Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва
Геннадій роззирнувся навкруги. Коридор був порожній, тоді він крадькома підійшов до дверей за номером 723 і приклав вухо до шпаринки. Жодного звуку! Трохи перечекавши, Калач різко постукав у двері. Знову ані звуку. Він постукав ще раз. Те ж саме. Журналіст щільніше притис вухо до замкової щілини. Цілковита тиша. Але він знав, що дівчина ще там. Може, Гаранджа, наказав їй не відповідати на стукіт?
Раптом виникло відчуття, що хтось за ним стежить. Геннадій поволі відійшов від дверей, наче йому зовсім не було діла до заповітного номера, і мляво роззирнувся довкіл. У дальньому кінці коридору він побачив чиюсь нерухому постать. Очевидно, це був охоронець, один із тих, кого на час фестивалю найняли задля безпеки шанованих гостей. Калач рішуче попрямував до чергової по поверху, але крадькома встиг сфотографувати й охоронця — про всяк випадок. Службовий столик стояв за поворотом коридору, біля дверей на сходи. Не дуже зручне розташування, якщо жінка повинна спостерігати за пересуванням мешканців. Принаймні ліфтів їй не було видно.
— Нашої знаменитості вочевидь немає вдома, — наполовину запитав, наполовину ствердив він. — Пана Гаранджи, я маю на увазі.
— Так, Гаранджи там немає, — підтвердила чергова. — А ви хіба не спитали внизу в чергового адміністратора?
— Запитав, звичайно. Але адміністратор мені сказав, що Гаранджа заходив до номера.
— Ото ж бо й воно. Забігав і пішов знову.
— Ну гаразд, — посміхнувся Геннадій. — Зайду пізніше. Справа терпить.
Він повернув назад до ліфтів, а про себе подумав: «От не пощастило. Цікаво, чи довго там стовбичитиме той тип. Хоча дівчина однаково не зможе вийти, поки Гаранджа не повернеться».
У холі Калач підійшов до стійки адміністратора.
— Будь ласка, повідомте мені, коли Гаранджа повернеться. — Він тицьнув у руку співбесідника згорнуту двадцятигривневу. — Я буду в барі. Не забудьте про мене.
Службовець запевнив, що зробить все, як просить Геннадій, і відійшов.
Журналіст попростував до телефонів-автоматів, набрав номер апартаментів Гаранджи, послухав довгі гудки й кинув трубку.
Потому подався до бару, приготувавшись до довгого чекання. Він глянув на годинник. Була за чверть шоста. Геннадій замовив собі каву з коньяком, пошкодувавши, що у барі не подають бутерброди. Проте він був налаштований чекати до переможного кінця, тобто до того моменту, коли дівчина залишить номер 723, навіть якщо чекати доведеться всю ніч.
Розділ 3
Євген Гиренко вийшов із зали, де відбувався перегляд, і попрямував до готелю. Перед входом за кілька кроків від нього стояв Гаранджа. Євген зупинився. Віталій розмовляв з кимось із журналістів, що було дивним. Євгенові подумалося, що коли Гаранджа має такий добрий настрій, то, можливо, є сенс саме зараз побалакати з ним про Жанну. Це реальна можливість покращити фінансове становище дівчини, а заразом і своє. Залишались ще два фестивальні дні, а досі не відбулося жодної серйозної розмови ні з продюсерами, ні з режисерами.
Гиренко зиркнув на годинник. Уже початок дев’ятої. Він згадав, що домовився зустрітися з Жанною у барі готелю рівно о восьмій. Якщо зараз поквапитися і випередити Гаранджу, то можна організувати його зустріч з підопічною, таку собі невимушену, ненавмисну зустріч. Євген різко повернувся й зіштовхнувся з Гаранджою, вибачився і, скориставшись нагодою, привітався.
Гаранджа теж упізнав чоловіка, з яким бачив Задорожну в барі, тому обачливо зупинився і відповів на привітання.
— Як ваші справи? — запитав він.
Євген стенув плечима:
— Поки ніяк. Жодної достойної пропозиції для Жанни.
— Шкода, — протягнув Віталій. — Вона непогана актриса.
Він кивнув на прощання і пішов уздовж тераси, наче відшукуючи когось. Маргарита сиділа за дальнім столиком. Євген побачив, як Гаранджа підійшов до неї, нахилився і щось сказав.
Гиренко перетнув хол готелю і рушив до бару. Там було доволі людно. Він озирнувся, але Жанни не побачив. «Це на неї не схоже», — майнула думка. Євген замовив горілку й випив її біля стійки, щоб не пропустити дівчини, але тут схаменувся, що не ввімкнув мобільник, який, згідно з правилами, треба було вимикати під час перегляду фільмів. Він прочитав повідомлення від Жанни й замислився.
…Геннадій на цей час цмулив уже третю чашку кави з коньяком. Він уважно спостерігав за Гиренком, тому одразу завважив, що той прочитав якесь послання. «Цікаво, від кого воно, — подумав Геннадій. — Часом не від Жанни?»
Зрештою, п’янувато посміхаючись сам до себе, він вирішив перевірити свою здогадку найпростішим способом.
Геннадій підійшов до Євгена і спитав навпростець:
— А де Жанна? Щось я її не бачу!
— Поїхала десь з друзями за місто, — машинально відповів Євген. Раптом він схаменувся: — А ти, власне, хто такий?
— Хто є, той і такий, — пробурмотів Геннадій, відходячи. — Ні, краще, хто такий, той і є.
Євген ошелешено розглядав його спину.
Про себе ж Геннадій подумав: «Я міг би розповісти тобі, де за містом зараз твоя лялечка і з якими друзями. Але не варто квапитися… Хоча…»
А Євген між тим переймався майже тими самими думками. З якими друзями поїхала Жанна? Куди саме? Чому так несподівано? Де тепер її шукати? Чому вона десь вештається, замість того щоб встановлювати корисні зв’язки. Чоловік відчував, як у ньому скипає лють. Адже він крутиться тут як божевільний, щоб прилаштувати цю дурепу…
Геннадій вийшов на терасу й устиг побачити, як Гаранджа з Маргаритою спускалися сходами до стоянки машин. Обоє поводилися аж надто невимушено. Репортер захвилювався: адже могло трапитися, що він усе ж пропустив дівчину. Тому підійшов до адміністратора і перепитав:
— Скажіть, будь ласка, Жанна Задорожна виходила з готелю?
— Ні. Вона десь тут, — відповів адміністратор.
Геннадій задоволено хитнув головою. Але тут згадав, що є ще й чорний хід, аварійний вихід з готелю. Геннадій попрямував туди, коли дорогою зустрів двох знайомих фотографів.
— Ви не бачили, Жанна Задорожна не виходила через чорний хід? — поцікавився Калач.
— Тут її не було, — відповів один із них.
«Значить, вона все ще у номері Гаранджи, — сказав сам собі Геннадій, повертаючись до бару. — Тоді що означає послання до Євгена? Невже це вона його надіслала? Тобто вочевидь вона планує таємно провести ніч у номері цього… гм-гм… козла? Може, річ саме у цьому? Проте ще надто рано для ночі. Чому вона дозволила зачинити себе у номері?»
Журналіст знову рушив на сьомий поверх і зручно
