Маятник Фуко - Умберто Еко
43
Люди, яких ми зустрічаємо на вулиці… тайкома віддаються практикуванню Чорної Магії, зв'язуються або намагаються зв’язатися з Духами Тьми, щоб задовольнити своє марнославство, бажання ненависти, любови, аби творити — одне слово — Зло.
(J. К. Huysmans, Передмова до J. Bois, Le satanisme et la magie, 1895, pp. VIII–IX)
Мені здалося, що Проект «Гермес» — то лишень ледь окреслена ідея. Я погано знав пана Ґарамона. Наступними днями, поки я засиджувався в бібліотеках, шукаючи ілюстрацій для історії металів, у видавництві «Мануціо» вже кипіла робота.
Через два місяці я знайшов у Бельбо число Італійського Парнасу, тільки-но з друкарні, з довгою статтею під назвою «Відродження окультизму», в якій відомий герметист, доктор Мебіус, — ще неношений псевдонім Бельбо, який таким чином заробив собі перше очко у Проекті «Гермес», — писав про чудесне відродження окультних наук у сучасному світі й оголошував, що «Мануціо» має намір стати на цей шлях, заснувавши нову серію «Розкрита Ісіда».
А тим часом пан Ґарамон написав до розмаїтих часописів, що спеціалізувалися в герметизмі, астрології, таро, уфології, ряд листів, підписуючись різними іменами і розпитуючи про нову серію, яку заснувало видавництво «Мануціо», — внаслідок чого редактори тих часописів телефонували до нього, просячи про інформацію, а він напускав на себе таємничий вигляд, кажучи, що не може поки що відкрити перших десять назв, які знаходяться зараз у друці. Таким трибом цілий всесвіт окультистів, схвильований постійним гримотом тамтамів, був у курсі Проекту «Гермес».
«Прикиньмось квіткою», говорив пан Ґарамон, зібравши нас у залі з глобусом, «і бджоли не забаряться».
Але то було ще не все. Ґарамон хотів показати нам проспект («прóспект», як він його називав — але саме так говорять у міланських видавництвах, як кажуть Сітрóен чи Рéно): дуже простий, усього чотири сторінки, проте на глянсовому папері. На першій сторінці — проект обкладинки серії, щось на зразок золотої печаті (це називається Соломонів Талісман, пояснив Ґарамон) на чорному тлі, сторінка була обрамлена візерунком з переплетених свастик (азійська свастика, уточнив Ґарамон, повернута за напрямком руху сонця, а не нацистівська, повернута за годинниковою стрілкою). Угорі, на тому місці, де мала бути назва, напис: «є стільки тайн в землі і небесах…[121]» На внутрішніх сторінках прославлялися заслуги «Мануціо» на ниві культури, відтак декількома дієвими гаслами зверталося увагу на те, що сучасний світ вимагає більш глибоких і світлоносних істин, ніж ті, які може дати наука: «3 Єгипту, з Халдеї, з Тібету прийде забута мудрість, щоб дати духовне відродження Заходові».
Бельбо запитав його, кому призначалися ці проспекти, а Ґарамон усміхнувся, як усміхається, сказав би Бельбо, грішна душа раджі Ассаму. «Я замовив собі у Франції щорічний довідник усіх таємних товариств, які сьогодні існують на світі, і не питайте мене, як може існувати доступний усім довідник таємних товариств, він існує і все, ось він, видавництво Анрі Вейр’є, з адресами, телефонами та поштовими індексами. А ви, Бельбо, перегляньте його і викресліть ті, які не мають до нас відношення, адже я бачу, що тут є також єзуїти, Opus Dei, карбонарії та Ротарі-Клуб, і виділіть усі ті, які мають окультне забарвлення, декілька я вже позначив».
