Маятник Фуко - Умберто Еко
«Ой».
«Отож бо й воно. Брошурка закінчується обіцянкою величезного скарбу, який ще треба знайти, і надзвичайних сенсацій про взаємозв’язки між макрокосмом та мікрокосмом. Не думайте, що ми якісь там дешеві алхіміки і хочемо навчити вас виробляти золото. Це справа шахраїв, а ми хочемо більшого, і цілимось вище, у всіх розуміннях. Ми поширюємо цю Fama п’ятьма мовами, не кажучи вже про Confessio, незабаром на наших екранах. Очікуємо відповідей та думок від учених і невігласів. Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте ваші імена, ми подивимось, чи достойні ви бути втаємниченими в наші секрети, про які ми дали лише блідий натяк. Sub umbra alarum tuarum Iehova».
«А це що?»
«Це вислів закінчення. Кінець — ділу вінець. Загалом, розенкройцерам, вважай, аж жижки трусяться, так вони хочуть розповісти про те, чого навчилися, і вони лише сподіваються знайти гідного співрозмовника. Але жодного слова про те, що їм відомо».
«Як той тип, що його фото ми бачили в додатку до журналу в літаку: надішліть мені десять доларів і я відкрию вам секрет, як стати мільйонерами».
«Але ж він не бреше. Він таки відкрив цей секрет. Як і я».
«Слухай-но, краще продовжуй читати. У мене таке враження, що до сьогоднішнього вечора ти мене ніколи не бачив».
«Це завжди ніби вперше».
«Тим гірше. Я не можу довіряти першому-ліпшому. Як же це ти на всіх них натрапляєш? Спершу тамплієри, тоді розенкройцери, а от, приміром, Плеханова ти читав?»
«Ні, я зачекаю років зі сто двадцять, щоб знайти його гробницю. Якщо Сталін не наказав загребти його в землю екскаваторами».
«Який ти дурень. Я пішла до лазнички».
30
І ось знамените братство Рози і Хреста заявляє, що по всьому світі розходяться маячні пророцтва. І справді, тільки-но з’явився той привид (хоча Fama та Confessio доводять, що се було просто вигадкою байдикуватих голів), він одразу викликав надію на всесвітню реформу і породив речі частково смішні й абсурдні, а частково неймовірні. А тим часом чесні й порядні люди різних країн виставили себе на глум і посміховисько, щоб відкрито стати на їх захист або щоб одержати змогу відкритися сим братчикам… через Дзеркало Соломона або якимось іншим окультним способом.
(Christoph von Besold (?), Додаток до: Tommaso Campanella, Von der Spanischen Monarchy, 1623)
Далі йшло найліпше, і коли Ампаро повернулася, я вже був готовий поділитися з нею своїми відкриттями про незвичайні речі. «Неймовірна історія. Ці брошури виходять у час, коли повсюди кишать подібні опуси, усі шукають оновлення, золотого віку, казкової країни духу. Один гортає магічні тексти, другий упріває коло жарівниць, працюючи над металами, ще інший намагається здобути владу над зірками, а дехто вигадує таємні абетки та універсальні мови. У Празі Рудольф II перетворює свій двір на алхімічну лабораторію, запрошує Коменського та Джона Ді, астролога англійського двору, який на декількох сторінках Monas Ierogliphica відкрив усі таємниці космосу, присягаюсь, саме так це називається, monas означає монада».
«Хіба я щось кажу?»
«Лікарем Рудольфа II є той Міхаель Майєр, що написав книгу про візуальні та музичні емблеми, Atalanta Fugiens, цілий ярмарок філософських яєць, драконів, які пожирають свого хвоста, сфінксів, найсвітлистіше таємне число, будь-що є ієрогліфом чогось іншого. Розумієш, Ґалілей кидає каміння з Пізанської вежі, Рішельє грає в монополію з половиною Європи, а тут усі метушаться з вителющеними очима, намагаючись розшифрувати знаки світу: ну що ви мені розповідаєте, яке там вільне падіння, під ним же (а точніше над ним) сховане щось зовсім інше. А знаєте що? Абракадабра. Торрічеллі конструював барометра, ці ж улаштовували балети, водограї та феєрверки в Палатинському саду в Гайдельберзі. А тут насувалася Тридцятилітня війна».
«Матуся Кураж, мабуть, аж стрибала від утіхи».
«Але й вони не лише розважалися. 1619 року палатинський курфюрст приймає корону Богемії, гадаю тому, що йому до смерти кортить панувати над магічним містом Прагою, але за рік Габсбурґи на Білій Горі беруть його в зашморг, у Празі відбувається різня протестантів, Коменському спалюють дім, бібліотеку, вбивають його дружину й сина, він поневіряється від двору до двору, всюди твердячи, якою великою й обнадійливою була ідея розенкройцерів».
«Що ж йому, бідоласі, ще було робити, утішитись барометром? Але даруй мені, ти ж знаєш, що ми, жінки, не вхоплюємо всього так швидко, як ви: хто ж написав ці брошури?»
«Найсмішніше те, що це невідомо. Дай мені подумати — почухай мені мій розенкройц, тобто між лопатками, ні, вище, трохи лівіше, авжеж, тут. Отож, у тодішньому німецькому середовищі подибуємо неймовірних персонажів. Приміром, Симон Студіон, який написав Naometria, окультний трактат про виміри Соломонового Храму, чи Гайнріх Кунрат, який написав Amphitheatrum sapientiae aeternae[87], твір, повний пов’язаних з єврейською абеткою алегорій та кабалістичних лабіринтів, які, вочевидь, дали натхнення авторам Бата. Всі вони, зрозуміло, були учасниками одного з численних таємних гуртків утопістів християнського відродження. Громадська думка твердить, що автором є такий собі Йоганн Валентін Андрее, адже наступного року він опублікував Хімічні зашлюбини Хрістіяна Розенкройца, однак цей твір він написав замолоду, отже, ідея розенкройцерів варилася у нього в голові вже віддавна. Але окрім нього, в Тюбінґені були й інші ентузіасти, що мріяли про республіку Християнопіль, можливо, вони об’єдналися. Та видається, що вони написали це задля жарту, розважаючись, насправді й гадки не маючи, що навколо цього зчиниться такий гармидер. Андрее все життя потім присягатиметься, що то не він написав ці брошури і що в будь-якому разі то був просто lusus, ludibrium[88], звичайна бравура. Йому це коштувало академічної репутації, він розлютився і почав говорити, що навіть якщо розенкройцери й існують, то всі вони ошуканці. Але все надаремно. Тільки-но ці брошурки виходять, складається враження, що лише на них і чекали. Вчені цілої Європи всерйоз пишуть до розенкройцерів, а оскільки не знають, де їх шукати, то розповсюджують відкриті листи, памфлети, публікують книги. Майєр відразу, того ж року, публікує Arcana arcanissima, де відкрито не згадує розенкройцерів, але всі переконані, що говорить він саме про них і знає про них більше, ніж хоче сказати. Дехто хвалиться, що читав Fama ще в рукописі. Гадаю, в ті часи підготувати до видання книгу, особливо з гравюрами, було справою неабиякою. Ро- берт Флудд 1616 року (він пише в Англії, а друкує в Лейдені, слід урахувати також час на перевезення верстки) розповсюджує Apologia compendiaria Fratemitatem de Rosea Cruce suspidonis et infamiis maculis aspersam, veritatem quasi
