Павутиння Шарлотти - Елвін Брукс Уайт

— Ще одна біда! — простогнала Ферн.

— Гайда на гойдалку! — вигукнув Евері.

І діти помчали до скотарні.

Тут треба сказати, що пан Цукерман мав найкращу на весь округ гойдалку. А була вона дуже проста: довга й товстелезна мотузка, прив'язана до балки над північними дверима. Нижній кінець мотузки був зав'язаний товстим вузлом, щоб було на що сісти. І так була влаштована ця гойдалка, що й розгойдуватись не треба. Спочатку лізеш по драбині на сінник. Тоді, тримаючи мотузку, стаєш на край горища й дивишся вниз, і тобі стає страшно й паморочиться голова. Тоді сідаєш так на вузол, щоб мотузка була тобі між ногами. Тоді збираєш усі свої нерви в кулак, набираєш повні груди повітря і — стриб додолу! Якусь мить здається, що зараз так і гримнешся об підлогу, що далеко внизу, але тут мотузка підхоплює тебе й ти пролітаєш у дверний отвір зі швидкістю одна миля за хвилину а вітер свище тобі у вуха, б'є в очі, куйовдить волосся… І тоді тебе виносить високо до неба, й ти задивляєшся на хмари, а мотузка круть-круть! І ти з нею туди-сюди обкручуєшся. А потім падаєш, падаєш, падаєш із неба додолу — й залітаєш назад у двері, вилітаєш мало не до самого сінника… і знов вилітаєш надвір (хоча цього разу вже не так високо), тоді знову влітаєш (але недоліт до сінника вже більший), потім знов опиняєшся надворі, і знову в скотарні, знов надворі, знов у скотарні, а тоді вже зістрибуєш на підлогу, й падаєш — і пускаєш когось іншого: хай випробує свою сміливість.

Матері з усіх довколишніх ферм побоювалися Цукерманової гойдалки. Їм було страшно: що, коли рідне дитя впаде й скалічиться? Але жодне дитя жодного разу ще не впало. Діти майже завжди міцніше тримаються — за мотузку, за життя, — ніж видається їхнім батькам.

Евері засунув жабу до кишені й подерся на сінник.

— Останнього разу, коли я гойдався на цій гойдалці, я мало не врізався в ластівку! — закричав він.

— Ти хоч жабу виклади! — попросила Ферн.

Евері сів, мов на коня, й стрибнув. Разом із жабою і всім гамузом у його просторих кишенях хлопець пролетів у двері й шугнув у небо. Тоді знов залетів до приміщення.

— Ага, а в тебе язик фіолетовий! — крикнула Ферн.

— І в тебе такий самий! — відказав Евері, знов вилітаючи надвір разом із нерозлучною жабою.

— Мені натрусилось сіна за спину! Свербить! — гукнула сестричка.

— То почухайся! — крикнув братик, залітаючи знов досередини.

— Зараз моя черга, — нагадала Ферн. — Стрибай!

— А тобі свербить! — проспівав Евері.

Та ось він зістрибнув нарешті й кинув вузол мотузки сестричці. Ферн міцно заплющила очі й стрибнула. Відчула запаморочливе падіння, а тоді — як мотузка-гойдалка почала підіймати її вгору. Розплющила очі — й побачила блакитну глибінь неба. А вже гойдалка несла її вниз, до дверей…

Так чергуючись, вони й прогойдалися годину.

Коли вже нагойдалися до знемоги, то подалися на пасовисько. Рвали дику малину з кущів і їли. Тепер їхні язики поробилися з фіолетових червоними. Ферн розкусила ягоду, в якій сидів неприємний на смак жучок, і її охота до малини враз де й поділася. Евері знайшов порожню коробочку з-під цукерок і посадив туди жабу. Бідолашка виглядала якоюсь надто млявою, стільки нагойдавшись у хлопцевій кишені. Діти поволеньки побрели назад до скотарні. Не тільки жаба — вони теж потомилися й насилу переставляли ноги.

— А збудуймо курінь на дереві! — запропонував Евері. — Я хочу жити з моєю жабою на дереві.

— Я йду перевідати Вілбера, — оголосила Ферн.

Перелізли через паркан на доріжку й ліниво, перевальцем, посунули до свинарні. Вілбер зачув їхню ходу й підвівся.

Евері ще здаля запримітив павутину, а підійшовши ближче, розгледів і Шарлотту.

— Глянь, яке велике павучисько! — вигукнув хлопець. — Зроду такого не бачив.

— Не чіпай Шарлотти! — заборонила дівчинка. — Маєш собі свою жабу, чи не досить тобі?

— Це гарний павук, і я його спіймаю! — заявив Евері.

Він зняв накривку з коробки з-під цукерок, а тоді схопив паличку, що лежала на землі.

— Ось зараз я зіб'ю того старого павука в цю коробку!

Коли Вілбер побачив, що затівається, серце завмерло йому в грудях. Якщо цей хлопчак упіймає Шарлотту, їй кінець!

— Стій, Евері! — крикнула Ферн.

Евері поставив ногу на планку загорожі й тільки замахнувся паличкою, щоб ударити Шарлотту, як утратив рівновагу, захитався і перевертом упав на край Вілберового коритця. Коритце підлетіло вгору, а тоді гупнуло на землю. І не тільки на землю, а ще й на той самий гусячий розбовток, що опинився якраз у тому місці. Почувся глухий вибух — це луснуло тухле яйце. А за мить на всю скотарню поширився жахливий сморід.

Ферн скрикнула. Евері зірвався на рівні ноги. Задушливі гази, які вирвалися з тухлого яйця, так отруїли повітря, що лишатися в загорожі стало неможливо. Пацюк Темплтон, який саме спочивав у своїй домівці, чкурнув до скотарні.

— Ох і смердить! — вигукнув Евері. — Ушиваймось звідси!

Ферн заплакала. Затиснувши носа, дівчинка побігла до будинку. Евері й собі, затиснувши носа, побіг слідом за нею. Шарлотта відчула велике полегшення, побачивши, що зухвалий хлопчисько забрався геть. Адже через його зухвалість її життя було повисло на занадто тонкій волосині — чи то павутині.

Трохи згодом почали вертатися до скотарні всі домашні тварини, що паслися на пасовиську: вівці, ягнята, гусак і гуска з сімома гусенятами. І всі нарікали на жахливий сморід, а Вілбер мусив знову й знову переповідати кожному всю історію про те, як малий Еребл був спробував упіймати Шарлотту, але сморід розбитого розбовтка дуже вчасно прогнав нахабу геть.

— Саме оте тухле гусяче яйце і врятувало життя Шарлотті! — не стомлювався повторювати підсвинок.

Гуска переповнилася гордістю за те,