Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва

— Ну, вперед?

— Ходімо.

…Цей вечірній вихід не залишився поза увагою всюдисущого Геннадія Калача.

Гаранджа сидів у кінозалі на перегляді, намагався час від часу зрозуміти, що відбувається на екрані, але думки його витали десь далеко. Вони з Маргаритою прийшли запізно, аби зрозуміти про що йдеться.

Дійові особи довго й нудно обговорювали розклад поїздів, напевно, збираючись дістатися якогось місця. І раптом Віталій здогадався, що ключ до задачі, яку він намагався розв’язати, у його руках. Точніше, в голові.

Радісний, він нахилився до Маргарити й прошепотів:

— Точний розрахунок — ось моя безпека.

— Що? — спочатку вона не зрозуміла.

— Точний розрахунок — ось моя безпека, — повторив Гаранджа і підморгнув їй.

Колись він чув, що в готелі п’ятсот номерів. А це значить, що у «Паласі» живе понад тисячу чоловік. Імовірний ризик за такого розкладу — один до тисячі. Він вирішив, що не буде навіть намагатися винести тіло дівчини з готелю. Просто вночі покладе його у ліфт і натисне кнопку останнього поверху. Ніхто не знайде труп принаймні протягом декількох годин, до ранку. І звідки міліція довідається, чи живе вбивця в готелі, чи, може, він один із тих витріщак, які тут цілими днями огинаються під час фестивалю. Як зможуть вони визначити, на якому поверсі загинула дівчина, не кажучи вже про помешкання. Вихід був елементарний, і Гаранджа здивувався, чому раніш не додумався до такого. Він навіть дозволив собі розслабитися, вперше за весь час після вбивства, подумки ще раз прокрутив сценарій, за яким мало відбутися дійство під назвою «позбуваємося тіла». Багато що залежало від Маргарити. Чи зуміє вона не виказати його? Чи не втратить контроль над собою? І вирішив, що таки зуміє опанувати себе. Її поведінка в найкритичнішу хвилину, коли тіло випало з шафи, була приголомшливою. Маргарита має просто сталеві нерви. Звичайно, вона була шокована, але не втратила розуму, не закричала і навіть не зомліла, як це зробили б більшість жінок. Вона лише сполотніла, закрила обличчя руками, але навдивовижу швидко оговталася. Жінка, єдиною реакцією якої за даних обставин є потреба в палінні, зможе утриматися від необачних вчинків. Поки йшов фільм, Гаранджа спостерігав за нею. Обличчя Маргарити було геть байдужим і холодним. Вона сиділа й дивилася на екран і вигляд мала звичний для подібних оказій. Гаранджа подумки привітав себе з правильним вибором. Після всіх отих жінок, які вимагали від нього бозна-чого: уваги, подарунків, кохання, вірності, — йому нарешті пощастило з подружкою, яка зрозуміла його високу сутність.

Сеанс закінчився майже опівночі.

Дорогою до готелю до них приєдналася група знайомих — білякіношна публіка, скоріше друзі Маргарити, ніж їхні спільні друзі. Вони поцікавилися у Віталія його враженнями про фільм. Питання були суто професійні. Гаранджа впевнено відповідав на них, але потім подумав, що не цим людцям влаштовувати йому іспит.

Він повернувся до Маргарити:

— Піду прогуляюся, — сказав Гаранджа. — Хочеться подихати свіжим повітрям.

— Іди, звичайно, — відпустила його Маргарита. — Добраніч.

Вона пильно подивилася на нього. Віталій відповів їй байдужим поглядом.

— Добраніч.

Він сповільнив крок, пропускаючи попутників уперед, іще кілька метрів йшов позаду, аж поки до нього долинув гул натовпу біля готелю, тоді повернувся і повільно почимчикував у бік Хрещатика.

Людський потік рухався від Будинку кіно у напрямку готелю «Палас», Віталій був єдиний, хто сунув проти плину натовпу. Час від часу аматори автографів зазирали йому в обличчя з надією впізнати в ньому котрусь із знаменитостей. Але Віталій Гаранджа, зайнятий своїми думками, геть не зважав на тих, хто заступав йому дорогу. Збудження й азарт, яких так жадав, майже минули, і він відчував, що підтримує їх штучно. От якби Віталій зумів підкинути тіло дівчини трохи раніше і його б уже хто-небудь виявив, то міліція давно була б тут і почала слідство. А тепер труп дівчини знайдуть лише годин за п’ять-шість, і передчуття такого томливого чекання псувало йому настрій.

Він пройшов повз казино на Прорізній, вийшов до Золотих воріт і почвалав далі по Володимирській у бік університету. Дійшовши до кінця скверу, Гаранджа сів на лаву й запалив. Звідкись чувся бій годинника. Хвилин двадцять він курив.

Несподівано звідкілясь збоку донісся якийсь шум, чиїсь кроки. Він повернув голову. Молоденька дівчина, вийшовши з машини, прямувала у його бік. На ній були темні джинси, майка, сандалети. Вік — приблизно двадцять, двадцять один. Може, на рік менше. Білявка з волоссям до пліч, симпатична, хоча і не красуня. Гаранджа спостерігав за нею, намагаючись зрозуміти, що вона робить тут так пізно.

Юнка глянула на нього, потім рішуче попрямувала до невеличкого пагорбка, в якому був схований туалет, і раптом пірнула у його темні нетрі. Гаранджа трохи почекав. Коли дівчина виринула на поверхню, несучи великий оберемок квітів, Віталій повільно підвівся і підійшов до неї.

— Вам допомогти, панночко? — запитав він.

Панночка подивилася на нього. Місячне світло падало просто на її обличчя. Гаранджа був вражений ясністю її очей. Вона посміхнулася:

— Я сама впораюся. Дякую.

І потягла свій вантаж у той бік, де залишила автомобіль. Віталій прилаштувався з протилежного краю оберемка. Його руки торкалися тонких, але мідних дівочих рук. Так, парою, наче краб, вони боком пересувалися алеєю, а біля машини Гаранджа перебрав на себе оберемок, а дівчина прочинила дверцята.

— Дякую, — повторила вона, вмощуючи квіти на задньому сидінні.

Він спостерігав за тим, як юнка займає місце за кермом.

— Ви їдете сама кататися в таку пізню годину? — запитав Віталій.

— Не кататися, — поправила його дівчина, — а розвезти квіти.

— Які квіти, навіщо?

— Для кафе і ресторанів.

— Ви збираєтеся робити це сама?

— Ну звісно.

Гаранджі сподобалася її незалежність. Він дивився, як дівчина намагалась завести двигун старенького «опеля», енергійно натискаючи на педаль, і подумав, що в неї набагато більше сили, ніж можна було припустити, дивлячись на таку струнку фігурку. Але й після третьої спроби двигун не завівся.

— Напевно, свічі, — сказав Гаранджа. — Зараз перевірю.

Вона похитала головою:

— Дякую, краще я сама. Ви тут забруднитеся, — юнка почала шукати підходящу викрутку в бардачку. — А ви пізно гуляєте.

— Повертаюся з перегляду в Будинку кіно. Може, чули, саме триває кінофестиваль. Послухайте, нічого страшного, якщо забруднюся. Я хочу допомогти вам.

— Та ні, не варто, я сама все зроблю. Фільм цікавий був?

— Не дуже. Операторська робота непогана, але все решта мені не сподобалося. Та й узагалі кіно набридло.

Дівчина нарешті знайшла викрутку, вийшла з машини і відкрила капот.

— А ви якось пов’язані з кіно? — запитала вона.

— Ну, можна сказати, так. Поломка складна? Може, я