Нові коментарі
15 листопада 2024 18:15
Шановна пані Галино, дякуємо Вам за Вашу творчість! Ми виправили вказану Вами неточність. Дякуємо за проявлену увагу. З повагою, адміністрація сайту
З Божою правдою
3 липня 2024 02:48
Щиро вам дякую за увагу до моєї казки з книги казок ''Богданія''. На кожному з двох сайтів, з якого ви могли передрукувати цю казку, у змісті
З Божою правдою
Українські Книги Онлайн » Детективи » Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

Полуничний сезон - Микола Ярмолюк

Читаємо онлайн Полуничний сезон - Микола Ярмолюк
відповів Сивокінь.

Він на оперативці більше відмовчувався. Інтуїція підказувала: є третя версія. Мусить бути. Але інтуїції, як мовиться, до справи не підшиєш. Потрібні факти.

Поки що є один: Нужний пригощав Власюка, часто з ним зустрічався, а чоловік він не такий, щоб своє викидати, марнувати дні у пиятиці. Тому, ледве дочекавшись закінчення оперативки, Сивокінь попросив привести Власюка.

Колишній голова колгоспу був блідий, змучений, у куточках уст біліли кришталики соди — певно, шлунок не перестає турбувати. Але не стогнав, не вимагав лікарів, біль переборював мовчки. Лягати до лікарні категорично відмовився.

Він підійшов до столу і зупинився, тримаючи руки за спиною. «Швидко ти, чоловіче, засвоїв арештантську науку», — з гіркотою подумав Сивокінь. А вголос запитав:

— Може, все-таки ляжете в лікарню?

У погляді Власюка було іронічне запитання: невже тільки для цього мене викликали?

— Не треба… ніякої лікарні. Швидше кінчайте справу.

— Це залежить не від мене, а виключно від вас. Ви ж плутаєте слідство, приховуєте інших злочинців. Так справа, як ще моя бабуся покійна казала, протягнеться до маленького Юрія.

Похнюпившись, Власюк слухав. На його обличчі не зворухнувся жоден м'яз — він, певно, змирився зі своєю долею, а якщо й опирався, то за інерцією. Як здолати її? Чим? Тут одні факти не допоможуть. Потрібне звичайне людське слово, щоб воно перевернуло в душі цього чоловіка все, що його зараз гнітить. Такого слова у Сивоконя напохваті не було. Але хотілося звірити свою версію про третю дорогу. Може, справа у тільних коровах, які здавав старогутянський колгосп на міжколгоспний відгодівельний пункт? Правда, на перший погляд тут нічого підозрілого й нема: малопродуктивних корів здавна вибраковували і якщо здавали не на комплекс, то відгодовували у себе. Та вдалося встановити, що серед корів були й такі, котрі давали по дванадцять літрів молока. Середній же надій на корову по колгоспу складав сім кілограмів.

Тільні корови, так би мовити, «випливли на поверхню» вже після арешту Власюка. Слідчий іще не мав із ним про це мови. Сьогодні от попросив розповісти, чому так чинив. Власюк подумав і сказав:

— То компетенція головного зоотехніка. Раз вибракувала, значить, так треба було… для господарства: малопродуктивна корова — то збиток.

— Чому ж, — заперечив слідчий, — у квітні минулого року, наприклад, було вибракувано корову Зірку, яка давала дванадцять кілограмів молока?

— Не пам'ятаю ніякої Зірки. Питайте у зоотехніка.

— Але зоотехнік пояснила, що ви разом вибраковували худобу. Вона попереджала вас, що Зірка добре доїться, скоро буде з телям. А ви що їй сказали? «От і добре, що скоро з телям: більше заважить».

— Може, й було таке. Тільки я в цьому великого злочину не бачу. А взагалі, ви не дуже слухайте зоотехнічну. Не така вона свята й божа, як виставляється. Не я ж, а вона два роки тому у колгоспній череді колгоспними кормами відгодовувала двох своїх бичків. А потім колгоспові й продала… Якщо мені не вірите, спитайте в народного контролю. Він цим займався.

«А що… А що, коли так робить і Нужний? — подумав Сивокінь. — Корови приводять телят, їх ніхто не оприбутковує, бо це ж відгодівельний комплекс, а не молочний, вони там ростуть, відгодовуються, а потім завідуючий продає їх тому ж комплексу. Але ж це не дві, не три… Ну й що? Ці махінатори до чого хоч можуть додуматися. А здавати можуть під чужими або й вигаданими прізвищами».

Щоб приховати раптове хвилювання, слідчий закурив, підвівся, пройшовся по кабінету Й зупинився за спиною Власюка, щоб той не бачив його обличчя.

— Значить, підпали під вибракування?.. А за що ж вас Нужний, як мені стало відомо, пригощав?

— Сьогодні він пригостив мене, завтра — я його… Таке життя, — Власюк намагався бути спокійним.

— Кого ви пригощали, і хто — вас, слідству давно відомо. Ми ще до цих чарколюбів повернемося. Зараз мова про інше — про вибракування тільних корів. Буду з вами відвертим: нам не відомо, що за цим стоїть. Можемо лише здогадуватися. Здогадки свої ми, безперечно, перевіримо. Та, перш ніж почати цю роботу, я звертаюся до вас: ви могли б допомогти слідству, розказати всю правду і цим Полегшите свою вину. То як?

Власюк мовчав.


53

… На відгодівельному комплексі, що при комбікормовому заводі, було виявлено тридцять сім голів зайвої, не оприбуткованої худоби, різного віку і різної вгодованості. Лише за шість місяців нинішнього року двадцять одна особа отримала гроші за худобу, якої ніколи на відгодівельний пункт не здавала. Дехто з них відразу зізнавався, що на те їх підговорили завкомплексом Степан Нужний, головний бухгалтер комбікормового заводу Марія Самійленко. За послуги комбінаторам фальшиві здавачі худоби отримували по кілька червінців.

— За логікою, — говорив Сивокінь на черговій оперативці, — злодії не випадково вибрали квартири Дерев'яного, Нужного і Самійленко: ноші знали, що там є чим поживитися. Певно, сподівалися не тільки на дорогі речі, а й на гроші, золото. Навести на ці квартири злодіїв могли люди, які стоять близько до трьох згаданих осіб.

— Стоять близько… — буркнув Мамітько. — Про це лиш за шість місяців нинішнього року знала двадцять одна особа. А є ще у них родичі, друзі, знайомі, врешті-решт є робітники заводу, комплексу, які хоч про щось могли здогадуватися. Адже це зайва худоба, приховати її не так легко. То лишки зерна в коморі легко утаїти.

— Про робітників — то діло таке… А от про підставних осіб варто подумати, — мовив Сивокінь. — Правда, я розмовляв із кожним, і ніхто з них і не здогадувався про масштабність афери. Треба шукати людей, які стоять близько до згаданих осіб. Може, я помиляюся, але мені здається, що таким громадянином міг бути колишній шофер Дерев'яного — Пилипчук.

— Дозвольте, але до чого тут Дерев'яний, — знову вихопився Мамітько. — Він усього лиш проявив службове недбальство, і нема чого…

— Товаришу майор, майте витримку! — урвав заступника начальник. — Що за звичка перебивати?

Сивокінь і Турчин не втрималися від посмішок.

Відгуки про книгу Полуничний сезон - Микола Ярмолюк (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: