Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва

— А вона зараз чує нас? — спитала Маргарита.

— Напевно, що ні. Я зачинив її у ванній. — Гаранджа вирішив пожартувати. — Спить там непробудним сном.

Проте Маргарита вже не слухала його. Вона підійшла до вікна й визирнула, оглянула навіщось великий газон під вікнами, а тоді кинула:

— Мене це, звичайно, не дуже дивує. Ти можеш чинити, як тобі завгодно. Але запам’ятай — скандал зараз нам ні до чого. Зрозуміло?

Віталій підійшов до неї ззаду і обійняв, притиснувшись обличчям до її волосся. Дівчина обережно відсторонилася:

— Не псуй мені зачіску, любий.

Вона помовчала, а тоді, тихо зітхнувши, додала:

— Піду посиджу трохи в барі, а ти спровадь дівчину. Тільки тихо, без галасу.

Відвівши його руки, вона пішла до дверей, кинувши наостанку:

— Я буду на терасі.

Гаранджа відчув, що переміг, пройшов перше випробування і переміг. А це було дуже ризиковано. Якби він втратив контроль над собою, все могло закінчитися вельми сумно.

— Добре, люба, я тебе знайду.

Цієї миті маленька опалова кулька покотилася по підлозі й привернула Маргаритину увагу. Вона нахилилася й підняла її.

Віталій знову захвилювався. Він дивився на намистинку в жіночих руках і чекав на її реакцію. Тоді невимушено мовив:

— Яка мила штучка.

— Це твоя?

— Певно, що ні, — він вказав на двері своєї спальні. — Мабуть, це її.

Маргарита знову глянула на нього з підозрою. «Вони тут боролися, чи що? — майнула в неї думка. — Неважко припустити, що таких намистин має бути ціла разка. І рука у нього подряпана. Якщо боролися, то все було не так, як він розповідає». Вона знову кинула задумливий погляд у бік спальні, проте промовчала і швидко вийшла з номера.

Гаранджа підняв намистинку й поклав її до кишені, до решти таких самих кульок. Доведеться ще раз оглянути вітальню, уже ретельніше: треба переконатися, що більше нічого не залишилося на підлозі.

Віталій трохи постояв, потім замкнув двері на ключ і подивився на годинник: пів на шосту. Квапливо обшарив підлогу і знайшов ще одну намистину під журнальним столиком. Він повісив шнур від портьєри на місце, підійшов до дверей і звідти ще раз обдивився кімнату. Жодних ознак боротьби не було помітно. Помешкання виглядало так само, як і перед Жанниним приходом.

Гаранджа повернувся до спальні й, намагаючись не дивитися на ліжко, пройшов до ванної, помив руки і змазав подряпини йодом. Неквапом обробляючи подряпини, він обмірковував, що робити далі. Його рішучість дивним чином вивітрилась. Проте все ж слід довести справу до кінця. Але не зараз — його чекає Маргарита. А Жанна нехай трохи поспить.

Він таки вб’є її. А тоді мусить позбутися тіла, це необхідно зробити ще до ранку, зрозуміло. Зазвичай до другої, третьої години ночі готелем під час фестивалю вешталися гості й учасники. Віталій мав ще сім-вісім годин, щоб вирішити, куди сховати тіло. Він не сумнівався, що дівчину шукатимуть, тому важливо було відтягти час її зникнення. Адже вона могла призначити комусь побачення. Раптом пригадалася розмова між Жанною і чоловіком, який, як згодом з’ясувалося, був її другом, намагаючись грати роль її агента й порадника. Вони домовилися зустрітися в барі о восьмій. Якщо дівчина там не з’явиться, то він, напевно, почне з’ясовувати, де вона. А саме цьому Гаранджа мав запобігти. Щоправда, він не знав, хто був цей чоловік, але це неважко з’ясувати.

Для початку Віталій перевірив, чи у цьому готелі зупинилася Жанна. Він набрав сервісне бюро і спитав:

— Скажіть, будь ласка, в якому номері мешкає Жанна Задорожна?

Дівчина у реєстратурі відповіла, що такої гості в їхньому готелі немає.

Гаранджа замислився, але адміністратор прийшла йому на допомогу:

— Спробуйте потелефонувати у готель «Україна», там теж живуть учасники фестивалю. Чи в готель «Славутич»…

Віталій зрадів. Такий простий хід не спадав йому на думку.

Він негайно потелефонував до «України».

— Скажіть, будь ласка, чи Жанна Задорожна оселилася у вашому готелі?

Отримавши ствердну відповідь, Гаранджа продовжив розпитування:

— Вона сама мешкає в номері?

Співробітниця готелю, видно, звикла до подібних запитань, з готовністю повідомила:

— Ну, взагалі-то, записана вона сама, але там з нею постійно перебуває її агент, Євген Гиренко.

Схоже, цій дівчині подобалося бути у курсі справ.

Віталій аж розцвів від задоволення. Ну жодна таємниця не протримається у цьому місті більше години. Це ж треба, кілька дзвінків — і вся необхідна інформація як на тарілці.

Він вирішив відправити її другові SMS-ку, сподіваючись, що зможе вирахувати його номер з телефонної книжки Жанниного мобільника. Та чи при ній мобільник? Вона начебто прийшла без сумочки, кишень у її суконьці, що щільно облягала тіло, теж не повинно було бути. Гаранджа здалеку кинув погляд на нерухому дівчину й побачив, що мав рацію, — кишень не було, проте мобільник, як і годиться, висів у вишуканому шкіряному чохольчику на поясі. «Яка необачність», — посміхнувся Віталій. Витяг телефон з футлярчика й заходився клацати кнопкою. Серед багатьох імен лише одне чоловіче ім’я виявилося без прізвища: Геня. «Оце, мабуть, і є її друг», — вирішив Гаранджа і заходився писати повідомлення. «Сьогоднішній вечір хочу провести з друзями на природі. Не шукай мене. Побачимося вранці. Жанна».

Віталій знав, що покоївка заходить до номерів близько дев’ятої, щоб послати постіль і поміняти рушники. Значить, дівчину треба десь сховати. Гаранджа зиркнув на ліжко. Жанна лежала на спині, розкинувши руки, й міцно спала. Певно, їй було жарко вві сні. Віталій обвів поглядом довкруж себе, й раптом його обличчя проясніло — велика шафа біля протилежної стіни, яка, на щастя, замикалася на ключ. Гаранджа вирішив поки покласти дівчину туди, та лиш з декількох спроб йому вдалося запхати Жанну до шафи і замкнути дверцята.

Скінчивши цю марудну справу, Гаранджа перевірив, чи досить грошей у його гаманці, набив у вітальні портсигар сигаретами й, прихопивши його з собою, вийшов з номера.

* * *

Геннадій лінькувато спостерігав за переміщенням парочки. Спочатку він ще сподівався, що натрапив на золоту жилу й чекав гучного скандалу, репортаж про який знову вивів би його у перші лави вітчизняних папараці. Але Маргарита спокійно вийшла з номера, ввічливо причинивши за собою двері. Тепер і Гаранджа кудись подався.

Калач не відразу згадав про дівчину. А де ж вона? Чому Жанна залишилася в номері? Репортер помітив, як Гаранджа замкнув за собою двері на ключ. Отже, дівчина тепер не зможе вийти, навіть якщо захоче. У чому