Вакансія на вбивцю - Наталія Паняєва

Було помітно, що дівчина добряче нервує, хоча зазвичай добре тримала себе в руках. Гаранджа зрозумів, що своїм зізнанням обеззброїв кохану, тепер вона не знає, як учинити, бо між ними існувала домовленість не втручатися в особисте життя одне одного, тобто Маргарита мусить дозволити Гаранджі поводитися так, як він вважає за потрібне, або так, як він хоче. Але, з другого боку, не варто загострювати стосунки, краще заспокоїти жінку. Головне, поводитися так, начебто нічого не сталося, бо вона може зчинити галас. Цікаво, а як Маргарита здогадалася про дівчину? Мабуть, відчула запах парфумів, жінки завжди відчувають такі речі.

— Ти хочеш сказати, що у твоїй спальні дівчина? — спитала коханка, відчуваючи, як скипає злістю.

— Даруй, люба, — посміхнувся Гаранджа. — Це несерйозно. Я сам не розумію, що мені вдарило в голову.

Він жбурнув мотузку на підлогу, відійшов від столу і сів у фотель.

Віталій знав, що зараз важливо заспокоїти Маргариту, вмовити її сісти поруч, приголубити.

«Це просто непруха, що вона отак невчасно повернулася, вчора ж бо приїхала пізно вночі, позавчора взагалі не приїжджала, а сьогодні — ось маєш…»

Він уже отямився від шоку, викликаного стукотом у двері. І тепер небезпечність ситуації збуджувала його.

А спочатку Гаранджа злякався по-справжньому. Коли Маргарита постукала, він — у вітальні — нахилився над сплячою Жанною, збираючись накинути мотузку на її шийку. Стукіт буквально спаралізував його, він не міг поворухнутися. Віталій мало не запанікував. Це було важке випробування, хоча від самого початку він знав: якщо це коли-небудь трапиться, то рано чи пізно доведеться зіштовхнутися з труднощами і для власного порятунку знадобляться вся його винахідливість, витримка і самовладання. Віталій із захватом чекав цієї хвилини, щоб довести світові й самому собі власну зверхність і непересічність. Але Гаранджа не сподівався, що складнощі почнуться так швидко. Однак він опанував себе, бо знав: має лише кілька секунд. Віталій підняв сплячу дівчину (вона виявилася важчою, ніж уявлялося), затяг її у спальню і поклав на ліжко. Потім повернувся до вітальні і підняв з підлоги мотузку. Але виникло одне ускладнення.

Коли дівчина зайшла до його номера, Гаранджа запропонував їй келих вина. Жанна спочатку відмовилася. Та Віталію конче потрібно було пригостити її напоєм зі снодійним. Тому він начебто жартома спробував силоміць напоїти дівчину і підніс келих до її вуст.

— Ну хоч ковточок, — якомога лагідніше промовив Гаранджа. — Це ж просто добре червоне вино.

Та Жанна відштовхнула його руку, сильно подряпавши зап’ясток.

Очі у Віталія спалахнули лютим вогнем. Це налякало дівчину, і вона почала борсатися ще дужче.

Та Гаранджа опанував себе.

— Чого ти злякалася? — спитав він. — Я зовсім не збираюся напоїти тебе і скористатися… гм-м… з такого стану. Просто спробуй. Це вино особливе. Мені цю пляшку привезли з Грузії. Тут у магазині такого не купиш.

Віталій безсоромно брехав, але перед ним зараз стояло завдання примусити Жанну зробити кілька ковточків, якщо він хоче приспати її.

— Я нічого не боюся, — струснула волоссям Жанна і на доказ одним духом вихилила келих.

— Ну о-о-т, — нібито розчаровано протяг Гаранджа. — Хіба так п’ють гарне вино.

Він знову наповнив келих.

— Спробуй маленькими ковтками. Смакуючи.

Жанні раптом зробилося усе байдуже. Вона слухняно видудлила ще, а спорожнілий келих поставила на столик. І раптом спіймала на собі моторошний погляд Гаранджі.

«Не треба було цього робити», — встигла ще подумати вона.

Віталій, спостерігаючи за дівчиною, заходився щось теревенити про свій новий фільм.

Але за кілька хвилин Жанна обважніла й прихилилася до бильця крісла.

Аж тут пролунав нетерплячий стукіт у двері.

Ухопивши дівчину попід коліна і за шию, Гаранджа спробував підняти її. Але та виявилася важчою, ніж здавалася з першого погляду. Він зробив ще одну спробу й незграбно зачепив разку намиста. Нитка розірвалася, камінчики розкотилися по підлозі. Віталій відніс дівчину до спальні й поклав на ліжко, а тоді повернувся до вітальні, щоб зібрати намистинки. На щастя, вони були крупні, підняти їх було неважко, але зробити це треба було дуже швидко. Гаранджа ледве встиг знайти останню намистину, як почув, що у дверях повертається ключ. Миттю знову повернувся до спальні й зачинив за собою двері.

Віталій не сумнівався, що зможе контролювати себе, проте все ж нап’яв темні окуляри, хоча знав, що Маргариту це дратує.

— Даруй, — повторив. — Даруй, якщо можеш, люба, я впоров дурницю. Дівчина видалася мені дуже привабливою, а ти давно не балувала мене.

Він потягся за портсигаром, розкрив його й запропонував сигарету Маргариті.

Вона, відмовляючись, похитала головою.

— Я не можу зрозуміти, чому ти так вчинив, — холодно сказала дівчина. — Своїм дурним вчинком ти поставив під загрозу всі наші плани, мої плани, — повторила вона з притиском. — Я намагаюся знайти спонсорів на твій новий фільм, а ти… Адже якщо вибухне скандал, ба навіть піде поголосок, жодна солідна людина не схоче мати з тобою справу!

Гаранджа запалив, із задоволенням затягнувся димом і подумки відзначив, що рука його зовсім не тремтить.

— Думаю, ти перебільшуєш, — спокійно відповів він. — Усі солідні люди знають, що ми, кіношники, люди богемні, частенько дозволяємо собі зайве. Та й ти почасти винна у тому, що сталося, — надто часто залишаєш мене самого. А я тоді почуваюся дуже самотнім. — Він знав, що ці слова обеззброять Маргариту. — Я був сам, ця дівчина теж була одна, вона мені здалася дуже самотньою. Тож заговорив до неї, і вона запропонувала піти до мене.

Маргарита знову похитала головою.

— Ти ладен вірити кожній шльондрі. Невже думаєш, вона не знала, хто ти? Ясно як день, ця маленька хвойда хотіла переспати саме з Гаранджою і домоглася свого.

Віталій вдав, що збентежений. Він бачив: перший спалах Маргаритиного гніву вже минув.

— Я про це не подумав, — скрушно зітхнув, — бо вірив у її щирість, і сам був щирим. Звичайно, я мав зрозуміти… Ти маєш рацію. А знаєш що? Там, у холі, вона здалася мені дуже гарненькою, а коли привів її сюди, то побачив, що дівка не така вже й вродлива, принаймні до тебе не дотягує.

Краєм ока він помітив, що на цих словах кохана ледь помітно посміхнулася. Їй було важливо зберегти свою владу над ним.

— Не свари мене, — попрохав Гаранджа. — Я вже зрозумів, що накоїв дурниць. Не треба було цього робити.

— Ну, звичайно, любий, — м’яко сказала Маргарита.

Віталій подумки відзначив, що вона більше не сердиться.

— І коли зрозумів, що накоїв дурниць, — навмисно повторив Гаранджа, — занепокоївся, яким чином випровадити її геть. Але не знав, як