Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер

Холлі звела захисний екран. На це пішло більше її сил, ніж то бувало зазвичай. Вона відчула, як від напруження на лобі їй проступили краплини поту. «Ох, таки треба мені мерщій звершити Ритуал! — подумала вона. — І що швидше, то краще».

Якийсь гамір, що долинав знизу, урвав її думки. Справжній гуркіт — таке ніяк не вписувалося у звичні нічні гуки. Холлі крутнула регулятор висоти на ранці й шугнула вниз, аби краще роздивитися. Тільки поглянути, нагадувала вона собі, оце і все її завдання. Офіцери спецкорпусу підіймаються нагору в допотопних капсулах, які душу з тебе витрушують; офіцери спецкорпусу важать життям, вишукуючи ціль, а тоді вже прибувають у своїх комфортабельних шатлах хлопці зі Швидкого реагування.

Просто під нею бешкетував троль. Пудовими кулачиськами він трощив зовнішній мур містечка, аж брили розліталися навсебіч. Холлі тільки тихенько ойкнула. Та це ж справжнє чудовисько! Великий, як слон, але вдесятеро лихіший. І не так лихий, як нажаханий, а це ще гірше.

— Викликаю центр, — мовила Холлі в мікрофон. — Утікача виявлено. Ситуація критична, найвища категорія складності.

На зв’язку виявився сам командувач Корч.

— Уточни обстановку, капітане.

Холлі спрямувала на троля об’єктив відеокамери.

— Втікач проламується крізь міський мур. За кілька секунд вступить у контакт із місцевим населенням. Як швидко прибуде Швидке реагування?

— Мінімум за п’ять хвилин. Ми все ще перебуваємо в шатлі.

Холлі закусила губу. Корч на борту шатла?

— Це надто довго, командувачу. За десять секунд усе містечко збожеволіє… Я заходжу туди!

— Забороняю, Холлі… капітане Куць! З боку людей не було запрошення. Ти ж знаєш закон. Лишайся там, де ти є.

— Але ж, командире…

— Жодних «але», капітане! — урвав її Корч. — Не втручайся! Це наказ.

Усе тіло Холлі тріпотіло, мов одне велике серце. Бензинові випари туманили їй мозок. Що їй діяти? Який зробити вибір? Житія людей — чи наказ командира?

Тут троль нарешті пробився крізь стіну, й нічну тишу розколов розпачливий крик дитини.

— Люто! — верескнуло маля. «Допоможіть!» Чим не запрошення? Згодиться, як нема нічого кращого.

— Даруйте, командувачу, але троль ошалів від світла, і там діти.

— Це коштуватиме тобі нашивок, Куць! — загорлав у мікрофон Корч. Вона так і побачила перед собою його побуряковіле обличчя. — Знай: я зашлю тебе на сто років у каналізацію!

Але ця його остання погроза вже не дійшла до Холлі. Капітан Куць відімкнула мікрофон і спікірувала вниз, слідом за тролем.

Витягтись у струнку, ельфиня-поліціянтка пірнула у вибиту чудовиськом діру й роззирнулася. Опинилася вона ніби в ресторані. Авжеж, ресторан, та ще й напхом напханий. І троляка тут: оно він, осліп на мить від яскравого електричного світла й безпорадно крутиться, махаючи лапами, посеред зали.

Ресторанні гості заціпеніли. Навіть та дитина, що була покликала на допомогу, тепер мовчала. Люди сиділи, витріщившись на прибульця, карнавальні капелюхи недоладно стирчали на їхніх головах. Офіціанти повклякали, хто де стояв, а величезні таці з довгими макаронами тремтіли на їхніх розчепірених пальцях. Пухкі італійські малята з переляку позатуляли очі пухкими пальчиками. Воно спочатку завжди так: від шоку всі втрачають дар мови. А тоді як заверещать!

Тут об підлогу розбилася пляшка вина. Чарів умить наче й не було. Зчинився неймовірний галас.

Холлі поморщилася. Тролі ненавидять гамір чи не так само, як і світло.

Троль випростав свої масивні волохаті плечі й випустив гострющі кігті з лиховісним звуком «шух-х». Класична поведінка хижака. Звір наготувався завдати удару.

Холлі видобула свою зброю й поставила перемикач на другу позицію. Ні-ні, вбити троля вона не сміла. Ні за яких обставин. Навіть задля порятунку багноїдів. Але, звісно, могла «відключити» чудовисько — до прибуття команди Швидкого реагування.

Націлившись у найвразливіше місце розбишаки — в основу черепа, вона увігнала туди чималий заряд концентрованого йонного проміння. Чудовисько захиталося, ступило кілька непевних кроків і… вкрай розлютилось. «Усе гаразд, — заспокоювала себе Холлі. — Я захищена екраном. Тобто я для нього невидима. Всім, хто це бачив, здавалося, що просто з повітря запульсував блакитний промінь».

Троль круто обернувся до неї, аж грізно гойднулися його патли, що позлипалися від бруду й стали схожі на свічки. «Тільки без паніки. Він не може мене бачити».

Троль підняв стола. «Я невидима. Абсолютно невидима».

Той відвів назад волохату лапу й жбурнув стола у неї. «Він бачить лиш легеньке мерехтіння у повітрі».

Стіл летів, перевертаючись у повітрі, просто їй в голову.

Холлі кинулася вбік. Але таки спізнилася на якусь часточку секунди. Стіл зачепив ранця на її спині й геть чисто зрізав балона з бензином. Балон злетів угору, розсипаючи навсібіч бризки легкозаймистої рідини.

Хто не знає, що в італійських ресторанах завжди повно свічок. Так от, балон пролетів перевертом просто через розцяцькований канделябр із запаленими свічками та й спалахнув, мов який смертоносний феєрверк. Більша частина запаленого бензину виплеснулася просто на троля. А тоді на нього впала й сама Холлі.

Троль таки точно бачив її! Тепер можна було вже не сумніватися в цьому. Мружачись від потопу ненависного йому світла, троль розглядав Холлі, й величезна морда звірюки була перекошена від болю й ляку. Отже, захисний екран не працює. Бо вичерпалась її чарівна сила.

Холлі відчайдушно звивалася, намагаючись вивільнитися з моторошних тролячих обіймів, але все марно. Кожен палець тварюки був завбільшки з банан, тільки зовсім не такий м’який. І ті «банани» вмить вичавили геть усе повітря з її грудної клітки. Гострі, як голки, пазурі дерли міцний матеріал її комбінезона. Ось-ось тканина не витримає — ті пазурища продеруть її, і тоді все, кінець.

Голова Холліна відмовлялася працювати. У ресторані панував хаос. Троль бив у шолом капітана поліції іклами, намагався розкусити шолом могутніми кутніми зубами. Навіть крізь фільтри Холлі відчувала смердючий віддих звіра. А ще вона чула дух смаленої вовни, адже вогонь швидко поширювався по тролевій