой підмалювала губи криваво-червоною по­мадою.

— Матимемо неприємності, коли Каррере спій­мають.

— Не хвилюйся, — заспокоїв її Каджон. — Мон­сеньйора Каррере уже стільки разів месмеризували, що розум у нього чистіший за відформатований диск. Нічого він не розкаже, якби і захотів. А коли він зробить свою справу, французька поліція посе­лить його до прекрасної камери.

Опал хихикнула. Як на ельфа, що ніколи не посмі­хаються, Каджон мав виняткове почуття гумору.

ГЛАВА 6: МОЖЛИВІСТЬ ЗРОБИТИ ФОТО

Підйомник Е37, Небесне місто, ельфи

ЗМУШЕНІ спільники скористалися гоблінський транспортером. Холлі була дуже незадоволена. По-перше, їй нака­зали працювати з ворогом номер один,

Артемісом Фаулом. А по-друге, частини гоблінського транспортера трималися на доброму слові.

Холлі почепила на загострене вушко навушник із мікрофоном.

— Гей, Фоулі? Ти тут?

— Тут, капітане.

— Нагадай мені, чому я лечу в цьому старому брязкальці?

Пілоти ЛЕПРекону часто називали такі підозрілі транспортери брязкальцями, бо ті мали тенденцію битися об стіни тунелю і голосно при цьому брязкати.

— Ти, капітане, летиш у цьому старому брязкаль­ці тому, що гобліни побудували цей транспортер саме для нашого порту. Оригінальні пандуси, що підходили для наших транспортерів, демонтували багато років тому. А щоб збудувати нові, знадобить­ся чимало часу. Тож, маємо лише один варіант.

Холлі пристебнула ремінь безпеки в пілотському кріслі. Перемикач двигуна малої тяги майже сам стрибнув до рук. На якусь мить до капітана Шорт повернувся добрий гумор. Вона була асом, найкра­щим пілотом в академії. Після останнього завдання крилатий командир Вінйайа написала, що «кадет Шорт може провести транспортер навіть крізь дірку в зубі». Такий собі комплімент із натяком. Під час першого польоту Холлі втратила контроль над апа­ратом, і той із гуркотом упав за два метри до носа Вінйайї.

Отже, цілих п’ять секунд Холлі була щаслива. Потім пригадала, які в неї пасажири.

— Цікаво, — сказав Артеміс, улаштовуючись у кріс­лі другого пілота, — як далеко від термінала до Мур­манська?

— Цивільні мають триматися за жовтою стріч­кою, — гримнула Холлі, не звертаючи уваги на питання.

Артеміс не відступав.

— Для мене це дуже важливо. Намагаюся скласти план порятунку.

Холлі ледь усміхнулася:

— Тут стільки іронії, що можна було б написати поему. Викрадач звертається по допомогу у справі викрадення.

Артеміс потер скроні.

— Холлі, я злочинець. Це в мене найкраще вихо­дить. Коли я тебе викрадав, думав лише про викуп. І ні в якому разі не хотів завдати тобі шкоди.

— Ти ба! — вигукнула Холлі. — А що до біобомби і тролів?

— Це правда, — зізнався Артеміс. — Не все буває гладенько, коли переносиш план із паперу в реальне життя. — Він помовчав, витер невидиму пляму з наманікюреного нігтя. — Я подорослішав, капітане. Це мій батько. До того, як я виступлю проти мафії, мені потрібна уся інформація.

Холлі кивнула. Рости без батька нелегко. Вона це чудово розуміла. Її батько помер, коли їй ледь випов­нилося шість. Більше двадцяти років тому.

— Гаразд, Хлопче Бруду, слухай. Двічі не повто­рюватиму.

Артеміс сів зручніше. До кабіни увійшов зігнутий Батлер. Утілення військового духу.

— За останні два сторіччя через розвиток людської технології ЛЕП довелося закрити більше шістдесяти терміналів. Північ Росії ми покинули в шістдесятих. Увесь Кольський півострів — ядерна катастрофа. На­род не переносить радіацію, а ми не змогли виробити захист від неї. Якщо чесно, багато закривати не дове­лося. Термінал третьої категорії і кілька замаскова­них прожекторів. Арктика Народу не дуже подоба­лась. Холоднувато. Усі були раді забратися звідти. Отже, відповідь на твоє питання: там один порожній термінал, майже пустий, розташований за двадцять кліків від Мурманська...

Розмову перервали. З інтеркому почувся неясний голос Фоулі.

— ОК, капітане. Шлях вільний. Трохи бруду лишилося після останнього виверження, тож обе­режніше.

Холлі опустила мікрофон.

— Тебе зрозуміла, Фоулі! Приготуй антирадіаційний костюм до мого повернення. У нас напружений розклад.

Фоулі гмикнув.

— Натисни на наших мисливців, Холлі. Технічно це перша подорож Артеміса і Батлера на транспор­тері, враховуючи, що коли їх везли сюди, вони були замесмеризовані. Ми ж не хочемо, щоб вони пере­лякалися.

Холлі потягнула дросель трохи сильніше, ніж це було необхідно.

— Аж ніяк, — погодилася вона. — Ми зовсім не хочемо, щоб вони перелякалися.

Артеміс пристебнувся. Слушна думка, як з’ясува­лося згодом.

Капітан Шорт скерувала імпровізований транс­портер по намагніченій рейці. Той заколихався, за ілюмінаторами посипалися іскри. Холлі відрегулю­вала внутрішні гіроскопи, щоб Люди Бруду не заблювали всю кабіну.

Палець Холлі завмер над турбокнопками.

— Гаразд. Подивимось, на що здатне це старе ко­рито.

— Навіть не намагайся встановлювати рекорди, Холлі, — сказав Фаулі в навушник. — Цей корабель не для швидкості. Я бачив гномів, що були більш аеродинамічними, ніж він.

Холлі посміхнулася. Що за сенс літати повільно? Жодного. А якщо вона іще зможе дорогою налякати кілька Людей Бруду, матиме приємний бонус.

Службовий тунель виходив до головного. Арте­міс роззявив рота. Від побаченого перехопило по­дих.