Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва

Хоча перегляди конкурсних фільмів ще не закінчилися, коридором щодалі жвавіше снували люди. Проте ніхто з них не звертав уваги на Геннадія, який куняв у м’якому фотелі.

* * *

Минуло кілька годин, перш ніж біля дверей номера 723 з’явилися його мешканці. Точніше, це була Маргарита, сама. Геннадій мало не пропустив її, проте на той час він уже трохи прийшов до тями, тож знову зафіксував на плівці Маргариту біля дверей і годинник над ними. Почув, як м’яко клацнув замок, зачинившись за жінкою.

У номері дівчина спершу налила собі мартіні й закурила. Незважаючи на те що кілька годин тому цілком мирно бесідувала з Гаранджою на терасі готелю, а потім ще раз поверталася на квартиру, щоб простежити за ремонтом, вона все ж досі не отямилася після денної розмови з коханцем. Увесь час, щоб вона не робила, ця ситуація не давала їй спокою. Аналізуючи свої враження, Маргарита зрозуміла, що її не задовольнили пояснення Віталія, вона інстинктивно відчувала якусь фальш. Його подряпана рука, і шнур від завіси, і рожева намистина, й узагалі напружена атмосфера, яка відчувалася тоді у кімнаті, — все це залишило дуже неприємний осад у душі. Чим більше вона про це думала, тим тяжче ставало на серці.

Маргарита вирішила, що їй необхідно ще раз серйозно побалакати з Гаранджою. Жінка гірко посміхнулася: «Дев’ятсот дев’яносто дев’яте китайське попередження». Якщо це чергове Віталієве захоплення, то їй просто треба набратися терпіння і перечекати. Вона зітхнула. Їй доводилося перечікувати вже кілька таких захоплень. «Але це може бути і миттєвою примхою, — раптом подумала вона, — тоді очікування буде не таким довгим». Проте ця думка, трохи заспокоївши Маргариту, не принесла їй полегшення. Вона відчувала: щось муляє їй. Де зараз Гаранджа? Що він робить? Хто була та дівчина, яку він привів до номера?

Вона налила собі ще мартіні й добряче хильнула.

Раптом Маргарита, піддавшись невідомому пориву, різко підвелася з крісла і рвучко прочинила двері спальні. Ставши на порозі, вона роззирнулася навсібіч. У кімнаті явно побувала покоївка. Ліжко було охайно застелене, завіси опушені, на подушці лежала зелена Віталієва піжама.

Проте аромат парфумів невідомої дівчини ще не вивітрився. Раптом Маргаритину увагу привернула велика шафа. У шпарині не було ключа. Жінка спробувала відчинити дверцята, але це їй не вдалося. Маргариту охопила гостра тривога, хотілося якомога швидше вийти зі спальні. Жінка відійшла від шафи, на мить завмерла у дверях, ще раз роззирнулась довкіл, намагаючись побороти неприємне відчуття. Перше, що кинулось у вічі у вітальні, — це Гаранджа. Він стояв біля вікна у своїх незмінних зеленавих окулярах; тонкі губи скривились у посмішці. Жінці привиділося щось загрозливе у його позі, оцій посмішці й мовчанні, тож вона швидко пройшла до своєї спальні. Страшенно кортіло замкнути за собою двері на ключ, але не наважилася. Маргарита деякий час стояла, притулившись спиною до дверей, аж поки почула, як із грюкотом зачинилися двері номера. Вона зрозуміла, що Гаранджа пішов.

* * *

* * *

Віталій сидів біля стійки в барі, потягуючи «криваву Мері», і дослухався до розмови двох чоловіків та жінки, котрі розташувались за столиком позад нього. Гаранджа навіть повернувся був до них обличчям, але скоро перемістився так, щоб сидіти до них упівоберта. Один з мужчин був у ошатному костюмі, з краваткою, вроду жінки підкреслювала довга квітчаста спідниця і вільна білосніжна блузка. Другий же чоловік виглядав менш презентабельно — у шортах, гавайській сорочці й сандалетах на босу ногу. Віталій скривився. Той, другий виглядав захеканим і втомленим, сорочка на спині була мокрою від поту.

Гаранджа знав того, котрий у костюмі. Це ж бо відомий журналіст Авенір Дейкало. Жінка — вочевидь, його подруга. Але не можна сказати, що другий чоловік був йому не знайомий. Саме цього чолов’ягу Віталій бачив з Жанною, й саме він нещодавно підходив до нього на терасі готелю, хоча зараз і здавався надзвичайно схвильованим. Він казав:

— Ти розумієш, Авеніре, я не можу збагнути, куди вона поділася. Така гаряча пора, треба бути на очах, крутитися серед режисерів і спонсорів, а вона зникла на цілий день. Я скрізь її шукав. Жанна надіслала мені SMS-ку, що згає вечір на природі, але де саме? У гідропарку? На Трухановому острові? Спробуй знайди її…

Віталій Гаранджа надпив зі склянки томатного соку, прислухаючись із пильним інтересом.

Авенір Дейкало клацнув пальцями:

— Чорт забирай, Євгене! Невже ти не можеш як слід наглянути за своєю дівчинкою. Ну, добре. Зрештою, як на мене, нічого страшно не трапилося. Адже ти не знаєш, можливо, саме зараз вона охмуряє якогось спонсора.

— Ні, ти її погано знаєш, вона дуже сором’язлива і ніколи сама не наважиться на таке.

— А може, то була не її ініціатива, — втрутилася жінка.

— Що ти маєш на увазі? — здивувався той, кого назвали Євгеном.

— Руся вважає, що її, можливо, запросив хтось, кому дівчина не могла відмовити, — пояснив Авенір.

— Та ні, — відмахнувся Євген, — вона спершу порадилася б зі мною.

— От-от, — посміхнулася жінка, — можливо, ви надто ретельно її пильнуєте. Адже не кожен спонсор хоче афішувати своє майбутнє капіталовкладення…

— І взагалі, Євгене, ти, на мою думку, рано запанікував, почекай трохи, я певен, вона скоро повернеться. Підеш на вечірній перегляд? Ми з Русею саме збираємося.

(Тут Гаранджа мало не зареготав. Він хотів сказати, щоб Євген не гаяв даремно часу, бо Жанна зачинена у його, Віталія, шафі.)

— Мабуть, треба йти, — Євген вагався. — Так, — він наважився, — піду, от тільки мені треба перевдягнутися. Змотаюся я швиденько до готелю…

— Тоді побачимося в залі, — кинув Авенір, підхопив Русю попідруки і рушив до виходу.

Євген деякий час дивився їм услід, а потім теж вийшов з бару.

Думки Віталія Гаранджи перекинулися на інше. Його вразило, якою наляканою виглядала Маргарита. Навіщо вона заходила до його кімнати? (Це питання не давало йому спокою цілий вечір. Добре, що він здогадався замкнути шафу і забрати ключа з собою.)

Гаранджа і собі вирішив піти на перегляд. Лишень дев’ята, а зі своєю жертвою він зможе розібратися тільки вночі, коли всі у готелі заспокояться і позасинають. Треба було якось убити час.

Віталій вирішив піднятися в номер і ще раз пересвідчитися, що все гаразд.

Гаранджа підійшов до ліфта. Той скоро знадобиться, коли Віталій ховатиме труп дівчини. Уявивши детально весь процес убивства й виносу трупа, Віталій занервував. Існувала небезпека, що Маргарита залишиться ночувати, а тоді почує шум. Крім того,