Убивчий білий - Джоан Роулінг

— Так!

— ...ти відповідатимеш на мої питання,— закінчив Страйк і видобув з кишені записник.

Іззі вагалася. Він дістав ручку.

— Я вмію берегти секрети,— запевнив Страйк.— За останні кілька років я почув таємниці сотень родин і жодної не виказав. Нічого з того, ще не стосується смерті твого батька, не вийде за межі моєї агенції. Але якщо ти мені не довіряєш...

— Довіряю,— з відчаєм відповіла Іззі й дещо здивувала Страйка тим, що потягнулася вперед і торкнулася його коліна.— Довіряю, Корморане, чесно, але це... це складно... розповідати про татка...

— Я це розумію,— запевнив Страйк і заніс ручку над записником.— Почнімо з того, чому поліція допитувала Рафаеля активніше, ніж решту родичів.

Він бачив, що Іззі не хоче відповідати, але по миті вагання вона мовила:

— Ну, гадаю, це почасти тому, що татко дзвонив Рафаелю рано-вранці перед смертю. То був його останній дзвінок.

— І що він сказав?

— Нічого важливого. Жодного зв’язку з його смертю. Але,— поспішно додала вона, ніби стараючись стерти враження, яке могли залишити ці останні слова,— я гадаю, що головна причина, з якої Раф не хоче, щоб я тебе наймала, це те, що він сильно запав на твою Венецію, поки вона працювала у нас в офісі, й тепер, властиво, почувається ідіотом, бо вилив їй душу.

— Запав, он як? — спитав Страйк.

— Так, тож не дивно, що тепер йому здається, що всі його пошили в дурні.

— Але факт у тому...

— Знаю, що ти хочеш сказати, але...

— ...якщо хочеш, щоб я розслідував, це я вирішуватиму, що має значення, а що ні, Іззі. Я, а не ти. Тож я хочу знати,— і він почав на пальцях перераховувати всі випадки, коли Іззі оголошувала інформацію незначущою,— навіщо твій батько телефонував Рафаелю ранком своєї смерті, через що посварилися твій батько і Кінвара тоді, коли вона вдарила його молотком... і чим шантажували твого батька.

Сапфіровий хрест тьмяно поблискував щоразу, як груди Іззі піднімалися й опадали. Нарешті вона рвучко заговорила:

— Не мені казати, про що б... була остання розмова татка й Рафа. Це має розповідати Раф.

— То приватне?

— Так,— відповіла Іззі, знову сильно почервонівши. Страйк засумнівався, чи вона не бреше.

— Ти казала, що твій батько запросив Рафаеля до квартири на Ебері-стріт у день, коли помер. Він призначив інший час? Скасував зустріч?

— Скасував. Слухай, ти маєш розпитати Рафа,— повторила вона.

— Гаразд,— відповів Страйк і зробив позначку в записнику.— Яка причина спонукала твою мачуху вдарити твого батька молотком по голові?

Очі Іззі наповнилися слізьми. Схлипнувши, вона витягнула з рукава носовичок і приклала до обличчя:

— Я н... не хотіла тобі к... казати, щоб ти не думав про татка п-погано, бо він п... п... розумієш, він зробив таке, що...

Широкі плечі Іззі трусилися, вона неромантично хлипала. Страйк, якого це відкрите й гучне горе зворушило сильніше, ніж могло б акуратне витирання слізок, сидів у безсилому співчутті, а вона намагалася видушити з себе вибачення:

— Мені так... так...

— Та нічого,— грубо озвався Страйк.— Не дивно, що ти засмучена.

Але втрата самовладання глибоко присоромила Іззі, й відновлення самоконтролю пересипали збентежені вибачення навпіл з гикавкою. Кінець кінцем вона витерла обличчя — грубо, ніби витирала вікно,— востаннє вибачилася, випростала спину і сказала з притиском, який, зважаючи на обставини, викликав у Страйка повагу:

— Якщо візьмешся за справу... щойно ми підпишемо контракт... я тобі розповім, що татко зробив, аж Кінвара його вдарила.

— Як я розумію,— сказав Страйк,— те саме стосується предмету, яким шантажували твого батька Вінн і Найт?

— Слухай,— заговорила вона, знов заплакавши,— ти не розумієш? Тепер це таткова репутація. Я не хочу, щоб люди пам’ятали його за ті речі... прошу, допоможи нам, Корме. Будь ласка! Я знаю, що то не самогубство, я знаю...

Страйк дозволив мовчанню відповісти за нього. Врешті-решт із жалісним виразом обличчя вона вимовила, затинаючись:

— Добре. Я тобі розповім про шантаж, але тільки якщо Фізз і Торкс погодяться.

— Хто такий Торкс?

— Торкіль. Чоловік Фіззі. Ми всі поклялися ніколи нікому не казати, але я з ними п-поговорю, і якщо вони п-погодяться, я все тобі розповім.

— А думки Рафаеля не питають?

— Він нічого не знав про цю історію з шантажем. Усе одно він був за ґратами, коли Джиммі вперше прийшов до татка, і не зростав з нами, тож не міг... Раф нічого не знав.

— А Кінвара? — спитав Страйк.— Вона знала?

— О так,— відповіла Іззі, і злоба спотворила її зазвичай приязне обличчя,— але вона точно не захоче, щоб ми тобі розповідали. О, не для того, щоб захистити татка,— додала вона, правильно витлумачивши вираз Страйкового обличчя,— а щоб захистити себе. Кінвара, розумієш, від того виграла. Вона ніколи не заперечувала проти будь-яких учинків татка, якщо мала з них зиск.