– Він не доктор.
– То що, думаєш із ним розібратися?
– Може. Ще не вирішила.
– Він, здається, з гумором. А я оце вирішила, що гумор – то найкраща риса в чоловіках. Це після грошей та якої-не-якої слухняності.
– Ага, і гарні манери також, про них не слід забувати.
– Точно. Подавайте мені покидьків із гарними манерами.
Старлінг, наче зомбі, пересунулася з душу до ліжка.
Мепп іще деякий час не вимикала своєї лампи для читання, аж поки дихання Старлінг не стало розміреним. Кларіс здригалась уві сні, м’язи на щоці смикались, а одного разу вона широко розплющила очі.
Мепп прокинулася незадовго до світанку, відчувши, що кімната спорожніла. Увімкнула лампу. Старлінг у ліжку не було. Обидві сумки з брудною білизною зникли, тож Мепп здогадалася, де її шукати.
Вона знайшла Старлінг у теплій пральні, її подруга спала під неквапливий стукіт пральної машинки, посеред запахів відбілювача, мила та пом’якшувача для білизни. Старлінг мала психологічну освіту, а Мепп – юридичну, проте саме Арделія знала, що ритм пральної машинки нагадує биття великого серця, а шум води схожий на звуки, які чують іще не народжені діти, – наш останній спогад про спокій.
Розділ 58
Джек Кроуфорд рано прокинувся на дивані у своєму кабінеті й почув хропіння родичів дружини, які заночували в нього вдома. У вільні хвилини, перед тим як день навалиться на нього своїм тягарем, він згадав не про смерть Белли, а про останні слова, які вона промовила, позираючи на нього ясно й спокійно: «Як там справи в саду?»
Він узяв Беллин ківшик для зерна, вийшов надвір у домашньому халаті та нагодував птахів, як і обіцяв. Він залишив родичам записку й вислизнув із дому ще до світанку. Кроуфорд завжди знаходив спільну мову з сім’єю Белли, тією чи іншою мірою, і йому допомагав сторонній шум у домі, але він був радий вирватися до Куантіко.
Він проглядав факсові повідомлення, що накопичилися за ніч, і дивився ранкові новини в офісі, коли до скляних дверей притулився ніс Старлінг. Він скинув кілька звітів зі стільця, звільнивши для неї місце, і вони разом подивилися новини, не промовивши ані слова. Ось воно.
Фасад старого будинку Джейма Ґамба в Бельведері, з порожніми вітринами й замиленими вікнами, які затуляли важкі ґрати. Старлінг ледве впізнала дім.
«Підземелля жахіть», як назвав його ведучий новин.
Грубі, тремтливі кадри колодязя й підвалу, фотоапарати, які лізуть поперед телекамер, і розлючений пожежник, який намагається відігнати репортерів. Молі оскаженіли від яскравого світла, кидаються на спалахи, ось одна на підлозі, на спинці, крила, що б’ються в передсмертних судомах.
Кетрін Мартін, яка відмовилася від нош і йде до карети «швидкої допомоги», загорнута в поліцейський плащ, а з-під нього визирає мордочка собачки.
На задньому плані Старлінг, яка швидко прямує до своєї машини, нахиливши голову, засунувши руки в кишені.
Відеоряд відредагували, вирізали найогидніші кадри. У найвіддаленіших закутках підвалу камери вихопили тільки низькі, поцятковані вапном пороги, що вели до схованок зі спогадами й фантазіями Ґамба. У тій частині підвалу рахунок тіл поки що спинився на шести.
Кроуфорд двічі чув, як Старлінг видихнула повітря носом. Потім новини перервались на рекламну паузу.
– Доброго ранку, Старлінг.
– Вітаю, – відповіла вона так, наче вже була середина дня.
– Прокурор Сполучених Штатів у Коламбусі скинув мені твої свідчення факсом уночі. Треба підписати для нього кілька копій… Отже, від будинку Фредріки Біммел ти пішла до Стейсі Хубки, а потім до тієї жінки, Бурдін, у магазин, де шила Біммел, «Річардс Фешнз», і місіс Бурдін дала тобі стару адресу місіс Ліппман – отой будинок із новин.
Старлінг кивнула:
– Стейсі Хубка приїздила туди кілька разів, щоб забрати Фредріку, але за кермом сидів її хлопець, тож вона дала не дуже чіткі вказівки. У місіс Бурдін була адреса.
– Місіс Бурдін не зауважила, що в будинку місіс Ліппман мешкає чоловік?
– Ні.
У новинах показали кадри з військово-морського шпиталю Бетесди. Обличчя сенаторки Рут Мартін було обрамлене вікном лімузина.
– Цієї ночі Кетрін була при доброму розумі, так. Вона спить, зараз їй дали заспокійливе. Ми вдячні долі за таке везіння. Ні, як я вже зазначила, вона переживає психологічний шок, але при доброму розумі. Кілька синців і зламаний палець. А також зневоднення. Дякую. – Сенаторка ткнула шофера в спину. – Дякую. Ні, вона говорила зі мною вночі про собаку, але я ще не вирішила, що з цим робити, в нас уже є двійко собак.
Сюжет завершили незначущою реплікою від психолога, який мав оглядати Кетрін Мартін згодом, протягом дня, щоб оцінити психологічну травму.
Кроуфорд вимкнув телевізор.
– Які в тебе враження, Старлінг?
– Якось нічого не сприймається… а вам?
Кроуфорд кивнув і швидко перейшов до іншої теми:
– Сьогодні вночі телефонувала сенаторка Мартін. Вона хоче приїхати, щоб з тобою побачитись. І Кетрін також, щойно зможе подорожувати.
– Я завжди вдома.
– І Крендлер теж, він хоче сюди приїхати. Відкликав свою догану.
– Якщо добре подумати, то я не завжди вдома.
– Ось тобі дружня порада. Скористайся сенаторкою Мартін. Нехай розповість, як вона тобі вдячна, нехай нагородить тебе всіма відзнаками. Не барися з цим. У вдячності короткий період піврозпаду. Вона тобі ще знадобиться, якщо зважати на твій характер.
– Арделія так само сказала.
– Твоя сусідка, Мепп? Куратор повідомив мені, що Мепп призначили намуштрувати тебе до іспиту в понеділок. Вона щойно випередила на півтора бала свого головного суперника, Стрінгфеллоу, він сам мені сказав.
– Мітить на найкращого випускника?
– Він впертий, дуже впертий, цей Стрінгфеллоу, каже, що вона його не зупинить.
– Нехай готує почесні штанці.
Поміж мотлоху на столі Кроуфорда було курча орігамі, яке зробив доктор Лектер. Кроуфорд смикнув його за хвіст. Курча дзьобнуло.
– Лектер уже на вагу золота – очолює всі пошукові списки, – сказав він. – І все ж таки він іще довго може затриматися на волі. Навіть поза роботою ти мусиш виробити певні звички.
Вона кивнула.
– Наразі він зайнятий, – продовжував Кроуфорд, – але коли він не зайнятий, то любить забавлятися. Ти маєш дещо розуміти: він вчинить із тобою так само, як і з усіма іншими.
– Не думаю, що Лектер улаштує мені засідку, – це нечемно, тим паче що в такий спосіб він не встигне поставити мені жодних запитань. Але саме так він і зробить, щойно я йому набридну.
– Я просто кажу, щоб ти дотримувалась певних звичок. Коли йтимеш із роботи, розігруй трюк на три карти[221] – жодних телефонних запитів щодо твого перебування,
