Убивчий білий - Джоан Роулінг
— А що сталося вчора?
— Мені дещо спало на думку. Розповім, коли побачимося. Слухай, я обіцяв Біллі дізнатися правду про ту задушену дитину. Хіба є надійніший спосіб перевірити, ніж узяти й розкопати? Але якщо тобі від того бридко, можеш лишитися в машині.
— А що Кінвара? Ми ж будемо на її землі.
— Ми навряд чи викопаємо щось корисне. Там усе занедбане. Домовлюся з Барклеєм, щоб зустрівся там з нами поночі, бо з мене копач ніякий. Метью не буде проти, що ти в суботу не ночуватимеш удома?
— Нормально,— відповіла Робін якимсь дивним тоном, так що Страйк запідозрив, що Метью таке аж ніяк не буде нормально.
— І ти не проти взяти «лендровер»?
— Е-е... а немає варіанту взяти твій «БМВ»?
— Я б не їхав тією зарослою стежиною на «БМВ». А що, якісь проблеми з...
— Ні,— перебила його Робін.— Усе нормально, гаразд, візьмемо «лендровер».
— Чудово. Що там наш Жуан?
— Консультує собі. Є новини про Ааміра?
— Я доручив Енді пошукати сестру, з якою він досі в добрих стосунках.
— А сам що робиш?
— Оце читав сайт Справжньої соціалістичної партії.
— Навіщо?
— Джиммі дуже багато розповідає в тому блозі. Де був, що бачив. Ти не проти постежити за Доком до п’ятниці?
— Власне,— сказала Робін,— я хотіла попросити парочку вільних днів. Треба владнати одну особисту справу.
— О,— озвався заскочений зненацька Страйк.
— У мене призначено, і дуже треба... дуже не хотілося б пропустити,— сказала Робін.
Страйкові було не дуже зручно стежити за Доком Жуаном самому — почасти через біль у нозі, але головно через те, що хотілося і далі шукати підтвердження своєї теорії щодо справи Чизвелла. А ще Робін просила про дводенний відгул дуже пізно. З іншого боку, Робін не відмовилася пожертвувати вихідними заради, можливо, безплідних пошуків у лощовині.
— Так, добре. В тебе все гаразд?
— Нормально, дякую. Я скажу, якщо по Жуану буде щось цікаве. А так мабуть, виїдемо з Лондона в суботу десь об одинадцятій.
— Знову на «Беронз-Корті»?
— Нормально буде, якщо зустрінемося цього разу на «Вемблі-Стадіумі»? Так буде зручніше, бо я в п’ятницю ночуватиму в іншому місці.
Це теж було незручно: Страйкові доведеться їхати удвічі далі, ще й з пересадкою.
— Так, добре,— знову погодився він.
Коли Робін поклала слухавку, він якийсь час сидів і обмірковував розмову.
Робін тримала язик за зубами щодо природи того свого «призначено», такого важливого, що пропустити не можна. Страйк згадав, як сильно злився Метью, коли він подзвонив Робін поговорити про їхню нервову, непередбачувану, іноді небезпечну роботу.
Робін двічі висловлювала неохоту щодо перспективи копати в лощовині, а тепер попросила замість свого «лендровера»-танка взяти «БМВ».
Страйк майже забув свою підозру двомісячної давнини: що Робін намагається завагітніти. В думках промайнуло видіння роздутого живота Шарлотти за столом. Робін не така жінка, яка покине власну дитину, щойно та народиться. Якщо Робін вагітна...
Зазвичай логічний і скрупульозний Страйк розумів, що будує теорії на основі недостатньої інформації, та все ж уява показала йому, як майбутній батько Метью слухає, поки Робін лаконічно просить дати їй відгул на УЗД й аналізи, як сердитими жестами каже їй, що прийшов час зупинитися, поберегтися, подбати про себе.
Страйк повернувся до читання блогу Джиммі Найта, але на те, щоб приборкати свій тренований розум, знадобилося дещо більше часу, ніж зазвичай.
61
О, ти можеш мені розповісти. Ми же з тобою, знаєш, такі друзі.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Суботнього ранку інші пасажири метро обходили Страйка ширшою дугою, ніж треба було, навіть зважаючи на його наплічник. Загалом він легко прокладав собі шлях у натовпі завдяки своїм габаритам і зовнішності боксера, але сьогодні так лаявся під ніс, деручись нагору сходами на «Вемблі-Стадіумі» — ліфт не працював,— що моди дуже старалися не штовхати його й не ставати на дорозі.
Первісною причиною поганого настрою Страйка був Мітч Патерсон, якого він помітив зранку з вікна офісу: чатував у арці, вбраний у джинси і кофту з каптуром, які геть не пасували до його піку й манер. Здивований і розсерджений поверненням конкурента, але не маючи змоги вийти з будівлі, крім як через передні двері, Страйк викликав таксі на протилежний бік вулиці й вийшов, щойно кеб під ’їхав. Обличчя, яке стало в Патерсона, коли Страйк сказав «Доброго ранку, Мітчу», може, і звеселило б його, але Страйк надто образився, що Патерсон так знахабнів, аж особисто прийшов стежити під його агенцію.
Всю дорогу до станції «Воррен-стріт», де Страйк попросив зупинити, він був мов на голках — переймався, що Патерсон — то аби очі відвести, а до нього причепився інший, менш помітний «хвіст». Навіть зараз, засапано деручись сходами на «Вемблі», Страйк озирнувся й оглянув людей за собою — чи хтось пригнеться, відвернеться, поспіхом сховає лице? Ніхто такого не зробив. Урешті-решт Страйк вирішив, що Патерсон працює сам; мабуть, теж жертва складнощів з персоналом, які Страйк сам так добре знає. Той факт, що Патерсон не полінувався прийти сам, означає, що хтось йому добре платить.
Страйк підтягнув наплічник і рушив до виходу.
Обмірковуючи поведінку Патерсона протягом мандрівки до «Вемблі», Страйк визначив три причини, з яких той міг повернутися. По-перше, преса могла рознюхати якісь цікаві новини про перебіг поліційного розслідування смерті Чизвелла, і котрась газета знову найняла Патерсона, щоб дізнатися, що планує Страйк і чи багато знає.
Другий варіант — що Патерсона найняли ходити назирці за Страйком, аби перешкоджати його планам і ускладнити ведення бізнесу. В такому разі Патерсона найняла людина, що наразі є об’єктом Страйкового розслідування, і тоді поява самого Патерсона цілком логічна: суть у тому, щоб вивести Страйка з рівноваги, дати йому зрозуміти, що він під наглядом.
Третя можлива причина поновленого інтересу Патерсона до нього непокоїла Страйка найбільше, бо здавалася найвірогіднішою. Він уже знав, що його з Шарлоттою у «Франко» бачили. Поінформувала детектива про це Іззі, якій він подзвонив у надії дізнатися деякі деталі для теорії, якою поки що ні з ким не поділився.
— Я тут чула, що ти вечеряв з Шарлоттою! — бовкнула Іззі, не давши йому навіть поставити запитання.
— Ми не вечеряли. Посидів з нею двадцять хвилин, бо їй стало зле, тоді пішов.
— О... вибач,— принишкла від його тону Іззі.— Я... я не пхаю носа, просто
