Убивчий білий - Джоан Роулінг
На той момент Страйк був голий і босий, агенція трималася на волосині, вже напосідалися юристи, які вимагали виплати невеликої позики, що її Страйк узяв у свого біологічного батька, коли всі банки відмовилися дати йому кредит через ризикованість його плану. Проте Шарлотта розлютилася, коли Страйк, утративши п’ятірку, яку поставив на фаворита перегонів Блиска-й-Славу (кінь прийшов другим), відмовився робити нову ставку. Вона утрималася і не стала називати його пуританином, святенником, плебеєм, скнарою, як робила раніше, коли Страйк відмовлявся наслідувати відчайдушну марнотратність її рідних і друзів. Натомість Шарлотта сама ставила дедалі більше (а брати її під’юджували) й урешті-решт виграла дві з половиною тисячі фунтів і повела всіх до шатра з шампанським, де її краса і добрий гумор привертали загальну увагу.
Тож ідучи поруч з Робін асфальтованою доріжкою, що тягнулася паралельно до іподромних треків, повз високі стенди, кав’ярні, ятки з сидром, возики з морозивом, роздягальні для жокеїв і бар для власників і тренерів, Страйк думав про Шарлотту, про ставки, що зіграли і не зіграли, поки голос Робін не повернув його до поточної миті.
— Гадаю, прийшли.
Вивіска з портретом чорної кобили, яка підморгувала, закусивши вудила, належала цегляному одноповерховому бару. На терасі було повно людей. Дзвеніли келихи з шампанським, точилися розмови, бринів сміх. Від «Вченої кобили» було добре видно паддок, куди скоро мали вивести коней; там теж збирався натовп.
— Займай отой високий столик,— сказав до Робін Страйк,— а я візьму напої і скажу Тіґан, що ми прийшли.
Він зник у будівлі, навіть не спитавши, що вона буде.
Робін сіла за один з високих столиків з металевими барними стільцями; Страйк надавав їм перевагу, бо так сідати й підводитися з ампутованою ногою було простіше, ніж з низьких плетених диванчиків. Над терасою було натягнуто поліуретановий тент, щоб захистити гостей від дощу (якого не було). Сьогодні в небі не виднілося жодної хмаринки, а легенький легіт ледь ворушив листя чагарникових рослин перед входом у бар. Робін подумала, що буде безхмарна ніч, зручно копати під Стеда-котеджем; навряд чи Страйк скасує експедицію, навіть якщо вважає Робін надто емоційною і неврівноваженою, щоб брати її з собою.
На цій думці у Робін все похололо всередині, тож вона почала читати перелік учасників перегонів, який вручили їм разом з картонними квитками, аж тут на столі несподівано виникло півпляшки «Moet&Chandon», а Страйк сів напроти з пінтою пива.
— Розливний «Дум-бар»,— бадьоро сказав він і відсалютував їй кухлем, тоді відпив. Робін незворушно дивилася на маленьку пляшечку з шампанським; схоже було на ванну з бульбашками.
— А це нащо?
— Щоб відсвяткувати,— відповів Страйк, зробивши добрий ковток пива.— Знаю, так не годиться казати,— провадив він, шукаючи по кишенях цигарки,— але ти ж його здихалася. Спати з нареченою друга в подружньому ліжку? Він заслужив на все, що з ним станеться.
— Мені не можна пити. Я за кермом.
— Воно коштувало мені двадцять п’ять фунтів, тож хоч пригуби.
— Двадцять п’ять — за це? — не повірила Робін і, поки Страйк підкурював від сірника, непомітно витерла очі.
— Скажи мені ось що,— мовив Страйк, трусячи сірником, щоб загасити.— Ти колись думала про перспективи нашої агенції?
— Ти про що? — стривожилася Робін.
— Мій шваґер душу з мене вийняв на цю тему, поки ми дивилися відкриття Олімпійських ігор,— відповів Страйк.— Усе просторікував про мить, коли мені більше не доведеться працювати на вулиці.
— Але ж ти цього не хочеш, хіба... зажди,— запанікувала Робін.— Ти хочеш сказати, що я маю повернутися за стіл у приймальні та відповідати на телефонні дзвінки?
— Ні,— відповів Страйк, випускаючи дим убік від неї,— просто хотів знати, чи думаєш ти про майбутнє.
— Хочеш, щоб я пішла? — ще більше стривожилася Робін.— Пішла шукати іншу...
— Та чорт забирай, Еллакотт, ні! Я питаю, чи ти думаєш про майбутнє, та й усе.
Він дивився, як Робін відкорковує пляшечку.
— Так, звісно думаю,— непевно відповіла вона.— Я сподівалася якось покращити стан наших рахунків, щоб не животіти від виплати до виплати, але мені подобається,— її голос затремтів,— ця робота, ти ж знаєш. Я хочу тільки цього. Виконувати її, виконувати краще... я сподіваюся зробити агенцію найкращою в Лондоні.
Широко всміхнувшись, Страйк цокнувся кухлем об її пляшку.
— Ну, май на увазі, що ми прагнемо одного й того самого, коли почуєш мої наступні слова, добре? І пий собі, пий. Тіґан не зможе вирватися в найближчі сорок хвилин, тож у нас повно часу, перш ніж увечері поїдемо до лощовини.
Страйк почекав, поки Робін зробить ковток шампанського, тоді провадив:
— Вдавати, що з тобою все гаразд, коли воно негаразд,— це не вияв сили.
— От тут ти помиляєшся,— заперечила Робін. Шампанське зашипіло на язиці й додало їй сміливості, навіть не встигнувши вдарити в голову.— Іноді, якщо поводитися так, ніби ти в нормі, приходиш у норму. Іноді слід начепити сміливий вираз на обличчя і вийти у світ, і за якийсь час це вже не прикидання, а правда. Якби я чекала, поки буду готова вийти з кімнати після... ти знаєш, після чого,— провадила вона,— то я б і досі там лишалася. Я мусила вийти неготовою. І,— додала вона, глянувши йому просто у вічі (її очі були набряклі, червоні),— я два роки працюю на тебе і дивлюся, як ти гаруєш попри все, навіть коли нам обом очевидно, що лікар наказав би тобі відпочивати і не ступати на ногу.
— І до чого це мене довело? — розсудливо спитав Страйк.— На тиждень вийшов з ладу, сухожилок благає про милосердя щоразу, як пройду більше півсотні ярдів. Хочеш проводити паралелі? Добре. Я сиджу на дієті, роблю вправи...
— А що там веганський бекон, гниє у холодильнику?
— Гниє? Та то чиста гума, воно мене переживе. Слухай,— додав він, не даючи від себе відкараскатися,— то було б справжнє диво, якби ти не мала жодних наслідків після того, що сталося минулого року...— Його очі знайшли край пурпурового шраму в Робін на руці, що визирав з-за манжети сорочки.— Ніщо з твого минулого не стоїть на заваді
