Порожня труна - П'єр Сувестр

Але Педро Коралес зробив рукою жест, який мав означати, що це не має особливого значення.

— Я вас не розумію, — хрипким голосом розпочав Поль Дроп.

— Годі! Облишмо це. Я прийшов переговорити з вами не про тітку, я визнаю, що лікували її просто чудово, і, навіть більше, повторюю вам, що мені цілком байдуже. Та ні, скоріше…

Педро Коралес, якому, видно, було дуже весело, зайшовся гучним реготом.

— Слово честі, я не знаходжу більше слів, — заявив він, — це так вразило мене, така несподіванка цей спадок, але, професоре, я хочу сказати вам дещо інше. Ви, без сумніву, знаєте, що я не міг не помітити, як щиро піклується про мою тітоньку мадемуазель Жермен. Милосердя вашої юної медсестри вразило мене до глибини душі. Саме про неї, мій любий професоре, я й прийшов поговорити з вами.

При цих словах обличчя лікаря почервоніло; йому здалося, що він збагнув, чого домагається Педро Коралес.

Перуанець, звичайно, з нього насміхається. Мабуть, він аж надто збуджений смертю своєї тітоньки, що зробила його багатим спадкоємцем; він, безперечно, знає про фатальну необачність Жермен; мабуть, вона йому призналася, певна річ, зараз він поставить вимогу вияснити міру вини необачної медсестри і буде домагатися, щоб її покарали.

Лікар насупив брови, випростався, щоб вислухати справедливі докори бідолашного спадкоємця.

— Я до ваших послуг, пане, — оголосив він. — Що б ви воліли дізнатися про мадемуазель Жермен?

Педро Коралес теж підвівся.

— Ну що ж, професоре, ця розмова — між нами, чоловіками, — розпочав він. — Ви мені симпатичні, патякати не будете, і я не збираюся приховувати те, що в мене на думці. Любий докторе, вислухайте уважно: ваша медсестра мені подобається, дуже подобається, просто безмежно; словом, я хотів би забрати її у вас.

— Забрати її в мене? — перепитав Поль Дроп, зовсім ошелешений.

Що це могло означати? Що задумав цей підлий тип, прийняти якого хірурга змусили тільки обставини?

— Я не розумію вас, — заявив професор.

Педро Коралес, не бентежачись, пояснив:

— Господи… Я розставляю всі крапки над «і»! У вас є вродлива медсестра, яку я бажаю забрати; ви згодні поступитися мені нею? Ось і вся проблема!

Перуанець наблизився до стола, за яким стояв лікар.

— Я гадаю, що це можливо.

На цей раз Поль Дроп усе збагнув. «Педро Коралес закоханий у Жермен, — подумав він, — і пропонує мені ганебну угоду. Він дав мені зрозуміти, що йому відомі причини смерті його тітки, він обіцяє мовчати, якщо я віддам йому Жермен. Ні, я не можу погодитися». Професор чітко вимовив:

— Ви просите в мене неможливе, треба спершу, аби я знав наміри мадемуазель Жермен.

При цих словах Педро Коралес поспішив його запевнити:

— Отуди к бісу! Вона згодна!

— Тоді треба, щоб я розірвав трудову угоду з цією дівчиною. За контрактом мадемуазель Жермен повинна відпрацювати в мене ще принаймні рік, я не можу обійтися без неї.

Почувши це, перуанець стрепенувся; його імпульсивна латиноамериканська натура, очевидно, не терпіла, коли йому суперечили чи опиралися.

— Якщо це вам зашкодить, то ми все владнаємо, — запевнив він.

І перш ніж Поль Дроп встиг щось мовити, Коралес додав:

— Я тепер багатий. Я можу дозволити собі забаганки, хоч як би дорого вони коштували. Давайте обговоримо суму…

Він витягнув з кишені чекову книжку.

— Насамперед я ліквідую заборгованість за лікування моєї тітки.

Наготувавши ручку, він чекав, що скаже Поль Дроп. Той тремтячим голосом став рахувати:

— Утримання вашої тітоньки за день складає п'ятдесят франків, вона перебувала у нас тиждень, усе це складає триста п'ятдесят франків; п'ятсот франків — лікарю, що опікувався нею, і двісті — нічній доглядальниці… Ось і все, що ви мені винні.

Спочатку лікар вагався, але потім голос його став певнішим. Педро Коралес вислухав його з усмішкою на губах.

— Ви скромні в своїх підрахунках. Але, очевидно, що ми порозуміємось: ось п'ятдесят тисяч. Цього досить? І я ще додаю десять тисяч, аби ви відпустили мадемуазель Жермен.

Украй здивований і ошелешений лікар мовчав. Тоді перуанець продовжив:

— Мовчання — знак згоди, я підписую чек, будьте ласкаві, пане професор. Дивіться, я пишу: шістдесят тисяч франків.

Він простягнув професорові підписаний чек і підвівся, потираючи руки.

— І це не заважає, — на закінчення мовив Коралес, — бути мені все ще вам зобов'язаним. К бісу! Я пам'ятатиму вашу клініку, професоре, там я втратив свою тітку, але набув спадок і знайшов прегарну дівчину… Так що ми з вами друзі, еге ж?

Цей жахливий тип знову простягнув руку хірургові, і тому стало не по собі. Він не потиснув простягнену руку і хрипким голосом розпочав:

— Добродію…

Цієї миті пролунав дзвінок переговорного апарата.

— Алло! — нервово відізвався професор.

Він почув голос свого служника. Той повідомляв, що ще один відвідувач чекає на нього у вітальні: якийсь Міньяс добивається, щоб професор його прийняв.

— Хай почекає, — звелів Поль Дроп.

Обличчя його проясніло, він повернувся до Коралеса.

— Добродію, — знову повторив лікар, — чек, який ви мені даєте…

Але закінчити він не зміг. Слова застряли йому в горлі; в нього пропав голос, від хвилювання відібрало мову.

Педро Коралес поспішив утрутитися:

— Більше ні слова, — заявив перуанець, схопив свого капелюха і люб'язно відкланявся, — більше ні слова. Я ж не який-небудь телепень і все розумію. Ох! Ще одне, пане професор. Не лишайте цей чек на видноті, люди такі дурні, і можуть щось подумати чи здогадатися.