Арсен - Ірен Віталіївна Роздобудько
На третю ніч, дочекавшись, коли батьки заснуть, Макар виліз із ліжка й побіг до панської стайні. Відкинув засув і занімів від жаху та жалю: п'ятдесят пар великих коров’ячих очей дивилися на нього з людським болем. Тварини навіть припинили кричати — просто дивилися з докором.
І Макар узявся до роботи. Цілу ніч і півранку він доїв корів просто на землю. Його пальці заніміли, а вся земля була просякнута піною і запахом свіжого молока.
Але коли перші промені сонця освітили крони дерев, мукання стихло й село поринуло в довгоочікувану тишу.
Друга «серія» цієї родинної легенди почалася того ж ранку. До стайні, в якій уже спокійно спали звільнені від тягаря тварини, заглянула юна панночка. Треба сказати, що це було допитливе і геть не схоже на свого суворого татуся створіння. В селі подейкували, що дев’ять років тому народила її циганка, в яку був закоханий пан Островершенко. Відтак циганка втекла з табором, підкинувши панові його маленьку донечку.
Пан назвав її Марією. Виписав для неї зі столиці купу гувернанток і вчителів. Але ті просто не знали, що з нею робити. Адже, як сказали б зараз, Марія була доволі «проблемною» дитиною.
Цілими днями дівчинка ганяла по ланах з місцевою дітлашнею, роздаровувала дівчаткам свої мереживні сукні або вимінювала їх на полотняні запаски і вишиті сорочки. Часто можна було побачити, як вона скаче через усе село на своєму маленькому поні, яке тато виписав їй з Англії, або сидить на розлогому вітті старого дуба і читає книжку. Або, втікши від своїх няньок, купається в ставку.
Цього ранку дівчисько, як завжди, вистрибнуло з вікна своєї спальні просто в мокру від роси траву. Їй конче було необхідно дізнатися, чому замовкли корови. Адже до того всі няньки та гувернантки ходили з головним болем, обв’язавши вуха хустками і позатикавши їх шматочками корпії — так називалася тоді вата.
У вранішній тиші нарешті було чутно, як співають пташки. Усі в маєтку спали міцним сном, адже втомилися за ці ночі суцільного коров’ячого галасу.
Отже, Марія вистрибнула з вікна і попрямувала до стайні.
І що вона там побачила?
Звільнені й щасливі тварини мирно посапували в стійлах. А просто посеред стайні на купі вологого сіна лежав… чортяка!
Він був малий і замурзаний. На щоках — чорні сліди від брудних сліз, пальці рук — розпухлі й скорчені, рот розкритий, дихання гаряче, мов з пекла. Щоправда, чортяці не вистачало хвоста і копит.
Марія обійшла його тричі, вгрузаючи ногами в розмоклу від молока землю. А потім присіла поруч, радіючи можливості поспілкуватися з нечистою силою.
А «нечиста сила» спокійно собі спала.
Минула година, і чортяка несподівано розплющив очі.
І в сонному маренні побачив над собою дивну істоту — в довгій білій сорочці, з розпущеним чорним волоссям, що огортало її стан аж до п’ят. Промені світла, що пробивалися крізь діри в даху, золотим контуром окреслювали всю тендітну постать…
Хлопчик і дівчинка з переляку одночасно перехрестилися. Адже обох учили хреститися, коли побачиш щось дивне і несподіване — тоді мара зникне.
— Ти не ангел? — запитав Макар.
— А ти не чорт? — запитала Марія.
І вони засміялися.
Забігаючи наперед, варто сказати, що так відбулася перша зустріч тих, від кого залежало моє народження майже сто сорок років по тому! Макарові було одинадцять, Марії — дев’ять. Макар був сином кріпака, Марія — панночкою. Звісно, тоді ніхто і уявити не міг, у що виллється їхнє знайомство. Але історія з доїнням корів для родини Макара закінчилася несподівано щасливо. Почувши про такий героїчний і милосердний вчинок хлопця, пан Островершенко розчулився і подарував родині свого рятівника хутір.
З того часу батьки Макара стали заможними. І рік від року почали збільшувати свої статки.
Діти, звісно, більше не зустрічалися. Хоча Макар доволі часто нипав біля панського маєтку і здалеку спостерігав, як бешкетує його випадкова знайома. Відтак же, років за п'ять, пан Островершенко віддав доньку на навчання в столичний пансіон, а сам вирушив до омріяного Парижа.
Зустрілися молоді люди аж за десять років, коли панночка після навчання повернулася до своїх гаїв. На ту пору, нагулявшись у Парижі, повернувся до села і пан. Він привіз нову дружину — француженку.
Треба сказати, що панночка Марія не дуже змінилася. Столичне життя з його балами і нудними кавалерами аж ніяк не вабило її. Певно, в ній нуртувала вільна циганська кров її матері. І тепер, коли Марія подорослішала, це ще більше почало даватися взнаки. Дівчина продовжувала дивувати і батька, і прислугу. Начитавшися Дюма, Жуля Верна, Марка Вовчка, Майна Ріда та Жорж Санд, вона скакала на коні по селу в чоловічому вбранні — в штанах, високих чоботах та шкіряному капелюсі. Як і в дитинстві, вона полюбляла гуляти по лісу на самоті, лише з велетенським чорним хортом. І вміла стріляти з рушниці.
Пан Островершенко, а особливо мачуха, просто не знали, що з цим усім робити. Хіба так поводяться панянки з порядних родин! — обурювалися вони. І соромилися сватати доньку за будь-кого з місцевої аристократії — кому потрібна така навіжена, невихована дружина?! Тому Марія завжди була сама. Виїздила на полювання лише зі своїм вірним псом, а всіх залицяльників проганяла. Вона вміла самотужки розпалити в лісі вогнище, підсмажити підстрілену качку, не боялася переночувати біля річки в солом’яному наметі. А потім поверталася до маєтку замурзана і щаслива, мов який-небудь індіанець Джо.
У селі подейкували, що панночка «несповна розуму». Хоча й гарна. Така гарна, що очей не відвести! Щоправда, роздивитися її обличчя нікому не вдавалося — через завжди насунутий на лоба чоловічий капелюх. Вона мчала селом, здіймаючи під копитами клуби пилу; і селяни хрестилися вслід потрійним хресним знаменням.
На той час родина Макара мешкала на хуторі, мала
