Убивчий білий - Джоан Роулінг
— Дякую.
— Нема за що.
На вулиці він зупинив таксі.
— Ти сідай,— мовив він,— а я прогуляюся. Провітрю голову. Відчуття, що побував на невдалому сеансі психотерапії.
— Ні, все добре,— відповіла Робін. Вона не хотіла, щоб Страйк платив за поїздку на таксі аж до Вемблі.— Я на метро. Добраніч.
— Добраніч, Венеціє,— відповів Рафаель.
Рафаель сів у таксі, воно від'їхало, а Робін щільніше запнулася у плащ і рушила в інший бік. Бесіда вийшла хаотична, та все ж Робін видобула з Рафаеля більше, ніж сподівалася. Діставши мобільний, вона подзвонила Страйкові.
59
Ми двоє неподільні...
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Побачивши, що дзвонить Робін, Страйк, який із записником вийшов до «Тоттенгему» випити, сховав блокнот у кишеню, допив пінту й вийшов з телефоном надвір.
Розгардіяш, на який дорожні роботи перетворили початок Тоттенгем-Корт-роуд — засипаний щебенем канал на місці вулиці, тимчасова огорожа та пластикові барикади, проходи й містки, завдяки яким десятки тисяч людей не втратили змоги пересуватися цим жвавим перехрестям,— тепер був уже настільки знайомий, що Страйк його ледь помічав. Він вийшов надвір не по краєвид, а по цигарку, і курив, поки Робін переповідала розказане Рафаелем.
Закінчивши розмову, Страйк поклав мобільний у кишеню і неуважно прикурив третю цигарку від кінчика другої, і так і лишився стояти, глибоко замислившись про все, що розповіла Робін. Перехожим доводилося його обходити.
Деякі речі, що їх повідомила Робін, здалися Страйкові цікавими. Докуривши третю цигарку і кинувши недопалок у зяючу безодню в дорозі, Страйк повернувся в паб і замовив собі другу пінту.
Його столик устигла зайняти компанія студентів, тож Страйк пішов у дальній кінець зали, де під вітражним склепінням (чиї кольори потьмарила ніч) стояли високі барні стільці. Тут Страйк дістав записник і ще раз проглянув перелік імен, над якими морочився до пізньої ночі, рятуючись від думок про Шарлотту. Посидівши над ним з виглядом чоловіка, який знає, що тут щось заховано, він перегорнув кілька сторінок і повернувся до нотаток, зроблених під час розмови з Деллою.
Кремезний, зігнутий, нерухомий (лише очі рухалися вздовж рядків, які він нашкрябав у будинку незрячої жінки), Страйк, сам того не знаючи, віднадив кількох несмілих туристів, які хотіли спитати дозволу сісти за його столик і дати відпочинок стертим ногам. Злякавшись можливих наслідків порушення його зосередженості, майже відчутної на дотик, туристи пішли, а Страйк їх навіть не помітив.
Він знову перегорнув сторінки, повертаючись до переліку імен. Подружжя, коханці, партнери в бізнесі, брати й сестри.
Пари.
Він знову погортав блокнот, повертаючись до записів, які зробив під час розмови з Олівером, що розповідав про висновки експертизи. Вбивство з двох частин: амітриптилін і гелій, кожен сам по собі вбивчий, але скористалися ними разом.
Пари.
Дві жертви, розділені двома десятками років, задушена дитина і міністр, що задихнувся; перша похована на землі другого.
Пари.
Страйк задумливо розгорнув чисту сторінку і записав сам для себе:
Францеска — підтвердити історію.
60
...ти просто мусиш надати мені пояснення, чому береш цю справу — цю можливість — так близько до серця.
Генрік Ібсен, «Росмерсгольм»
Наступного ранку газети опублікували офіційну заяву щодо Джаспера Чизвелла, слова для якої дібрали дуже ретельно. Разом з іншими представниками британської громадськості Страйк довідався за сніданком, що, згідно з висновками владних органів, у передчасній кончині міністра культури не задіяні іноземні агенти чи терористичні організації, однак подальші обставини ще потребують з’ясування.
В інтернеті на новину про відсутність новин зреагували слабко. Поштові скриньки в районах, звідки походили переможці Олімпійських ігор, досі фарбували золотою барвою, а громадськість ніжилася у прощальних промінчиках тріумфальних змагань; нерозтрачений ентузіазм до всього, пов’язаного зі спортом, тепер звернувся на прийдешні Параолімпійські ігри. Смерть Чизвелла громадська думка уже відклала вбік, як незбагненне самогубство багатого торі.
Бажаючи знати, чи офіційна заява означає, що поліційне розслідування добігає кінця, Страйк подзвонив Вордлу і спитав.
На жаль, поліціянт знав не більше за самого Страйка. Вордл дещо роздратовано додав, що за три тижні не мав жодного вихідного, що нагляд за містом, перевантаженим мільйонами нових гостей, складний і трудомісткий (Страйкові годі зрозуміти наскільки) і що він не має змоги винюхувати інформацію з інших питань для Страйка.
— Розумію,— незворушно озвався Страйк.— Просто питаю. Привіт Ейприл від мене.
— О, до речі,— не дав йому повісити слухавку Вордл.— Вона просила спитати в тебе, в яку гру ти там граєшся з Лорелеєю.
— Мушу тебе відпустити, Вордле, ти потрібен країні,— відповів Страйк і поклав слухавку, чуючи буркотливий сміх полісмена.
За відсутності даних від контактів у поліції і не маючи офіційного статусу, який дав би змогу організувати потрібні допити, Страйк тимчасово загруз на ключовій точці розслідування. Відчуття було знайоме, але від того анітрохи не приємніше.
Кілька телефонних дзвінків після сніданку виявило, що Францеска Пулгем, колишня колега і коханка Рафаеля з галереї Драммонда, досі навчається у Флоренції, куди її відіслали подалі під його згубного впливу. Батьки Францески наразі були у відпустці на Шрі-Ланці. Економка Пулгемів, єдина пов’язана з родиною особа, до якої достукався Страйк, рішуче відмовилася давати йому номери будь-кого з них. З її реакції Страйк виснував, що Пулгеми — то, мабуть, такі люди, які негайно кинуться до адвокатів на саму думку, що їм додому телефонує приватний детектив.
Вичерпавши всі підходи до Пулгемів на відпочинку, Страйк залишив повідомлення з увічливим проханням про розмову на автовідповідачі Ґерайнта Вінна (вже четверте), але день добігав кінця, а Вінн не передзвонював. Страйк не міг його винуватити. Він сумнівався, що сам був би дуже помічним, опинившись на місці Вінна.
Страйк ще не казав Робін про свою нову теорію щодо справи. Робін працювала на Гарлі-стріт — стежила за Доком Жуаном,— але в середу подзвонила в офіс і повідомила довгоочікувану новину: вона домовилася про бесіду з Тіґан Бутчер у суботу на іподромі Ньюбері.
— Чудово! — вигукнув Страйк, який зрадів перспективі активної діяльності, і вийшов до приймальні, де відкрив на комп’ютері Робін гугл-мапи.— Так, гадаю, нам слід планувати поїздку з ночівлею. Поговоримо з Тіган, а як стемніє, поїдемо до Стеда-котеджу.
— Корморане, ти серйозно думаєш це зробити? — спитала Робін.— Дійсно хочеш піти й розкопати ту лощовину?
— Звучить аж якось казково,— невиразно мовив Страйк, роздивляючись на моніторі бічні дороги.— Слухай, я не думаю, що там щось є. Власне, відучора
