Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва

…Широко відкритими очима Маргарита дивилася на Гаранджу, який закам’янів навпроти. Обличчя його було блідим, праве око смикалося. Жінка не сумнівалася в тім, що це він убив дівчину, і прекрасно розуміла: відтепер і вона не зможе почуватися в безпеці. Крім того, якщо прізвище коханця з’явиться в газетах у зв’язку з убивством, її особиста репутація опиниться під великою загрозою.

Маргарита потроху приходила до тями після побаченого, не хотілось здаватися так просто. Але перед тим як вирішити, що робити, вона повинна була знати все.

— Це Жанна Задорожна? — запитала вона, дивлячись Віталію просто у вічі.

— Так.

Гаранджа теж потроху відходив від жахливого шоку. В роті пересохло, він намагався вгадати подальші Маргаритині дії.

Віталія вразило, що жіночі нерви виявилися набагато міцнішими, ніж у нього.

— І ти вбив її? — Маргарита мимохіть стиснула кулаки.

— Ні, — відповів Віталій і вимушено посміхнувся. — Це якась загадкова історія…

— Як це — загадкова?

— Я ж тобі сказав. Привівши її сюди, я зрозумів, що помилився, й вирішив її приспати — підсипав у вино снодійного. Жанна відмовилась пити, але я примусив. Бачиш, оце тоді вона мене подряпала. Подумав, нехай проспиться, а тоді я десь її винесу, ну, хоч до холу. Вона заснула дуже міцно, тож довелося тимчасово засунути її у шафу. Розумієш, оце зараз прийшов, обмірковував, як її тихцем спровадити, а вона… Вона виявилася мертвою.

Спостерігаючи за ним, прислухаючись до холодного розсудливого голосу, Маргарита подумала, що він бреше. Вона згадала, як погрозливо рухався Віталій по кімнаті, як тримав ту маленьку мотузку. Жінка все більше і більше впевнювалася, що він навмисно задушив дівчину.

Маргарита мовчки дивилася на Гаранджу. Раптом підсвідомо їй захотілося перевірити, чи вона досі в небезпеці.

— Зніми негайно ці огидні окуляри! — наказала різко.

Віталій напружився, на обличчі з’явився незадоволений вираз. Потім підніс руку до окулярів, на секунду завагався, але все-таки зняв їх. Побачивши ці порожні й холодні сірі очі, в яких, проте, майнула на мить тривога, Маргарита відчула себе впевненіше. Саме ці очі сказали їй, що Гаранджа ще більш наляканий, ніж вона сама.

— Ти брешеш, — мовила Маргарита, — ти навмисно привів її сюди і вбив. Задушив портьєрним шнуром.

Віталієві очі раптом геть збіліли.

— Ні, присягаюся, — процідив він. — Ти набагато розумніша, ніж я думав. Так, я хотів її вбити, проте хтось зробив це за мене.

— Хто «хтось»? — єхидно перепитала жінка.

— Якби ж я знав! — спалахнув Віталій.

Маргарита глибоко зітхнула й підвелася.

Вона пройшлася по кімнаті, взяла сигарету. Гаранджа з готовністю клацнув запальничкою. Прикуривши, жінка звернула увагу на його руки — вони більше не тремтіли. Її здивувало, як швидко він оговтався. У цьому була якась патологія. Маргарита згадала, що Віталієва мати покінчила з життям за нез’ясованих обставин. Може, в них у роду є щось таке… спадкове?., пліткували також, що його перша дружина стрибнула з балкона у нього на очах. Про це ніхто не знав достеменно, але ж подейкували… Маргарита вважала Гаранджу непересічною особистістю, а відтак йому багато давалося і багато дозволялося. Тепер вони сам на сам у кімнаті. Чи не ризикує вона, адже є свідком злочину? Але ж трюк з окулярами засвідчив, що Маргарита ще має над ним владу. Треба тільки бути обережною і нічим його не спровокувати. Жінка відсунула стілець і сіла.

— Навіщо ти хотів це зробити? — запитала вона, пом’якшуючи тон.

Віталій пильно подивився на неї і різко відповів:

— Чому я хотів це зробити? — повторив він. — Бо вона мною знехтувала, вона принизила мене публічно, Маргарито. Мені нудно жити за законами, які встановило це суспільство. Ти не можеш собі уявити, що таке справжня нудьга. Як це — підлаштовуватися під цих жалюгідних людців. Я відчуваю приниження з того самого дня, коли народився. У школі, в дитячому садочку, на вулиці, у транспорті, в магазині.

Маргарита кивнула:

— Так, я розумію. Сама завжди потерпаю, коли треба йти кудись в офіційну установу й пробувати щось вирішити. Тому й намагалася завжди зробити так, щоб ти не відчував таких незручностей хоча б удома. Не подумай, що я чогось не розумію. Я все розумію. Твоє життя було далеко не таким безхмарним, як дехто вважає. Саме через це я з тобою.

Віталієві очі спалахнули. Він раптом розхвилювався:

— Я завжди захоплювався тобою, Маргарито. Ти єдина людина, яка мене зрозуміла. Але твоя доброта прийшла запізно. Уже багато років я шукав у цьому житті свого шляху. Чого-небудь такого, що мало б для мене сенс, і дійшов висновку: щоб досягти чогось у цьому житті, щоб, грубо кажучи, видряпатися нагору, ти мусиш жити за власними законами, знехтувавши законами суспільства. Але маєш бути певен, що таке життя тобі до снаги, маєш бути певен, що подужаєш це. Що в разі, коли тобі доведеться красти або розчереплювати голови за шматок хліба, ти зумієш це робити. Кожний спосіб життя висуває нам свої вимоги, ставить нас перед новим випробуванням. Чи годен я це зробити? Чи готовий примиритися з наслідками вчиненого? Коли не можеш ствердно відповісти на ці запитання, значить, ти занісся надто високо. Тоді спускайся на щабель нижче. Якщо ти не можеш красти й у разі потреби не зумієш випустити комусь мізки, тоді ставай у чергу за безплатною юшкою. Коли несила й цього зробити — сідай під стіною і простягай руку, ставай жебраком. Коли ж не можеш канючити, коли тебе лякає міліцейський кийок — що ж, тоді ставай поетом. Шукай і знаходь те, що найкраще відповідає твоїй натурі, — чи то буде керівництво корпорацією, чи збирання стокроток у полі, чіпляйся за те місце і живи на повну котушку, ставай самим собою. І тоді, запевняю тебе, досягнеш того, чого більшості досягти не судилося. Більшості — а я, повір, людей знаю — більшості це не вдається. Вони все життя роблять якусь роботу і не знають навіщо. Вони одружуються з якоюсь жінкою і не знають навіщо. Вони ціле життя проживають, не знаючи навіщо. Я ніколи не міг зрозуміти цього, але так воно здебільшого й буває. Вони всім кланяються. З усіма погоджуються. Пливуть за течією. Роблять усе так, як роблять інші. Дозволяють пити свою кров. Командувати собою. Пропивають життя. Просипають його… Я не хочу так жити. І я більше не можу дозволити, щоб якесь курвисько кпило з мене.