Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер

Зелений язик тварюки шарконув, скреготнув по заборолу шолома, заслинивши всю нижню його частину. Забороло! Ось він, вихід! Її єдиний шанс.

Вільною рукою Холлі на превелику силу дотяглася до кнопок управління на шоломі. Тунельні прожектори. Надпотужні промені світла.

Вона натисла втоплену в корпус шолома кнопку, й 800 ватів чистого, не притьмареного жодними фільтрами світла вирвалися з двох прожекторів, установлених на шоломі над самими її очима.

Троль позадкував, пронизливий зойк вирвався з його пащеки. Десятки келихів і пляшок ураз розсипалися на скалки. Для бідолашної тварини це вже було забагато, Спочатку троля оглушили, потім підпалили, а це, наостанок, ще й осліпили. Шок і біль нарешті пробилися до його крихітного мозку й звеліли свідомості вимкнутися. Троль скорився цьому повелінню і, весь кумедно якось задерев’янівши, гупнув горілиць на підлогу. Холлі насилу встигла відкотитися, а то б її скосило гостре, мов коса, троляче ікло.

Запала цілковита тиша, яку порушували тільки дзенькіт скла, лускіт паленої вовни на тролевій спині та загальне полегшене зітхання. Холлі зіп’ялася на тремтливі ноги. Всі ці очі втупилися в неї, людські очі. Вона була видима — видима на всі сто відсотків! Вона знала: ці люди недовго перебуватимуть у стані поблажливого заціпеніння. Це не властиво їхній породі. Час і про власну безпеку подбати.

Холлі підняла відкриті долоні — міжнародний знак мирних намірів.

— Скузате мі тутті, — мовила ельфиня. — («Прошу у всіх пробачення»). Італійські слова легко злітали з її язика.

Італійці, чемні як завжди, промимрили у відповідь, що, мовляв, усе гаразд, нічого страшного не сталося.

Холлі повільно сягнула рукою до кишені й дістала невеличку кульку. Поклала її на підлогу.

— Ґвардате, — сказала вона. («Дивіться»).

Ресторанні завсідники, витягнувши шиї, слухняно втупилися в маленьку срібну кульку. Щось у ній цокотіло, дедалі швидше, ніби відбувався перед— стартовий відлік часу. Холлі повернулася до кульки спиною. Три, два, один…

Бумм! Спалах! Моментальна і масова втрата свідомості. Нічого смертельного, але хвилин за сорок у всіх присутніх розваляться голови. Холлі зітхнула. Тепер їй ніщо не загрожує. Поки що не загрожує. Підбігла до дверей і закрила їх на засув. Ніхто не виходить, але ж ніхто й не зайде. Хіба тільки крізь ту діру, що зяє в мурі. Та, може, ніхто й не поткнеться сюди? Тоді Холлі допустила на троля, який тлів собі, весь вміст ресторанного вогнегасника, сподіваючись лише, що крижаний порох не змусить спляче чудовисько прочнутися.

Холлі окинула поглядом увесь той розгардіяш, що вона накоїла. Ну й наламала ж вона дров! Гірше, ніж у Гамбурзі. Корч із неї сім шкур здере. Краще вже ще одна сутичка з тролем. На її кар’єрі тепер можна поставити крапку, це точно. Але раптом усе це видалося їй таким неістотним, бо жахливо боліли ребра, а тут іще накотився кошмарний головний біль, від якого вона мов осліпла. Відпочити б, хоч одну мить, щоб бадьорою зустріти Корча з його Швидким реагуванням…

Капітан Куць не стала навіть шукати собі стільця. Вона просто дозволила ногам підігнутися й повільно опустилася на підлогу, вкриту лінолеумом у шахові квадрати.

Прокинутися й побачити перед собою булькату пику командувача Корча — чим не кошмар? Холліні повіки затріпотіли, очі розплющилися, і на мить їй здалося, ніби у вибалушених очах начальства промайнула тінь тривоги. Тривоги за неї! Вона могла б заприсягтися в цьому. Але цей вираз де й подівся, бо на зміну йому повернулася звична лютість, від якої Корчеві баньки витріщилися ще дужче.

— Капітане Куць! — гаркнув він без будь-якого милосердя до її болючої голови. — Що це тут, в ім’я здорового глузду, скоїлося?

Хитаючись, Холлі насилу зіп’ялася на ноги.

— Я… Тобто… Та тут… — Слова ну ніяк не хотіли складатися в речення.

— Ти не підкорилася прямому наказу. Я ж наказав тобі лишатися на місці! Чи ти не знаєш, що нам заборонено входити до людських осель без запрошення?

Холлі труснула головою, щоб в очах хоч трохи посвітлішало.

— Я отримала запрошення. Дитина покликала на допомогу.

— Дуже непевне виправдання, капітане Куць.

— Є прецеденти, пане. «Капрал Груб проти Держави». Суд присяжних дійшов висновку, що заклики про допомогу, які викрикувала жінка, що потрапила в пастку, можна було витлумачити як запрошення увійти в дім. Та й ви всі зайшли ж сюди. Це означає, що й ви прийняли запрошення.

— Гмм, — з сумнівом гмукнув Корч. — Що ж, тобі ще добряче поталанило. Все могло обернутися куди гірше.

Холлі Куць роззирнулася довкола. Куди ще гірше? Чи не все в цьому закладі було потовчене на гамуз, і сорок людей лежали на підлозі без тями. Техніки прикріплювали електроди для стирання пам’яті до скронь помлілим відвідувачам ресторану.

— Ми спромоглись ізолювати цю ділянку, попри те, що півміста гамселить кулаками у двері.

— А діра в мурі?

— Поглянь сама, — посміхнувся Корч.

Холлі озирнулася. Техніки Швидкого реагування підключили до місцевої електромережі голографічний пристрій і тепер проектували на вилам зображення непошкодженого муру. Голограми дуже добре годяться на тимчасове латання, але надовго їх не ставлять, бо пильне око швидко виявляє підробку. Коли б придивитися до муру зблизька, то можна було помітити, що латка трохи просвічується і точно повторює сусідню ділянку. В цьому випадку видніли дві однакові ділянки з такою самою павутиною тріщин та двома репродукціями однієї й тієї самої картини Рембрандта. Але люди всередині ресторанчика були нездатні розглядати стіни, а на той час, коли вони попрокидаються, спеціалісти з Телекінетичного відділу вже все відновлять, і сьогоднішня надзвичайна подія буде цілковито стерта з людської пам’яті.

До зали вбіг поліціянт зі Швидкого реагування.

— Командувачу!

— Що там, сержанте?

— Там людська істота, пане. Відключите не подіяв на неї. Вона прямує сюди. Зараз буде тут, пане!

— Захисні екрани! — гаркнув Корч. — Усім звести!

Холлі старалася. Щосили старалась. Але нічого