Він почав гортати довідник: «Ось: Абсолютисти (які вірять у метаморфозу), товариство „Етеріус“ у Каліфорнії (телепатичний зв'язок з Марсом), Лозанська Астара (клятва абсолютної таємности), Атлантисти у Великобританії (пошуки втраченого щастя), Будівничі Адітуму в Каліфорнії (алхімія, кабала, астрологія), Гурток Е. Б. у Перпіньяно (шанувальники Гатор, богині кохання та берегині Гори Мертвих), Гурток Еліфаса Леві в Моле (не знаю, хто це такий, цей Еліфас Леві, може, той французький антрополог, чи що), Лицарі Тамплієрського Ордену в Тулузі, Друїдична Колегія Ґаллій, Єрихонська Спіритуалістична Спілка, Космічна Церква Істини у Флориді, Традиціоналістичний Семінар в Еконі, Швайцарія, мормони (я читав колись про них у якомусь детективі, але їх, може, вже нема), Церква Мітри в Лондоні та Брюсселі, Церква Сатани в Лос-Анджелесі, Об’єднана Церква Люцифера у Франції, Розенкройцерська Апостольська Церква в Брюсселі, Діти Темряви або Зелений Орден, Кот-д’Івуар (цих, може, ні, хтозна, якою мовою вони пишуть), Західна Герметична Школа в Монтевідео, Національний Інститут Кабали у Мангеттені, Центральний Храм Герметичної Науки в Огайо, Тетра-Гноза в Чикаґо, Літні Брати Рози і Хреста в Сен-Сір-сюр-Мер, Братство Йоанітів Воскресіння Тамплієрів у Касселі, Міжнародне Братство Ісіди в Ґреноблі, Древнє Баварське Товариство Просвітлених у Сан-Франциско, Святиня Гнози в Шерман-Оукс, Американський Фонд Ґрааля, Бразилійське Товариство Ґрааля, Герметичне Братство Луксору, Lectorium Rosicrucianum у Голландії, Рух Ґрааля у Страсбурзі, Орден Анубіса в Нью-Йорку, Храм Чорного Талісмана в Манчестері, Товариство Шанувальників Одіна у Флориді, Орден Підв’язки (до нього, мабуть, належить навіть англійська королева), Орден Вріла (масони-неонацисти, без адреси), Охоронці Храму в Монпельє, Верховний Орден Сонячного Храму в Монте-Карло, Гарлемські Розенкройцери (бачите, тепер навіть негри туди ж), Вікка (люциферська спілка кельтського підпорядкування, викликають 72 духи Кабали)… чи треба продовжувати?»
«Вони справді всі існують?» спитав Бельбо.
«Їх навіть ще більше. До праці, складіть остаточний список і тоді розішлемо проспекти. За кордон теж. У тому середовищі новини поширюються швидко. Тепер нам залишається зробити лише одну річ. Треба обійти відповідні книгарні й порозмовляти не лише з продавцями, але й з клієнтами. У розмові обмовитися, що існує така і така серія».
Діоталлеві звернув його увагу, що нам не можна зраджувати себе таким робом, треба підшукати інших людей, і Ґарамон погодився: «Головне, щоб не просили грошей».
Гарна вимога, прокоментував Бельбо, коли ми повернулися до офісу. Але боги підземель взяли нас під свою опіку. Саме в цю хвилину увійшла Лоренца Пеллеґріні, ще більш сонячна, ніж звичайно, Бельбо засяяв, вона ж побачила проспекти і зацікавилася.
Коли вона дізналася про проект сусіднього видавництва, її обличчя засвітилося: «Як чудово, я маю одного надзвичайно симпатичного друга, колишнього уругвайського тупамаро, який працює в редакції часопису Пікатрікс і часто водить мене на спіритичні сеанси. Я навіть заприятелювала з одним казковим ектоплазмом, і тепер він жадає мене при кожній своїй матеріалізації!»
Бельбо поглянув на Лоренцу так, ніби хотів її про щось запитати, але потім відмовився від свого наміру. Гадаю, він уже звик чути від Лоренци про її вкрай підозрілі товариські зв’язки, але вирішив звертати увагу лише на ті, які могли затьмарити його
