Безтілесна людина - Джон Діксон Карр
Дреймен нічого не відповів і пішов, мов п'яний, тягнучи за собою пальто.
— Звідки могла взятися ця кров? — усе запитував він, смикаючи Престона ва рукав. — Дивно, звідки могла взятися ця кров?
— Не знаю, сер, — кинув Престон. — Обережно, одвірок!
У холодній кімнаті знову запала тиша.
— Хотів би я зрозуміти, Фелле, — похитав головою Хедлі, — що вам треба від цього чоловіка? Він, схоже, досить відвертий, ввічливий і спокійний, а ви товчете його, мов підвісну боксерську грушу, і він крутиться на одному місці. Йому, здається, байдуже, що ви про нього думаєте чи що з ним робите. Може, черев те молодь і не любить його.
— Гм… Атож… Я візьму з каміна папір і поміркую вдома, — пробурмотів доктор Фелл. — Те, що оце спало мені на думку…
— Що?
— … просто жахливе. — Доктор Фелл енергійно звівся на ноги, надів свого крислатого капелюха й махнув палицею. — Я не бажаю теоретизувати. Вам треба зателеграфувати й знати правду. Гм… Але в історію з трьома трунами я не вірю, хоча сам Дреймен, може, й вірить. Поки наша теорія не пішла прахом, нам доведеться вважати, що два брати Хорвати живі, чи не так?
— Хто знає тільки…
— З ними щось сталося. Гм… Атож… Мій здогад грунтується ось на чому: Дреймен вірить у те, що каже. Але, по-перше, я анітрохи не вірю, що ці брати були ув'язнені як політичні злочинці. Грімо, маючи трохи «заощаджених» грошей, втікає з в'язниці. Зачаївшись на п'ять чи і більше років, він раптом — уже під новим ім'ям — успадковує від невідомих нам родичів велике багатство, а потім, щоб спокійно ним користуватися, виїжджає із Франції. По-друге. Якщо все це правда, тоді в чому полягає таємниця минулого життя Грімо? Більшість людей сприймають, наприклад, втечу Монте-Крісто як романтичну й хвилюючу історію, тому провина Грімо, політичний злочин для англійського вуха мав би не більше значення, ніж порушення правил переходу через вулицю чи ляпас полісменові на спортивних змаганнях. Чорт забирай, Хедлі, щось тут не так!
— Ви гадаєте…
— Я гадаю, — тихо вів далі доктор Фелл, — що Грімо справді поховали живцем. Припустімо, двох інших братів теж поховали живих. Припустімо, всі три смерті були такі самі фальшиві, як і смерть Грімо. А що як у тих двох трунах було двоє живих людей, коли Грімо вибрався із своєї? А що як вони не змогли вибратися тільки через те, що не мали, як він, гострозубців? Їх мав лише Грімо. Він був найдужчий. Вибравшись сам, він міг легко визволити решту, як вони й домовлялись. Але Грімо завбачливо вирішив покинути їх у могилах, щоб не ділити вкрадені всіма трьома гроші. Блискуче скоєний злочин!
Всі мовчали. Хедлі тихо щось буркнув і звівся на ноги.
— Я знаю, — мовив доктор Фелл, — слабкий чоловік, вчинивши такий жахливий злочин, з'їхав би з глузду. Але лише так можна пояснити його ганебний вчинок і те, що він не мав би спокійного життя, якби брати теж вибралися з могил. Крім того, чому Грімо, навіть не позбувшись арештантського одягу, так квапив Дреймена їхати від того місця? Чому він ішов на ризик, не боявся, що його побачать на дорозі, тоді як схованка біля чумної могили була якнайнадійніша, бо місцеві жителі туди й не поткнулися б? А тому, що могили були дуже мілкі. Якби згодом брати, зрозумівши, що їх залишено вмирати й визволяти їх ніхто не прийде, почали кричати та стукати, то Дреймен міг би почути крики й побачити, що земля на могилах здригається.
— Чи помогла б якась свиня… — непевно промовив Хедлі. — Ні, Фелле, ми збилися з дороги. Все це — фантазії. Такого не може бути. Крім того, вони б не вибралися з могил. Вони померли б.
— Померли б? — байдуже перепитав доктор Фелл. — Ви забуваєте про лопату.
— Яку лопату?
— Ту, що її забув з переляку якийсь бідолаха, коли викопав могилу. У в'язниці, навіть у найгіршій, такого недбальства ніколи не пробачать і негайно пошлють забрати лопату. Чоловіче, я бачу цю справу з усіма подробицями, навіть не маючи доказів. Згадайте, що казав професорові Грімо отой божевільний Флей у таверні «Уорвік»… Отже, по лопату повертаються кілька озброєних досвідчених наглядачів. Вони бачать чи чують те, що міг побачити чи почути Дреймен, і чого так боявся Грімо. Наглядачі не здогадуються про обман і діють досить гуманно: розбивають труни і звільняють обох майже непритомних, але живих братів.
— І не женуться за Грімо? Чому ж вони не перевернули всієї Угорщини в пошуках втікача і…
— Гм… Атож… Я теж думав про це. Адміністрація в'язниці саме так і зробила б, якби не розуміла, яка небезпека їй загрожує. Що сказало б начальство, якби довідалось, що таке сталось у в'язниці? То, може, краще промовчати? Адже тримати у в'язниці під пильним наглядом двох братів і мовчати про третього — це спокійніше.
— Це дише припущення, — зауважив Хедлі після паузи, — Але я, якщо все це правда, скоро повірю в злих духів. Бачить Бог, Грімо дістав те, що заслужив. Одначе знайти його вбивцю — наш обов'язок. Якщо це вся історія…
— Звичайно, це ще не вся історія, навіть якщо все в ній правда, а це, до речі, найгірше. Ви згадали про злих духів. Мені здається, злішого духа, ніж Грімо, немає, але цей ікс, ця безтілесна людина, цей брат Анрі… — Він махнув палицею. — Чому? Чому П'єр Флей боїться його? Те, що Грімо міг боятися свого ворога — зрозуміло, але чому його боїться навіть спільник Флей? Чому боїться досвідчений ілюзіоніст, коли цей брат Анрі — божевільний або не такий хитрий, як диявол?..
— Ідіть додому, якщо хочете, — промовив Хедлі, сховавши записника й застебнувши піджак. — Ми тут усе закінчили. А я побалакаю з Флеєм. Хоч би хто був цей брат, а Флей його знає і неодмінно скаже. Я вам це обіцяю. Огляну й Дрейменову кімнату, але багато я від цього не чекаю. Флей — ключ до всієї загадки. І він виведе нас на вбивцю. Ходімо?
До наступного ранку вони ще не знали, що Флей на той час був уже мертвий. Його застрелили
