Артеміс Фаул. Розум проти чарів - Йон Колфер

— Ти повинна зі шкури лізти, щоб показати себе з кращого боку, а це означає — бути кращою за всіх. — Корч тяжко зітхнув і впав на сидіння свого обертового крісла. — Просто не знаю, Холлі… Особливо після того, що скоїлося в Гамбурзі…

Холлі скривилася. Гамбурзька справа обернулася цілковитим провалом. Один із переслідуваних нею злочинців дременув нагору й спробував попросити в багноїдів політичного притулку. Тоді Корч мусив зупинити час, викликати Швидке реагування і здійснити чистку пам’яті чотирьом причетним до справи багноїдам. Поліція потратила на це купу свого дорогоцінного часу. І все з вини її, Холлі Куць.

Командувач узяв із письмового столу якийсь формуляр.

— Одне слово, все даремно. Я прийняв рішення. Переводжу тебе у Відділ вуличного руху, а на твоє місце беру капрала Фронду.

— Фронду? — вибухнула Холлі. — Цю нетіпанку? Цю вітрогонку? Вона — взірцевий поліціянт?

І так бурякове обличчя Корча побуряковіло ще дужче.

— А чом би й ні? Ти ж ніколи навіть не намагалася показати себе з кращого боку! Або ж твій кращий бік — це щось далеко не найкраще. Даруй, Куць, але ти втратила свій шанс…

І командувач відвернувся, закопався у свої папери. Розмову закінчено. Від жаху Холлі просто заклякла на місці. Вона сама все зіпсувала. А яка була можливість зробити кар’єру! Така навряд чи ще коли трапиться. І вона, Холлі, легковажно викинула свій шанс на смітник. Одна лишень помилка — і її майбутнє уже в минулому. Це ж нечесно, несправедливо! Непритаманний їй гнів пойняв юну ельфиню, але вона його притлумила. Ні, це не той момент, коли можна дати волю роздратуванню.

— Пане командувачу! Дозвольте звернутися. Я певна: я заслужила, щоб ви дали мені ще один шанс.

Корч навіть не підвів погляду від паперів.

— Це ж на якій такій підставі?

Холлі набрала повні груди повітря.

— На підставі мого послужного списку, пане. Він промовляє сам за себе, коли не брати до уваги гамбурзького випадку. Десять успішно виконаних спецзавдань. Жодної стертої пам’яті, жодної зупинки часу, коли не брати до уваги…

— … гамбурзького випадку, — закінчив за неї Корч.

Тут Холлі вирішила скористатися останнім своїм козирем.

— Була б я чоловіком — одним із ваших неоціненних спрайтів — мені б ніхто не кинув жодного слова докору.

Корч метнув у неї гострий погляд.

— Стривайте-но, капітане Куць…

Але тут їхню розмову урвав один із телефонів, що стояли на начальницькому столі. Тоді задзеленчав другий, третій! Гігантський відеоекран, що висів на стіні за спиною в командувача, зненацька затріскотів і ожив.

Корч тицьнув у кнопку, підключивши усіх, що телефонували, до конференційного зв’язку.

— Так?

— У нас утікач, — повідомив голос.

Корч кивнув головою.

— Є дані зі «скопів»? — запитав він. «Скопами» на легіонському жаргоні називали замасковані спостережні пристрої, таємно установлені на американських супутниках зв’язку.

— Є, — підтвердив другий голос. — У Європі зафіксовано потужний сплеск. Це в районі Південної Італії. Втікач без захисного екрана.

Корч лайнувся. Всякий представник Чарівного Народу, якщо без захисного екрана стане перед очима смертної істоти, може бути побачений. А втім, якщо злочинець гуманоїдного типу, це ще не так страшно.

— Класифікація?

— Кепські новини, командире, — доповів третій голос. — Порушник — бродячий троль.

Корч стомлено потер очі. І чому всі подібні придибенції трапляються саме на його чергуваннях? Холлі цілком розуміла прикрі почуття свого начальника. Тролі — найпідступніші з усіх істот, що гніздяться у глибинних тунелях. Вони блукають плутаниною підземних ходів, нападаючи на все, що, собі на лихо, трапиться їм на шляху. Їхні крихітні мізки просто не мають місця для якихось правил чи стриманості. Час від часу котрий-небудь із тролів випадково забрідав у шахту підйомника. Зазвичай під час підйому тролі, на щастя для їхніх потенційних жертв, устигали засмажитися, але декотрі все-таки виживали, і їх викидало на поверхню живими. Ошалівши від болю та світла, хай навіть не надто яскравого, вони починали нищити все на своєму шляху.

Корч енергійно потряс головою, щоб прийти до тями.

— Гаразд, капітане Куць. Здається, тобі таки світить твій шанс. Сподіваюсь, чарівної сили у тебе ще задосить?

— Так точно, пане, — збрехала Холлі, чудово розуміючи, що Корч без зайвих роздумів усуне її від завдання, коли довідається, що вона так довго нехтувала Ритуалом.

— Добре. Тоді випиши собі зброю і катай у вказаний район.

Холлі кинула погляд на екран. «Скопи» надсилали картинки якогось італійського містечка, схожого на старовинну фортецю. Червона цятка швидко рухалася через поля в бік населеного пункту.

— Твоє завдання — ґрунтовно розвідати становище й доповісти. І не берися нічого виправляти самотужки. Зрозуміло?

— Так, пане.

— Минулого кварталу ми втратили шістьох у сутичках із тролями. Шістьох! І сталося це під землею, на знайомій території.

— Розумію, пане.

Корч склав губи трубочкою — це означало сумнів.

— Розумієш, Куць? По-справжньому?

— Гадаю, що так, пане.

— Чи ж ти хоч коли-небудь бачила, що троль може зробити з істотою із плоті й крові?

— Ні, пане. Не доводилося бачити.

— То й добре. Обійдися без такого досвіду й сьогодні.

— Зрозуміло, пане.

Корч люто бликнув на неї.

— Не знаю, чому, капітане Куць, але щоразу, як ти заводиш мені своєї «Зрозуміло», я починаю дуже нервувати.

І Корч таки мав усі підстави нервувати. Коли б він знав, чим обернеться це нехитре на перший погляд спецзавдання, то цієї ж хвилини подав би у відставку. Адже саме цього вечора і з цього спецзавдання мала вигулькнути історична подія. Ні, не подія типу відкриття радіоактивності чи першої висадки людини на Місяць. На таке й не сподівайтеся! Ні, то мала бути лиха історична подія на кшталт жахіть іспанської інквізиції чи приходу Гітлера