Павутиння Шарлотти - Елвін Брукс Уайт

у святковому одязі — як уставав уранці, так відразу в нього і вбирався. Пані Цукерман готувала для Вілбера спеціальну їжу Лерві підстригся і щодня голився, а головним його обов'язком на фермі стало годувати кабанця, коли на тварину дивилися відвідувачі.

Пан Цукерман звелів наймитові частіше давати Вілберові їсти — вже не тричі, а чотири рази на день. Подружжя Цукерманів було таке закручене з гостями, що занедбало інші справи, які були в господарстві. Достигли й перестигли чорниці, а пані Цукерман так і не наготувала чорничного варення. Треба було просапати кукурудзу, а Лерві ніяк не знаходив на просапування часу.

Вранці в неділю церква була повна людей. Священик пояснив їм, у чому полягає це чудо. Він сказав, що слова, виплетені на павутині в Цукерманів, означають: люди повинні завжди бути пильними, щоб не пропускати чудес, які приходять у їхнє життя.

Одне слово, Цукерманів свинарник став осередком народного інтересу. Ферн почувалася щасливою, бо розуміла: Шарлоттина витівка спрацювала й відтепер Вілберове життя буде в безпеці. Одна тільки невеличка прикрість: через той наплив людей скотарня перестала бути затишним місцем. Дівчинці більше подобалося, коли вона могла перебувати наодинці зі своїми друзями — домашніми тваринами.

Розділ 12
Зустріч

Одного чудового вечора, через кілька днів після того, як на Шарлоттиній павутині з'явилися ті знаменні слова, павучиха скликала всіх тварин, що тільки жили в підвалі скотарні, на збори.

— Я почну із загального переклику Вілбер!

— Є! — відгукнувся підсвинок.

— Гусак!

— Є, є, є! — обізвався гусак.

— У тебе виходить так, наче тут є три гусаки, — дорікнула Шарлотта. — Чом тобі не сказати раз та гаразд: «є»? Чому тобі хочеться все повторювати?

— Така вже у мене зви-зви-звичка, — пояснив гусак.

— Гуска! — гукнула Шарлотта.

— Є, є, є! — озвалася гуска. Шарлотта тільки люто зиркнула на неї, але змовчала про повтори слів.

— Гусенята, від одного до семи!

— Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! Бі-бі-бі! — пропищали гусенята.

— Це будуть не збори, а ціле зборище, — зауважила премудра павучиха. — Якби хто сторонній нас почув, то подумав би, ніби тут у нас троє гусаків, три гуски й двадцять одне гусеня. Вівці!

— Є-е-е! — хором промекали вівці.

— Ягнята!

— Є-е-е! — так само хором відповіли і ягнята.

— Темплтон!

Ніхто не відгукнувся.

— Темплтон!

Знову жодної відповіді.

— Ну що ж, — сказала Шарлотта, — тут ми всі, крім пацюка, гадаю, ми можемо провести збори й без нього. Ну, гадаю, всі ви завважили, що діється довкола нас протягом цих останніх кількох днів. Люди прийняли послання, яке я вплела до моєї павутини. Цукермани заковтнули наживку — та й інші всі також. Тепер Цукерман переконаний, що Вілбер — незвичайний кабан, і тому він не захоче заколоти його і з'їсти. Тож я сподіваюсь, моя витівка спрацює до кінця й Вілберове життя буде врятоване.

— Гурра! — закричали всі.

— Красно вам усім дякую, — сказала Шарлотта. — Але я скликала ці збори на те, щоб дістати від вас пропозиції. Мені потрібні нові ідеї щодо того, які ще слова вплести до павутини. Людям уже починає набридати читати одні й ті самі слова «Ох і кабан!» Якщо хто-небудь з вас придумає інше послання чи зауваження, я залюбки вплету його до павутини. Ну, то які пропозиції щодо нового гасла?

— Може, підійде «Найбільший кабан»? — підказало котресь із ягнят.

— Не годиться, — забракувала Шарлотта. — Це звучить наче реклама розкішного десерту.

— А як щодо «Величезний-величезний-величезний»? — запропонувала гуска.

— Якщо скоротити до одного слова «величезний», то дуже добре підійде, — похвалила павучиха, — гадаю, «величезний» справить враження на Цукермана.

— Але ж, Шарлотто, — заперечив підсвинок, — я ж зовсім не величезний!

— Це не має ніякісінького значення, — відказала Шарлотта. — Аніякісінького! Люди вірять у все — чи майже у все, що бачать написане великими літерами. Чи знає тут хто-небудь, як пишеться слово «величезний»?

— Я гадаю, — обізвався гусак, — що воно пишеться так: два «в», два «є», два «л», два «и», два «ч», два «є», два «з», два «н», два «и» й два «й-й-й».

— Ти що, гусаче, маєш мене за відчайдушну акробатку? — обурилася Шарлотта. — Якби я спробувала вплести отаке слово до моєї павутини, я б мала станцювати при цьому танець святого Вітта!

— Перепрошую-прошую-прошую, — вибачився гусак.

Тоді слово взяла найстаріша вівця:

— Я згодна, — почала вона, — що, аби напевне врятувати Вілберові життя, треба вписати до павутини щось новеньке. Але, якщо Шарлотті потрібно, щоб хтось допомагав їй вишукувати слова, вона може — на мою думку — звернутися по допомогу до нашого друга Темплтона. Цей пацюк постійно навідується до смітника й має доступ до старих журналів. Він міг би вигризати шматочки оголошень і приносити їх до підвалу скотарні, аби Шарлотта мала з чого переймати правильне написання слів.

— Добра ідея, — похвалила павучиха. — Але я не певна, чи Темплтон зголоситься нам допомагати. Ви ж знаєте, який він: завжди шукає вигоди тільки для самого себе й ніколи не подумає про своїх ближніх.

— Закладаюся, що я зумію заохотити його, — сказала стара вівця. — Я звернуся до його ницих інстинктів, яких він має чималенько. Та ось і він! Усі мовчіть, поки я буду його переконувати!

Пацюк увійшов до підвалу, як і завжди, по-пацючому: скрадаючись попід стіною.

— Що скоїлось? — поцікавився він, побачивши зібрання тварин.

— У нас тут виробнича нарада, — пояснила стара вівця.

— Ну, то закрийте її! — кинув Темплтон. — Наради мені осоружні.

І пацюк подерся мотузкою, що звисала по стіні.

— Послухай-но, Темплтоне! — звернулася до нього вівця. — Наступного разу як підеш на смітник, ти принеси нам вирізку — чи вигризку — з журналу. Шарлотті потрібні