Убивчий білий - Джоан Роулінг

незабаром вийшла з сумкою, за дві години до повернення чоловіка. Трохи далі на вулиці її підібрав таксист і відвіз до Паддингтону. Гі зафіксувала камера в поїзді, коли дружина їхала додому — де вона живе, в Оксфордширі? — і ще ніби хтось був удома, коли вона туди дісталася. Та людина поручилася, що пані була вдома до опівночі й не виходила, аж поки не приїхала поліція і не сказала, що Чизвелл помер. Купа свідків на весь час мандрівки.

— Хто був з нею в будинку?

— Це мені не відомо,— очі Олівера зупинилися на конверті у Страйка під ліктем.— І більше, власне, у мене нічого немає.

Страйк спитав усе, що хотів знати, і ще почув трохи відомостей, на які не сподівався — про подряпини в Чизвелла на обличчі, кепський стан його фінансів і дзвінок Кінварі рано-вранці.

— Ти дуже допоміг,— сказав він Оліверу, підсуваючи до нього конверт.— Дуже вдячні.

Оліверу ніби полегшало від того, що розмова закінчилася. Він підвівся, поспішно потиснув руку Страйкові, кивнув до Робін і пішов з кав’ярні. Щойно Олівер зник з очей, Робін посунулася на свій стілець і зітхнула.

— Чого така невесела? — спитав Страйк, допиваючи своє горнятко.

— Це буде найкоротша наша справа. Іззі хоче, щоб ми довели, що вбивця — Кінвара.

— Вона хоче правду про смерть батька,— заперечив Страйк і всміхнувся, побачивши скепсис на обличчі Робін,— і так, сподівається, що винна Кінвара. Ну, слід перевірити, чи не спростуємо ми всі ті алібі, правда ж? У суботу я поїду до Вулстоуна. Іззі запросила мене до Чизвелл-гаузу, познайомить із сестрою. Поїдеш? Не хочу сідати за кермо, нога не в тому стані.

— Так, звісно! — одразу погодилася Робін.

Перспектива вирватися з Лондона зі Страйком бодай на день була така принадна, що вона не дала собі навіть клопоту пригадати, чи мають вони з Метью якісь плани, але ж вони так неочікувано зблизилися — проблем не буде. Кінець кінцем, вона півтора тижня як не працює.— Можна взяти «лендровер». На сільських дорогах він буде зручніший за твій «БМВ».

— Мабуть, доведеться якось відвернути увагу того чудила, якщо він досі стежитиме за тобою,— сказав Страйк.

— Гадаю, на машині я легше його здихаюся, ніж пішки.

— Так, мабуть,— погодився Страйк.

Робін мала поглиблені навички водіння. Страйк ніколи їй про це не казав, але Робін була єдиним водієм, до якого він охоче сідав у машину.

— О котрій ми маємо бути в Чизвелл-гаузі?

— Об одинадцятій,— відповів Страйк,— але плануй, що це на весь день. Я хочу оглянути колишнє житло Найтів, поки ми там,— він завагався.— Не пам’ятаю, чи казав тобі... Я лишив Барклея стежити за Джиммі та Флік.

Він підібрався, чекаючи, що Робін розсердиться, бо він цього з нею не обговорив, чи образиться, що Барклей працював, поки вона байдикувала,— чи спитає (і це буде цілком доречно, зважаючи на фінансове становище агенції), що це за ігри він затіяв, але Робін радше потішено, ніж гірко мовила:

— Ти чудово знаєш, що не казав мені про це. Нащо він тобі там?

— Бо я нутром відчуваю, що ці брати Найти набагато цікавіші, ніж здається.

— Ти завжди мені кажеш, щоб не довіряла інтуїції.

— Ніколи не казав, що я не лицемір. І ще готуйся,— додав Страйк, коли вже вставали з-за столу,— Рафаель на тебе образився.

— Чого це?

— Іззі сказала, що він на тебе запав. І засмутився, коли ти виявилася детективом під прикриттям.

— Ой,— вимовила Робін. На її обличчі проступив слабкий рум’янець.— Ну, впевнена, що він швидко оговтається. Він саме з таких.