Третій рівень. Короткі історії - Андрій Анатолійович Кокотюха
— Ти в мене, мудак, зараз усе прибереш! Що не вилижеш — то зжереш!
Тим часом Светр виявився спритнішим. Біг широкими стрибками, пірнув за найближчий ріг. Покарати його стало для Бирка справою принципу. Тож забув про все на світі, помчав за ним, теж завернув.
Не зрозумів нічого, не встиг оговтатися — Крейзі зустрів його прямим ударом у щелепу. Зваливши з ніг, влупив носаком по голові, вимикаючи охоронця на короткий час. Потому відступив, киваючи Светрові:
— Давай. Як я обіцяв.
Радісний абориген швиденько обмацав кишені непритомного, витягнув гаманець і мобільник, більше нічого не знайшов. Телефон простягнув благодійнику. Крейзі швиденько витягнув картку, повернув трофей, сімку ж переламав навпіл, викинув шматочки. Светр заходився в’язати охоронцеві руки заздалегідь приготованим широким скотчем. Не чекаючи, поки він заліпить Биркові рота, Крейзі поквапився на поле битви, виручати Джемпера.
Той терпляче виконував обіцянку: мовчки терпів побиття. Набоков так захопився, що побачив наближення третього чоловіка не відразу. Крейзі не виглядав маргінально. Навпаки, йому треба було справити враження надійної притомної людини, якій відразу повіриш. Тому випалив на видиху:
— Там друга твого вбивають!
Розрахував усе точно: такого заклику стало досить. Пустивши жертву, Набоков з низького старту погнав туди, куди показав незнайомець. Крейзі тупнув ногою, наказуючи потовченому Джемперу чимдуж тікати. Сам же побіг за Набоковим, і в того не виникло жодних підозр. Навпаки, він сприйняв незнайомця своїм, тому й пустив за спину.
За інших обставин ніколи б собі цього не дозволив.
Лишалося сильно штовхнути, щойно зникне за рогом. Далі — все те саме: вирубив носаком, передав під опіку мародера, викинувши перед тим сім-картку з телефона. Більше Крейзі нічого не цікавило, справу було майже зроблено.
Мить — він уже за кермом машини охоронців.
Запустив мотор, здав трохи назад. Акуратно об’їхав клятий бак, примостився перед ним. Якщо пан Голос не мінятиме звичок, поїде звідси хвилин через двадцять.
Мішень з’явилася за півгодини.
Він лиш мазнув поглядом по машині супроводу. Жестом показав — все, поїдемо. Як стартонув, найманий убивця спокійно поїхав за «кубиком». Незабаром жертва сама приведе його туди, де вирішить ночувати сьогодні.
Крейзі позбувся охоронців, Голос цього не помітив, паніки не здійняв.
Кандидат успішно пройшов другий рівень.
6
Після останнього невдалого замаху за Левом Голосом стежили довго.
Так пояснив Савоста, передавши Крейзі чотири роздрукованих аркуші без підпису — звіт від спостерігачів. З нього випливало: об’єкт має кілька офісів, адреси вказані, й кілька помешкань для нічлігу, адреси додаються. Ніхто не знає системи, її просто не існує. Сьогодні пан Голос працює тут, ночує там, завтра може знову приїхати в учорашній офіс, а потому переїхати в інший, працювати там, а де ночуватиме — хтозна. Це з’ясовується щойно об’єкт залишить робоче місце.
Але все одно, хай у різному, довільному порядку, Лев Голос міг лишитися на ніч в одному з трьох місць.
Будинок на Осокорках — родинне кубельце. Щоправда, тепер там ніхто не жив. Дві доньки бізнесмена давно виїхали за кордон. Одна вже одружилася й працювала в варшавському офісі якоїсь татової фірми. Друга — вчилась у Лондоні. Щойно стало гаряче, пан Голос відправив дружину до старшої на невизначений час. У будинку з ним постійно ночував озброєний охоронець.
Квартира на Оболоні записана на молодшу доньку. Донедавна там ніхто не жив, у обов’язки секретарки пана Голоса входило дбати про це помешкання: оплачувати комуналку, час від часу навідуватись, нічого зайвого. Люди Савости звідкілясь дізналися, що об’єкт, вирішивши якоїсь ночі їхати саме туди, дзвонив бійцям, підтягував туди відразу двох. Багатоквартирний будинок не охоронявся спеціально, зайти у під’їзд міг хто завгодно.
Нарешті, старий флігель у дворах старого Києва, район Золотих Воріт. Фірма Голоса викупила свого часу весь третій поверх, зробивши з двох квартир одну велику й замурувавши зайві двері. Савоста стверджував — дружина бізнесмена знає, що там поселили молоду жінку. Лев Якович взяв її на утримання, власне мешканка була дорогою повією, і її обов’язок — приймати хазяїна, коли той завітає. Крейзі не надто вникав у такі подробиці та не дивувався. Зрештою, міркував він, подібні звичаї притаманні багатим родинам не лише України. Хтось коханку старанно приховує. Хтось навпаки, підтримує з дружиною лише ділове партнерство за обопільною згодою, заводячи любаску для інтиму.
Та важливим для Крейзі тут було інше.
У квартирі коханки Лев Голос бійців не тримав.
Напевне покладався тільки на охорону ззовні, в машині. Крім того, будинок мав лише одне парадне. Його обладнали домофоном і відеонаглядом. Інші мешканці зраділи такій спонсорській підтримці, а сам він, як і коханка, завжди бачитимуть, хто дзвонить і наміряється зайти.
До речі, звали її Рита — Маргарита Аверченко.
З-поміж усіх варіантів Крейзі вибрав саме цей. Проте все одно попросив два тижні на підготовку, отримав гроші на витрати, й ретельно вивчив кожну локацію. Від Савости просив хіба одного: нехай його люди далі відстежують щодня переміщення Голоса. Колишнього розвідника цікавило, чи можна вирахувати часовий діапазон завершення робочого дня об’єкта.
Тож поки займався «нічними» адресами, для нього склали довідку.
Закінчити роботу Лев Голос може не раніше восьмої, не пізніше половини дев’ятої вечора.
План виводу охоронців із гри Крейзі придумав раніше. Він годився для будь-якого місця, проте найкраще втілювався саме на Борщагівці. Щойно йому повідомили — Голос там, Крейзі вирішив діяти. Куди повезе пан Голос далі — невідомо. На всі випадки вбивця теж мав плани, не бездоганні, але цілком прийнятні для реалізації.
Проте, коли зрозумів, що жертва наміряється нині ночувати в центрі, неподалік Золотих Воріт — зрадів неймовірно. Вочевидь примхлива Фортуна нарешті вирішила змилостивитися, посміхнутися йому. Дуже вдалий розклад вийшов, наче на замовлення.
Тим часом споночіло.
Заходячи в парадне, Лев Голос знову махнув у бік машини охоронців, тим самим даючи зрозуміти: все в порядку, доброї ночі, до завтра.
Крейзі припекло діяти негайно.
Тим не менш, змусив себе почекати годину. Потім прогулявся до найближчого маркету на розі, повернувся з пляшкою шампанського. Сперся на багажник, видобув телефон, набрав потрібний номер.
— Добрий вечір, — привітався, почувши жіночий голос.
— Це ви? — співбесідниця не приховувала подиву. — Так пізно…
— Не зовсім пізно. Ще нема десятої. Час дитячий.
— Так несподівано…
— Ви мали б мати надію. Для мене
