Безтілесна людина - Джон Діксон Карр

Друга труна

ЗАГАДКА ВУЛИЦІ КАЛІОСТРО

9. Розкрита могила

Доктор Фелл знічев'я пройшовся по кімнаті, зітхнув і сів у велике крісло.

— Брат Анрі… — пробурчав він. — Гм… Атож… Боюся, нам доведеться повернутись до брата Анрі.

— К бісу брата Анрі! — знуджено промовив Хедлі. — Спочатку повернімося до брата П'єра. Він знає! Чому немає ніякої звістки від констебля? Де той, кого послали по брата П'єра до театру? Прокляті, поснули й…

— Ми не повинні цього боятися, — урвав розгніваного Хедлі доктор Фелл. — Брат Анрі саме цього й бажає. Тепер, коли ми знаємо останні слова Грімо, у нас нарешті є ключ…

— Від чого?

— Від змісту слів, яких ми не могли зрозуміти. На жаль, тепер вони нам не допоможуть, хоча теоретично ми й можемо визнати, що вони означають. Боюся, доктор Грімо загнав нас у глухий кут. Він нічого не говорив нам, а скоріше, намагався запитати нас.

— Як це?

— Хіба ж не зрозуміло, що це саме так? Грімо сказав: «Бог його знає, як він вибрався з тієї кімнати. Цієї миті він там, а наступної його вже немає». Спробуймо розікласти на полички усі слова з цього вашого дорогоцінного записника. У вас із Тедом трохи різні версії, але почнімо з тих слів, які в обох у вас не викликають сумніву. Відкладімо вбік першу загадку. Думаю, щодо слів «Хорват» та «соляна шахта» ми можемо бути певні. Відкладімо також ті, щодо яких згоди немає. Що залишається в обох ваших списках?

— Почнімо з мене, — ляснув пальцями Хедлі. — Залишається: «Він не міг з вірьовкою», «дах», «сніг», «гай», «надто яскраве світло». Отже, якщо ми спробуємо звести докупи всі ці слова, то матимемо щось на зразок: «Бог його знає, як він вибрався… Він не міг скористатися вірьовкою ні для того, щоб піднятися на дах, ні для того, щоб спуститися на сніг. Цієї миті він там, а наступної його вже немає. Було надто яскраве світло, щоб я не розгледів кожного його руху…» Хоча… стривайте! А як щодо…

— А тепер порівняйте розбіжності, — запропонував доктор Фелл, — Тед почув: «Не самогубство». Загалом ці слова можна зрозуміти й так: «Це не самогубство. Я себе не вбивав». Ви почули слово «револьвер», яке не важко узгодити з іншими: «Я не сподівався, що він стрілятиме». Бачите, всі ключі до розгадки обертаються на запитання. Це перша з усіх відомих мені справ, де жертва така сама допитлива, як і решта учасників.

— А як щодо слова «гай»? Воно нікуди не підходить.

— Підходить, — похмуро глянув на Хедлі доктор Фелл. — Воно найлегше з усіх, але може виявитися найхитрішим, і нам не слід поспішати використовувати його. Все залежить від того, в яких обставинах звучать слова. Коли проаналізувати, яку асоціацію викликає те чи те слово у різних людей, і загадати слово «гай» природознавцеві, то він, певно, відповість «ліс», а от історик, найімовірніше, скаже… Ну, швидко думайте, що?

— Фокс! — не вагаючись, вигукнув Хедлі й після напруженої паузи запитав: — Ви маєте на увазі, що ми повертаємося до розмови про маску в карнавальну ніч Гая Фокса чи щось таке?

— Ну, про неї говоримо не тільки ми, — потер чоло доктор Фелл. — Мене не здивує, якщо така маска впала комусь в око десь у місті недалеко звідси. Що ви на це скажете?

— Я скіпку, що мені треба побалакати з містером Дрейменом, — похмуро відповів старший інспектор. Підійшовши до дверей, він здивовано побачив, що їх жадібно підслуховує Мілз, притиснувшись кістлявим обличчям до товстої шибки.

— Спокійно, Хедлі! — застеріг старшого інспектора доктор Фелл. — Це на вас не схоже. Ви вмієте бути незворушним, мов гвардієць у почесній варті, коли літають загадкові тарілки, але не вмієте тримати себе в руках, коли бачите щось цілком зрозуміле. Нехай наш юний друг слухає. Йому це було корисно, навіть якщо він почув лише кінець нашої розмови. — Він усміхнувся. — А хіба це кинуло підозру на Дреймена? Навпаки. Пам'ятаєте, ми не закінчили зводити докупи складові частини нашої картинки-крутиголовки. Бо не врахували однієї дрібниці: слів, які ви чули самі. Рожева маска мала навести Грімо на думку про Дреймена, як вона, здається, навела на цю думку кількох інших людей. Але Грімо знав, чиє обличчя було під маскою. Тому ми маємо цілком вірогідне пояснення його останніх слів, які ви занотували: «Не скидай-то на бідолашного…». Здається, він ставився до Дреймена дуже прихильно. — Помовчавши, доктор Фелл обернувся до Мілза. — Приведіть його сюди, друже!

Коли двері за Мілзом зачинилися, Хедлі стомлено сів, дістав із нагрудної кишені прим'яту сигару й відтяг пальцями комір, який враз зробився йому надто тісним.

— Мистецтво влучно стріляти? — запитав він сам себе згодом. — Туго напнута вірьовка й сміливий молодик на… Гм… — Втупившись поглядом у підлогу, він із досадою промовив: — Я, мабуть, з'їжджаю з глузду. Нормальна людина про таке не подумає. У вас є конкретні пропозиції?

— Так. Трохи згодом, з вашого дозволу, я застосую метод Гросса.

— Що ви застосуєте?

— Метод Гросса. Ви забули? Ми про нього сьогодні вже згадували. Треба дуже обережно взяти з каміна увесь спалений та недопалений папір і спробувати за методом Гросса прочитати, що на ньому написано… Спокійно! — кинув він, бо Хедлі зневажливо гмукнув. — Я не сподіваюся прочитати все чи бодай половину, але рядок тут, рядок там підкаже, що було для Грімо важливіше, ніж зберегти власне життя. Отак воно.

— І як же цей фокус робиться?

— Самі побачите. Майте на увазі, я не запевняю, нібито можна щось прочитати на геть спаленому папері, але на тому, який залишається всередині й тільки почорнів, можна. Інших пропозицій у мене немає, от хіба що… Що там таке?

Сержант Бетс, тепер уже не такий обліплений снігом, незграбно ввійшов до кімнати. Причиняючи двері, він ще раз пересвідчився, що за ними нікого немає, і доповів:

— Я оглянув задній двір, сер, і два прилеглих. Перевірив усі паркани. Ні слідів ніг, ні будь-яких інших ніде немає… Але одну рибку ми з Престоном, здається, таки спіймали. Коли я повертався, сходами вниз збіг високий старий чолов'яга, довго, мов чужий, порпався, поки знайшов пальто й капелюха, а потім кинувся до надвірних дверей. Він каже, що його прізвище Дреймен і що він тут мешкає, але ми подумали…

— Гадаю, ви самі переконаєтеся, що він погано бачить, — кинув доктор Фелл. — Нехай зайде.

У Дреймена було довгасте худе обличчя, сивий чуб, облямовані зморшками лагідні ясно-голубі очі, що зовсім не здавалися сліпими, горбатий ніс, від якого дві глибокі