Маятник Фуко - Умберто Еко
«Може, це через церковну атмосферу, але, запевняю вас, відчуття надзвичайне. Сама думка, що все плинне і лише там, у вишині, знаходиться єдина нерухома точка у всесвіті… Для безвірка це спосіб віднайти Бога, не ставлячи під знак питання своє безвірство, адже йдеться про Нульовий Полюс. Знаєте, це потіха для людей мого покоління, яке споживало розчарування на сніданок, на обід і на вечерю».
«Моє покоління зажило ще більше розчарувань».
«Не будьте зарозумілим. Ні, для вас то був лише один сезон, ви співали Карманьйолу, а потім зустрілися у Вандеї. Це швидко промине. Для нас усе було по-іншому. Спершу фашизм, хоч ми його пережили як підлітки, наче пригодницький роман, але нерухомою точкою була безсмертна доля нації. Відтак була нерухома точка руху опору, особливо для таких, як я, які дивилися на нього ззовні і перетворили його на ритуал пробудження, повернення весни, рівнодення чи пак сонцестояння, я завше їх плутаю. Потім для декого — Бог, для інших — робітничий клас, а для багатьох — і одне, і друге. Інтелектуалові було втішно думати, що існує робітник, прекрасний, не зіпсований, дужий, готовий переробити світ. А потім — ви теж це бачили — робітник залишився, а клас зник. Його, либонь, прикінчили в Угорщині. І тут прийшло ваше покоління. Для вас, можливо, це було природно, це було свято. Натомість для людей мого віку ні, для них це було підведення підсумків, докори сумління, каяття, нове народження. В минулому ми виявилися не на висоті, а тут прийшли ви й принесли ентузіазм, відвагу, самокритику. Для нас, тих, кому тоді було тридцять п’ять або сорок років, то була надія, принизлива, але надія. Ми повинні були стати такими, як ви, ціною повернення до самого початку. Ми більше не носили краваток, ми викинули геть піджаки, аби купити собі ношену штурмівку, дехто звільнився з роботи, щоб не служити хазяям…»
Він запалив сигарету і вдав, що його гіркота удавана, ніби просив вибачення за свій вилив.
«А ви склали зброю на всіх фронтах. Ми здійснювали покаянні прощі до місць розстрілів, відмовлялися працювати над рекламою Кока-Коли, бо ми були антифашистами. Ми задовольнялися тими мізерними копійками, які нам платили у видавництві „Ґарамон“, адже книга — річ принаймні демократична. А тепер, щоб помститися буржуям, яких вам не вдалося повісити, ви продаєте їм відеокасети та фан-часописи, одурманюєте їх дзеном та доглядом за мотоциклом. Ви нав’язали нам, зі знижкою, ваш цитатник Мао, а за ці гроші пішли купити хлопавки для свята нової творчости. Без сорому. Ми провели своє життя соромлячись. Ви нас обдурили, ви не являли собою жодної чистоти, то були лише підліткові вугрі. Ви примусили нас почувати себе жалюгідними слизнями, бо ми не мали сміливости стати віч-на-віч з болівійською жандармерією, а потім ви почали стріляти у спину бідолахам, що проходили вулицею. Десять років тому нам довелося брехати, аби витягнути вас із в’язниці, а тепер ви брехали, щоб посадити за грати своїх же друзів. Ось чому мені до вподоби ця машина: вона дурна, не вірить, не примушує вірити мене, робить те, що я їй звелю, якщо дурний я, то дурна й вона — чи пак він. Чесні стосунки».
«Я…»
«Ви не винні, Казобоне. Ви втекли, замість того, щоб кидатися камінням, ви захистили диплом, не стріляли. І все ж кілька років тому я теж відчував шантаж з вашого боку. Зрозумійте, в цьому нема нічого особистого. Цикли поколінь. А коли минулого року я побачив Маятник, то все зрозумів».
«Все — це що?»
«Майже все. Зважте, Казобоне, Маятник теж фальшивий пророк. Ви дивитеся на нього, гадаєте, що це єдина непорушна точка в космосі, але якщо зняти його зі склепіння Консерваторію і повісити у борделі, нічого не зміниться. Є ще інші маятники, один — у будинку ООН у Нью-Йорку, ще один — у Сан-Франціско, в науковому музеї, і хтозна-скільки іще. Маятник Фуко нерухомий, а земля крутиться під ним у будь-якому місці, де він знаходиться. Всяка точка всесвіту — це нерухома точка, достатньо тільки повісити там Маятник».
«Бог всюдисущий?»
«У певному сенсі так. Саме тому Маятник турбує мене. Він обіцяє мені нескінченність, але залишає мені обов’язок вирішити, чи хочу я її мати. Отже, не досить поклонятися Маятникові там, де він є, належить знову і знову приймати рішення й шукати кращого місця. І все ж…»
«І все ж?»
«І все ж — ви ж не сприймаєте мене серйозно, правда, Казобоне? Ні, я можу бути спокійний, ми — люди, які нічого не сприймають серйозно… І все ж, як я казав, маєш відчуття, що хтось ціле життя вішав Маятник казна в скількох місцях, але він ніколи не функціював, а там, у Консерваторії, він функціює напрочуд добре… А що як у всесвіті є привілейовані точки? Тут, на стелі цієї кімнати? Ні, цьому ніхто б не повірив. Потрібна певна атмосфера. Не знаю, може, ми постійно шукаємо ту єдину точку, може вона поруч з нами, але ми ЇЇ не впізнаємо, а щоб упізнати, треба повірити… Словом, ідемо до пана Ґарамона».
«Підвішувати Маятник?»
«Яке безглуздя. Йдемо робити серйозні речі. Аби заплатити вам, я мушу показати вас хазяїнові, він повинен вас помацати, понюхати й сказати, що ви годитеся. Ходіть, хай хазяїн вас помацає, його доторк виліковує від золотухи».
38
Таємний Магістр, Досконалий Магістр, Магістр Цікавости, Управитель Споруд, Обранець Дев’ятьох, Лицар Царського Ковчегу Соломонового, Магістр Дев’ятого або Магістр Дев’ятої Арки, Великий Шотландець Священного Склепіння, Лицар Сходу або Меча, Князь Єрусалимський, Лицар Сходу і Заходу, Князь-Лицар Рози і Хреста й Лицар Орла та Пелікана, Великий Жрець або Найвищий Шотландець Небесного Єрусалиму, Вельмишановний Великий Магістр Усіх Лож ad vitam, Пруський Лицар, Патріарх Ноєвого коліна, Лицар Царської Сокири або Князь Лівану, Князь Шатра, Лицар Мідного Змія, Князь Співчуття або Благодаті, Великий Командор Храму, Лицар Сонця або Князь Адепт, Лицар св. Андрія Шотландського або Великий Магістр Світла, Лицар Великий Обранець Кадош та Лицар Чорно-Білого Орла.
(Високі ступені у Масонстві Стародавнього і Визнаного Шотландського Обряду)
Ми пройшли коридором, піднялися трьома сходинками і минули засклені матовим склом двері. Раптом ми увійшли до іншого всесвіту. Якщо приміщення, які я бачив до цього
