Загадка однієї неділі - Ігнасіо Карденас Акунья

сходи. Піднявшись на один проліт, я зупинився і прислухався. Потім зійшов ще на один проліт і побачив коридор, тьмяно освітлений ліхтарем, що висів попід самою стелею. Я навшпиньки пройшов коридором. В усіх кімнатах, що виходили в нього, було темно. Далі виявився ще один коридор, а в ньому ще кілька дверей. За одними з них чулися голоси. Я напружив слух, проте крізь стіни долунали тільки неясні звуки. Почав розмірковувати, як діяти далі. До якоїсь із кімнат мав зайти Каліостро, хоч тільки в оцій одній виявились ознаки життя. І я надумав ризикнути. Дістав «люгер», звів курок і прожогом удерся в кімнату. Там був Каліостро.

В його погляді прозирав переляк. Він був подібний до загнаного в клітку хижака. Його співбесідник, навпаки, зберігав байдужість, хоч я не мав сумніву, що вона удавана.

Я наказав їм покласти руки на стіл, але Каліостро, вивергаючи прокльони, кинувся на мене, мов бик. Я встиг відсторонитися і рукояткою пістолета щосили вдарив його в потилицю. Його тіло важко гухнуло на долівку.

Другий суб'єкт не гаяв часу — сунув руку в шухляду стола… Однак витягти її звідти не встиг — різким ударом коліна я прищемив її в шухляді, а потім теж хряпнув його пістолетом по обличчю. Пустивши очі під лоба, суб'єкт процідив крізь зуби щось непристойне і вийняв з шухляди поранену руку. На останній фаланзі його мізинця стирчав відросток. Це був Шестипалий.

Я вхопив його за барки і примусив стати обличчям до стіни для обшуку. Зброї при ньому не було, я витяг пістолет із шухляди і кинув його собі в кишеню. Потім сів сам і показав на стілець йому.

Шестипалий приголомшено сів. Сплюнувши кілька разів кров'ю, він пробурмотів:

— Хто… хто ви, в біса, за один?

Він щосили притис до себе руку, обличчя його кривилося від болю. Либонь, він не впізнав мене. Мій одяг був пошматований, а сам я виглядав так, ніби тільки що втік з пекла.

— Я Apec — пригадуєте? Той самий бевзь, котрий мав правити за козла відпущення замість вас.

— Чого ви хочете від мене? — спитав він. — Я вам нічого не заподіяв.

— Принесіть-но «Балерину», — наказав я. — А тоді підемо в поліцію.

— Тепер зрозумів, — відказав він. — Ви хочете заслонитися мною, але вам це не вдасться. Якщо зачепите мене, я втоплю вас, Аресе. Ви погрузнете в багнюці разом зі мною. Я всього тільки злодій, а ви — вбивця.

— Годі грати комедію. Шестипалий! Не на того натрапив. Зізнавайся, ти вбив красуню?

Він презирливо сплюнув.

— Мені начхати на ваші слова, — процідив він. — Я ж то знаю, що вбивця ви. Сам же бачив.

— Що бачив?

— Тобто… — затнувся він, — ви перебували в кімнаті разом з трупом, коли там опинився я.

В цю мить у мене сяйнула думка: цілком імовірно, що Шестипалий каже правду. Я ж пробрався до будинку о дев'ятій вечора, коли Сусанна вже більше години була мертвою. Якщо вбивцею був Шестипалий, то якого біса він зоставався б у будинку ще протягом години? Хтось явно прагне обвести мене довкола пальця. Але хто це? Сенатор? Падуа? Рамераль?

Я пильно глянув йому в очі.

— Коли ви не вбивали її, то чого ж торохнули мене по голові? — спитав я.

— Я вирішив, що це ви вбивця і непогано було б вам же пришити й крадіжку. Тоді мені легше було б продати картину і коштовності.

— Дурень! — вигукнув я. — Та хіба запідозрила б мене поліція в крадіжці, коли виявила б там без награбованих речей?

Він зневажливо осміхнувся.

— Тим-то я й позабруднював стіни відбитками ваших пальців і подзвонив нишпоркам, коли вирішив, що ви вже встигли ушитися звідти, Аресе. Я ж бо торохнув вас не надто сильно, — цинічно додав він.

Я ледь, було, не висловив йому свого захоплення. Ще б пак, коли цей мерзотник у подібній ситуації здатний на таку блискучу вигадку, фантазія в нього, певно, працює на славу.

На підлозі щось прохрипів Каліостро. Я кинув погляд на нього. Він заворушився, але підвестися ще не зміг.

— Чудово, Шестипалий, тоді ваша взяла. Тепер — моя. Давайте сюди «Балерину» й підемо.

Обличчя його скривилося від люті. Він закусив губу.

— Пропоную вам гендель, Аресе, — мовив, блиснувши очима на мене. — Я вручаю вам «Балерину», а ви даєте мені спокій. Добре поміркуйте, ви ж бо нічого не виграєте, коли здасте мене владі.

Я всміхнувся, потім закурив і ще раз поглянув на підлогу. Каліостро змінив позу; тепер він лежав горілиць, розкинувши ноги, я кинув сірника додолу й випустив дим.

— То де ж «Балерина»?

— Я знав, Аресе, що ви погодитесь, — вигукнув він, захоплено усміхаючись. — Ми ж бо з вами одного поля ягоди. — Ляснувши пальцями, ледь стримав гримасу болю. — Грошенята, ось на чому світ стоїть.

Він підвівся, підійшов до етажерки, прибитої до протилежної стіни, і заходився знімати все, що стояло на третій полиці.

Зі свого місця я побачив, як в руках у нього раптом опинилася велика квіткова ваза.

— Це буде остання дурниця, яку ти вчиниш у своєму житті. Шестипалий.

Він зиркнув на мене; моя репліка викликала у нього вибух сміху. Потім висунув і повернув задню стінку між полицями. «Балерина» виявилась на ній, прикріплена з допомогою клейкої стрічки. Він відклеїв картину і наблизився до мене. Очі в нього блищали якось особливо.

— Гляньте на неї! Ну, хоч одним оком!

— Згорніть її,— наказав я, не дивлячись.

— Обережність понад усе, Аресе.

На диво, він мовби не дуже й побивався, розлучаючись