Третій рівень. Короткі історії - Андрій Анатолійович Кокотюха

— Теж прийнято. Ви чудово знали, чим займалися ті четверо з вашого батальйону. Ви не брали участі в катуваннях, грабунках, не приводили в дію незаконні вироки. Тобто, нікого не розстрілювали, самосудом не займалися. Те, що відбувалося з вашого відома й на ваших очах, ви списували на витрати, котрі додаються до війни. Зітхали про себе — на жаль, і виправдовували гріхи побратимів.

— На війну йдуть убивати, — мовив Крейзі. — Якщо ви цього не розумієте… святий Себастьяне. Нема там святих. Нема чистеньких, у білих кітелях та рукавичках. Війна — бруд.

— А ще на війні нагороджують тих, хто вбив найбільше ворогів, — додав Савоста. — Війна — чи не єдиний спосіб виправдати масові вбивства. Чи заховати кінці страшних злочинів.

— Почали з релігійного просвітництва. Зараз заходимо в пацифізм. Це десь поряд, одне витікає з іншого.

— Ми вже закриваємо тему війни, як обіцяв, — Савоста вмостився зручніше. — Але далі будемо говорити про вбивство. Яке не виправдаєш війною, та воно краще оплачується. З почутого від вас зараз припускаю: моральні принципи дозволяють вам у ряді випадків та за певних обставин забрати в людини життя.

— Знову кучерявите. Чому ви всі боїтеся простоти?

— Ми всі — ви про кого?

— Такі, як ви.

— Тепер ви уникаєте простих фраз та висловів.

— Люди, звиклі до того, що вони по життю головні. Все залежить від них. Вони крутять землю, змушують сонце сходити й заходити. Від них залежить, кому коли прокидатися й лягати спати. Кому жити — кому помирати.

Кажучи так, Крейзі знову дивився Савості в очі.

— Браво, — господар кілька разів легенько плеснув у долоні. — Можете, коли хочете, висловлюватися красиво. Десь вичитали? Чи всередині у вас нудьгує оратор?

— Спробував нагадати — маю клепку в голові.

— Хіба в когось тут є сумнів? Ви розвідник, Крейзі. Двадцять чотири рази ходили за лінію розмежування. Ви особисто ліквідували п’ятьох бойовиків і двох вояків регулярної російської армії. Під час останнього виходу вас тяжко поранили, потому вас комісували. Поранення врятувало вас від звинувачень, висунутих пізніше тій четвірці негідників. Бо вас уже не було в батальйоні, коли вони, гм, відзначилися й усе лайно полізло назовні. Так, вони назвали вас. Вони валили все й на всіх, намагалися замазати в своїх гріхах чимбільше народу. З бійців та командирів зійшло по сім потів, поки все розгрібали й виходили зі скандалу з мінімально можливими втратами. Нам за той час, що ви чекали відповіді на подану в головному офісі заяву, вдалося зібрати про вас потрібну інформацію. Вас цінували, Крейзі — й водночас ви заважали. Ваша роль у злочинах тієї четвірки — на межі між свідком та співучасником. Участі не брали — але й зашкодити не намагалися. Це наводить на думку: вас просто ніхто або ніщо не підштовхнуло діяти так чи інакше. Ви, Крейзі, виправдовували своє невтручання тим, що загалом у війні обрали світлий бік. Знаєте, хто напав на вашу країну. З ким треба воювати, кого треба вбивати. Воювали й убивали. Тим самим купили собі своєрідну індульгенцію. Дозволяли своїм чинити так, як не вільно чужим. Але цілком могли одного разу переступити червону лінію. Питання мотивації, ось і все. Ви її не отримали. Швидше за все, не встигли.

— Звідки такі висновки? — поцікавився Крейзі після короткої паузи.

— Терпиме ставлення до зла поруч із тобою рано чи пізно неодмінно підштовхує самому вписатися в лиходійство, — по-філософськи зауважив Савоста.

— От не можете без кучерів словесних!

— Цього разу простіше нема куди. Спробував пояснити, чому ви поставили «пташку» в графі «делікатна робота з особливим ризиком». Там відеокамера пише, наш психолог дослідив і оцінив вашу реакцію. Ви згодні, навіть не думали довго.

3

Почувши про камеру, Крейзі здригнувся.

Закрутив головою, обмацуючи поглядом голі, фарбовані в зелене стіни. Савоста не квапив, і гість не витримав. Рвучко підвівся, обійшов приміщення по периметру, за кожним кроком вдивляючись у кутки.

— Тут нема, — озвався господар. — Можете не вірити, але нема. І розмова наша теж не пишеться. Якщо відмовитеся, йдіть собі з миром. Ніхто не знатиме, що ви тут були. Про це місце взагалі мало хто знає. Офіційно тут чиїсь склади.

Слова пролетіли повз вуха. Крейзі не заспокоївся, поки не дослідив кожен куток. Не отримав жодного результату, повернувся в крісло. Поклав ногу на ногу, відрубав:

— Не вірю. Але й не перевірю.

— Про склади?

— Про все інше, — помовчав, ще раз кинув круг себе оком. — Від чого я відмовлюся?

— Від делікатної роботи, пов’язаної з особливим ризиком.

— Когось убити треба? Не раз ви тут піднімали тему…

— Так. Не лише наші непрості часи потребують найманих убивць. Вас шокує визначення?

— Нарешті ясно. Ви під вивіскою охоронної структури кілерів вишукуєте.

— Загалом — у яблучко. Проте є моменти. Нас цікавить кваліфікація. Бо сьогодні в суспільстві настільки втрачені моральні орієнтири, що найняти вбивцю можна за тисячу гривень. Або — пляшку віскі. Або — тисячу гривень і пляшку віскі. Або — за кілька наркотичних доз, тисячу гривень і пляшку віскі на додачу. Людське життя нині найдешевше в світі. Та кому я розказую — людині з війни!

— Валіть уже більше конкретики.

— Конкретніше нема куди, — Савоста переплів пальці на руках, виклав цю фігуру поверх невеличкого животика. — Даруйте, якщо буду повторюватися. Та ви маєте чітко зрозуміти: найняти виконавця для такої роботи нам, структурі з досвідом, грішми й можливостями, проблеми не становить. Але будь-хто нам не потрібен. Мішені, які потрапляють під наш приціл, здатні вразити лише підготовані фахівці. До слова, потенційні жертви знають, що рано чи пізно стануть для когось мішенями. Можуть назвати своїх ворогів. Тож дбають про безпеку так само, часом навіть ретельніше, ніж президенти або мільярдери.

— Здалеку заходите.

— І вже підійшли, — Савоста поворушив пальцями. — Чи можемо ми вважати згодою той факт, що вас не обурила пропозиція вбивати за гроші?

— Дивлячись, кого й за що.

— За гроші, ось за що, — господар зараз перейшов на тон, яким досвідчені батьки повчають нерозумних дітлахів. — Кого — питання дуже правильне. Тільки ж не виконавець вирішує. Замовник. Виконавець лише виконує.

— Замовник — ви? — Крейзі націлив на Савосту вказівний.

— Наша фірма надає, серед інших, таку послугу. Перевіреним клієнтам. За особливу плату. Слово честі, мені однаково.

— Кого я вбиватиму?

— Хто, кого й за що хоче закатрупити. Ми, повторюся, забезпечуємо виконання. Так навіть краще. Жодної емпатії.

— Що-що?

— Емпатія. Відчуття жалю, співчуття, скорботи. Тобто, абстрактно я, жива людина, зі своїм світоглядом та