Маятник Фуко - Умберто Еко
«Мені теж так здається, о Сократе. І що?»
«Спасибі за Сократа, але саме в цьому вся суть. Що більше я читаю на цю тему, то більше у мене плутається в голові. У 40-х роках народжуються різні групи, які називають себе синархічними і говорять про новий європейський порядок на чолі з урядом мудреців поза всякими партіями. І де ж сходяться всі ці групи? У колах колабораціоністів Віші. Отже, кажете ви, ми знову помилилися, синархію проповідують праві. Овва. Прочитавши все це, я усвідомив, що всі доходять згоди лише в одному: що синархія існує і таємно править світом. Але тут виникає одне ‘але’…»
«Але?»
«Але 24 січня 1937 року Organisation secrète d'action révolutionnaire et nationale[150], краще відома як Cagoule і фінансована Муссоліні, вбиває Дмитра Навашина, масона і мартиніста (не знаю, хто такі мартиністи, певно, одна з цих сект), економічного радника Народного фронту, а раніше — директора одного з московських банків. Тоді почалися балачки, що Cagoule керує якоюсь секретною синархією і що Навашина вбили, бо він розкрив її таємниці. Під час німецької окупації один документ, складений у лівих колах, викриває Синархічний Пакт Імперії, на якому лежить вина за поразку Франції, і цей Пакт є виявом фашизму португальського типу. Але потім виявляється, що цей пакт був укладений дю Мас та Канудо і містить ідеї, які вони повсюди публікували і рекламували. Жодної секретности. Але саме як секретні ці ідеї подає 1946 року якийсь Гюссон, викриваючи лівий революційний синахрічний пакт, і пише це все у своїй Synarchie, panorama de 25 années d'activité occulte[151], підписуючись… стривайте, зараз знайду, ось воно, Жофруа де Шарне».
«Ого-го, нічого собі», сказав я, «де Шарне був товаришем Моле, великого магістра тамплієрів. Вони разом гинуть на вогнищі. А тут ми маємо неотамплієра, який нападає на синархію справа. Але ж синархія народжується в Аґарттсі, яка є притулком тамплієрів».
«А що я вам казав? Бачите, ви даєте мені ще один слід. На жаль, він служить лише для того, щоб збільшити замішання. Отже, праві викривають синархічний Пакт Імперії, соціалістичний і секретний, який секретним зовсім не є, але цей же секретний синархічний пакт, як ви бачили, викривають також ліві. А тепер ще одна інтерпретація: синархія — це єзуїтська змова, щоб підірвати Третю республіку. Цю тезу висунув лівий Роже Менневе. І щоб полегшити мені життя, книжки кажуть, що 1943 року в деяких військових колах Віші, петенівських, але антинімецьких, кружляли документи, які стверджували, що синархія — це нацистська змова: Гітлер — це розенкройцер, на якого впливають масони, що, як бачите, від єврейсько-більшовицької змови перейшли до змови німецько-імперської».
«Отже, все в порядку».
«Якби-то. А ось інше відкриття. Синархія — це змова міжнародних технократів. Це стверджує 1960 року такий собі Віймаре у книзі Чотирнадцята змова 13 травня. Техносинархічна змова прагне дестабілізувати уряди, а щоб зробити це, вона провокує війни, підтримує і підбурює путчі, спричиняє внутрішні розколи в політичних партіях, сприяючи міжусобицям… Ви впізнаєте цих синархістів?»
«Боже мій, це ж ІДМК, Імперіалістична Держава Мультинаціональних Корпорацій, саме про них говорили Червоні Бригади кілька років тому…»
«Точна відповідь! А тепер, що робить комісар Де Анджеліс, коли йому трапляється десь посилання на синархію? Питає поради у доктора Казобона, спеціаліста від тамплієрів».
«А я кажу, що існує таємне товариство з відгалуженнями у всьому світі, яке плете змову, щоб поширювати чутки про існування всесвітньої змови».
«Ви жартуєте, але я…»
«Я не жартую. Спробуйте погортати рукописи, які приходять до „Мануціо“. Але якщо вам потрібне реалістичніше тлумачення, це схоже на анекдот про заїку, який каже, що його не взяли диктором на радіо, тому що він не член партії. Завжди існує потреба приписувати комусь власні невдачі, диктатури завжди знаходять якогось зовнішнього ворога, щоб єднати своїх прихильників. Як казав один чоловік, для кожної складної проблеми існує просте вирішення, і воно хибне».
«А якщо я знайду в поїзді бомбу, загорнену в летючку, в якій йдеться про синархію, мені що, задовольнитися констатацією факту, що це просте вирішення складної проблеми?»
«Як-то? Ви знаходили в поїздах бомби, які… Ні, вибачте мені. Справді, мене це не повинно обходити. Але тоді чому ви зі мною про це говорите?»
«Тому що я сподівався, що ви знаєте більше, ніж я. Тому що, можливо, я відчуваю полегшу, бачачи, що й ви не можете зібрати всього цього докупи. Ви кажете, що вам доводиться читати занадто багато творів божевільців, і вважаєте це марнуванням часу. А я ні, для мене твори ваших божевільців — „ваших“, тобто нормальних людей — дуже важливі. Можливо, твір якогось божевільця може пояснити мені, як міркує людина, що підкладає під поїзд бомбу. Чи ви боїтеся стати поліційним інформатором?»
«Ні, слово чести. Зрештою, шукати ідеї в каталогах — це мій фах. Якщо мені трапиться відповідна інформація, я згадаю про вас».
Підводячись, він мимохідь кинув останнє запитання: «А серед ваших рукописів… ви ніколи не знаходили якийсь натяк на ТРЕС?»
«Що це таке?»
«Не знаю. Це, мабуть, якась спілка або щось подібне, я навіть не знаю, чи вона справді існує. Я чув про них, і вони спали мені на думку з приводу божевільців. Вітання вашому другові Бельбо. Скажіть йому, що я зовсім не стежу за вами, я просто займаюся паскудним ремеслом, а найгірше те, що воно мені до вподоби».
Повертаючись додому, я запитував себе, хто з нас більше скористав
