Убивчий білий - Джоан Роулінг

й Іззі гадає, що він про це знав, хоча треба ще перевірити. Сама Іззі, як вона каже, «трішки налигалася» у Ланкастер-гаузі й наступного дня нездужала. Сусіда може підтвердити, що на час смерті вона пила на їхньому спільному дворі. Вчора вона мені це сказала цілком природним тоном.

— Отже, лишається Кінвара,— сказала Робін.

— Так. Отже, якщо Чизвелл не сказав їй, що наймає приватного детектива, то й про стан фінансів сім’ї міг не казати правди. Можливо, вона думала, що отримає набагато більше, ніж насправді, але...

— ...з усіх рідних у неї найміцніше алібі,— закінчила Робін.

— Саме так,— підтвердив Страйк.

Явно насаджені людиною кущі й чагарники, що росли обабіч дороги у Віндзорі й Мейденгеді, лишилися позаду. Праворуч і ліворуч тепер височіли справжні старі дерева, які росли тут до появи дороги і бачили, як валили їхніх товаришів, коли прокладали її.

— Барклей розповів цікаві речі,— провадив Страйк, гортаючи сторінки записника.— Відколи Чизвелл помер, Найт був у кепському гуморі, хоч і не казав Барклею, через що. В середу причепився до Флік — власне, сказав, що погоджується з колишньою співмешканкою, мовляв, Флік має буржуазні нахили... можна я закурю? Я опущу вікно.

Вітерець освіжав, хоч утомлені очі наповнилися вологою. Між затяжками вистромлюючи запалену цигарку у вікно, Страйк говорив далі:

— Тож Флік аж розлютилася, сказала, що робила для нього «оту лайняну справу» і не винна, що вони не отримали сорока тисяч. Тут Джиммі, цитата від Барклея, «наче зачмелів». Флік вибігла з дому, а вранці у четвер Джиммі написав Барклею, що повертається до рідних місць, у гості до брата.

— Біллі у Вулстоуні? — здивувалася Робін. Вона зрозуміла, що звикла вважати молодшого Найта мало не міфічним персонажем.

— Можливо, Джиммі те вигадав як прикриття. Хтозна, навіщо насправді він... Хай там що, Джиммі та Флік учора знову прийшли в паб, усі такі веселі. Барклей каже, що вони, вочевидь, помирилися по телефону, а вона за ті два дні, що його не було, знайшла собі небуржуазну роботу.

— Оце молодці,— мовила Робін.

— Що ти думаєш про роботу продавчинею?

— В юності трохи працювала,— відповіла Робін.— А що?

— Флік знайшла собі місце з неповним графіком у крамниці прикрас у Камдені. Сказала Барклею, що власниця — якась божевільна вікканка. Оплата мінімальна, жінка реально вар’ятка, тож продавчинь знайти нелегко.

— Не боїшся, що вони мене можуть упізнати?

— Найтівські тебе особисто не бачили,— відповів Страйк.— Якщо радикально зміниш зачіску та знову вставиш лінзи... У мене є відчуття,— додав він, глибоко затягнувшись цигаркою,— що Флік багато приховує. Звідки вона знала про злочин, яким вони шантажували Чизвелла? Не забувай, то вона розповіла Джиммі, й це дивно.

— Стоп,— мовила Робін.— Що?

— Так, вона це казала, коли я стежив за ними на марші,— відповів Страйк.— Я тобі не казав?

— Ні,— відповіла Робін.

А Страйк згадав, що тиждень після маршу провів у квартирі Лорелеї з піднятою ногою і так сердився на Робін, яка відмовилася працювати, що майже з нею не розмовляв. А тоді побачилися вже в шпиталі, надто стривожені й зайняті іншим, щоб можна було зі звичною ретельністю передати інформацію.

— Вибач,— мовив він.— Той тиждень після...

— Так,— обірвала його Робін. Їй теж не хотілося думати про вихідні, коли мав місце марш.— То що саме вона сказала?

— Що він би і не знав, що накоїв Чизвелл, якби не вона.

— Дивно,— мовила Робін,— адже саме Джиммі виріс поруч з Чизвеллами.

— Але річ у тім, що шантажували його чимось, що мало місце шість років тому, коли Джиммі вже поїхав з дому,— нагадав Страйк.— Як на мене, Джиммі тримає Флік поруч лише тому, що вона багато знає. Може, боїться її кидати, щоб не почала говорити. Якщо не зможеш нічого з неї витрусити, прикинешся, що продавати сережки — то не для тебе, і підеш собі, але зважаючи на стан їхніх стосунків, гадаю, Флік радо довіриться дружній незнайомці. Не забувай,— додав він, викидаючи недопалок у вікно і знову піднімаючи скло,— що вона — його алібі на час убивства.

Зрадівши перспективі попрацювати під прикриттям, Робін відповіла:

— Та я пам’ятаю.

Цікаво, як відреагує Метью, якщо вона поголить скроні чи пофарбує волосся у синій? Він не сильно обурювався тим, що вона проведе суботу зі Страйком. Кілька довгих днів фактично домашнього арешту і співчуття щодо сварки з Томом купили їй трохи довіри.

О пів по десятій звернули з траси на сільську дорогу, що збігала в долину, де стояло крихітне сільце Вулстоун. Робін припаркувалася біля зарослого ломоносом живоплоту, щоб Страйк мав час надягнути протез. Ховаючи окуляри в сумочку, вона помітила два повідомлення від Метью. Надійшли вони дві години тому, але сигнал, мабуть, потонув у гарчанні «лендровера».

Перше:

На цілий день. А що Том?

Друге, надіслане за десять хвилин по першому:

Не звертай уваги, то по роботі.

Робін їх перечитувала, коли Страйк вимовив:

— Чорт.

Він уже причепив протез і тепер дивився у вікно на щось, чого вона не бачила.

— Що?

— Глянь.

Страйк указав на щось на вершечку пагорба, з якого вони щойно з’їхали. Робін витягнула шию, щоб роздивитися, що там привернуло його увагу.

У схил врізали гігантську доісторичну фігуру з білої крейди[11]. Робін воно було схоже на стилізованого леопарда, але вона вже сама здогадалася, в чім річ, коли Страйк сказав:

— «Нагорі при коні. Він задушив дитину, нагорі при коні».