Третій рівень. Короткі історії - Андрій Анатолійович Кокотюха

Все б нічого, аби не Набоков, якого останнім часом Биркові почали частіше ставити в напарники.

Начальник охорони робив так ненавмисно. Йому було однаково, хто з ким заступає на чергову добу служби. Сказати, що компанія Набокова не влаштовує, означало нарватися на неприємності. Не аж такі, проте подібне прохання вимагало пояснень. Якщо двоє охоронців із якихось причин конфліктують, це ускладнює їхню ефективну взаємодію в критичних ситуаціях. А ще — виглядає так, що один дорослий мужик нажалівся на іншого дорослого мужика, навіть не спробувавши залагодити проблему між собою.

Насправді жодних інших претензій, крім курива, Бирко до Набокова не мав. Сили волі терпіти й вдихати тютюновий дим вистачало — аби Набоков не віддавав перевагу дешевим міцним цигаркам. Кілька разів чоловіки гарикалися: Олег вимагав від Ігоря перейти на дорожчі марки, бо не так смердить, а Ігор беззлобно, але стабільно й коротко посилав Олега. Не переймаючись поясненнями, чому курить саме таке й не бажає іншого.

Можливо, інший об’єкт завантажував би охоронців більше, і Набокову просто не лишалося б часу на постійне куріння. Але чоловік, якого вони пантрували з кінця серпня, змушував обох більше товктися на одному місці, чекаючи, поки він перебереться на інше. Де його знову доведеться довго й нудно чекати.

Чим займався Лев Якович Голос, охоронці не знали й не надто хотіли. Досить того, що їх приставили до особи, яку назвали бізнесменом. Контакти з ним охоронці звели до мінімуму, таку дістали інструкцію. Від охорони вимагався супровід об’єкта всюди, хоч би куди йому заманулося. І втручатися лише у разі виникнення нештатної ситуації, яка б загрожувала його здоров’ю та життю.

Бирко і Набоков приймали чергування вчетверте. Але так і не вивчили звичок пана Голоса. Точніше, зрозуміли головну: він ніколи не попереджав, де ночуватиме, і взагалі не інформував охорону про маршрут. Машиною керував сам, їм пояснили — то слабкість бізнесмена. Слово по слову, й вони дізналися, що охороняють власника відразу кількох транспортних фірм із міжнародних перевезень, товарних і туристичних. Ринок росте, стає конкурентнішим, на ньому вже затісно, шматок пана Голоса — ласий, домовлятися ні з ким не хоче, вже мали місце спроби рейдерства, далі почалися замахи. На цьому знання охоронців обмежувались. Але цього було досить, аби зрозуміти, чому він щодня спить в іншому місці й працює в різних офісах.

На пам’яті цієї пари охоронців, Лев Якович Голос одного дня до обіду сидів у приміщенні на Виноградарі. Після чого їхав через увесь Київ на Позняки. Перебував там допізна, на ніч їхав у центр, до Золотих Воріт, де зникав в одному з двориків.

Наступної їхньої зміни робочий день почав на Познаках, звідти подався на Виноградар, причому обирав найменш зручний маршрут, весь час петляючи. Манія переслідування прослідковувалась наочно, проте питань не було — після кількох замахів у кого завгодно загостряться фобії. Тієї ночі з Виноградаря він знов поїхав до Золотих Воріт, але раптом різко поміняв напрям, викрутивши через Поділ на Оболонь, де залишився в якійсь із квартир старого непоказного дев’ятиповерхового будинку.

Третьої їхньої зміни пан Голос ще більше напетляв. Охорона прийняла об’єкт у борщагівських хащах. Каталася за ним цілий день, причому напрям руху він міняв, як хотів, й одного разу різко подався в протилежний бік. Нарешті, спати Лев Якович поїхав кудись на Осокорки, в приватний сектор, зачинився в будиночку неподалік дніпровської затоки.

Зараз вони знов нудилися на Борщагівці. Але куди понесе пана Голоса звідси на ніч, охоронці поняття не мали. Набоков запропонував Биркові зробити ставку й спробувати вгадати. Але той відмахнувся — напарник без того втомив своїми цигарками. Так вони й сиділи в машині, яку прилаштували в глибині двору, аби бачити авто свого підопічного — чорний джип-«кубик».

Вересневі сутінки повільно обгортали місто.

Дітей уже закликали по домівках. Кудись забралася молода пара, що облаштувала собі кубельце на лавці поруч із обгородженим дворовим стадіоном. Довкола враз ніби зникло саме життя, від чого охоронцям стало ще нудніше. Бирко знайшов новини на якомусь радіо, Набоков попросив перемкнути на музику, бо політика вже в печінках. На що Бирко миттю відповів — мовляв, його куриво засіло в печінки ще глибше, на що Набоков відмахнувся, вибив нігтем із пачки наступну цигарку.

Збоку раптом грюкнуло.

5

Різкий неприємний звук увірвався в сутінкову тишу так несподівано, що чоловіки в машині, не змовляючись, здригнулися.

Бирко поклав руки на кермо, стиснув «бублика». Набоков відчинив бардачок, де чекав напоготові травматичний револьвер — бойовою зброєю їм користуватися заборонили. Наступної миті обоє так само дружно попустилися й розслабилися. Гуркотіли коліщата повного, але без верху, сміттєвого баку.

Двоє неохайних дядьків волочили його з одного місця на інше, й наміри їхні лишилися незрозумілими. Сутінки ще не загусли остаточно, тож із машини трударів можна було чітко розгледіти. Не обідрані смердючі бомжі, проте — явно тутешні аборигени, місцеві маргінали-пияки. Таким байдуже, чим себе зайняти, аби в результаті дійства можна було наколядувати на пиво чи, як пощастить, на щось міцніше.

Для таких не існує погоди, крім хіба взимку, коли справді без верхнього одягу не обійтися. Зазвичай вони не знімають подертих светрів, брудних джинсів та дешевих бейсболок, надибаних на рекламних акціях різних фірм, з пізньої весни до ранньої осені. Виглядали аборигени однаково, хіба один замість светра натягнув джемпер з напівстертою емблемою футбольного клубу «Дніпро».

— Нічого робити пацанам, — кивнув на дійство Набоков.

Бирко не встиг відповісти — враз картина помінялася.

Парочка й до того сунула не по прямій. Координація їхніх рухів під кінець дня вже суттєво порушилася. Вони пхали смітник, наче згадавши дитинство та гру в машинки — хлопчики люблять виписувати іграшковими коліщатками «вісімки» та інші кривулі. Але забавка з громіздким баком уже не виглядала кумедною — аборигени змістили траєкторію руху, вже перли просто на машину охоронців.

— Куди, блядь! — загорлав Бирко, ударивши розкритою долонею по сигналці.

Різкий звук лише все погіршив. Мужички налякалися, спробували розвернути смітник, аби уникнути непоправного й не нарватися на проблеми. Та не втримали бак, надто сильно розігнавши й занадто рвучко сіпнувши.

Сірий брудний контейнер упав із гуркотом на порепаний асфальт.

Просто перед машиною охоронців, заледве не зачепивши капот.

Сміття висипалося, відрізавши їх від джипу пана Голоса, який міг ось-ось вийти.