Порожня труна - П'єр Сувестр
— Луїджі, яка різниця сьогодні? — запитав Міньяс.
— П'ятсот тисяч франків.
— Плюс чи мінус?
Перуанець посміхнувся:
— Плюс, звичайно. Ви ж не хотіли б… А втім, день видався чудовий, навіть якби я й програв, то не пожалкував би.
І перевів розмову на інше.
— До речі, Міньясе, ви в курсі останніх скандалів у вищому світі Парижа? Ви вже знаєте про події в жокей-клубі? Та й ви, здається, належите до цього клубу?
Фінансист Міньяс, який був греком чи принаймні видавав себе за такого, а серед біржовиків, на відміну від снобів і франтів, ніхто не переймався сумнівами щодо походження своїх колег, відмовив.
— Я не належу до цього клубу і мене не обходить, що там діється.
— Одначе ви знаєте про подію, яку я маю на увазі? Міньяс, очевидно, не знав — чи, може, вдавав, що не знає.
— Слово честі, ні. Про що ви говорите? Вчора ввечері я був у гніздечку моєї подружки на Пігаль, я навідуюсь туди час від часу. Нікого не бачив, нічого не чув… Що сталося?
Чоловіки стояли внизу біля сходів біржі. Луїджі смикнув Міньяса за рукав.
— Ходімо в бар, — запропонував він, — вип'ємо чого-небудь, і я вам розповім цю пригоду.
Через кілька хвилин вони сиділи на високих сидіннях в одному з барів поблизу біржі, куди фінансисти після довгих торгів заходили, щоб прохолонути і по можливості узгодити свої дії на наступний день.
Луїджі відклав дві соломинки, через які потягував свій напій, секрет якого знав лише він один і який бармен готував під його безпосереднім наглядом, і почав розповідь:
— Так от, голубе, збори правління клубу були страшенно бурхливі. Вам, звичайно, відомо, що треба було вибрати нового голову, на місце якого претендували два кандидати.
— І цими двома кандидатами, — продовжив Міньяс, — були граф Мобан та мільярдер Максон? Це я знаю…
Луїджі надпив зі своєї склянки й, посміхаючись, вів далі:
— Але ви не знаєте, та й, утім, ніхто не знав, що тут ховається таємниця… Голубе мій, слухайте уважно, уявіть собі, що граф Мобан, добре нам знаний і з яким ми безліч разів зустрічалися, виявився не більше й не менше…
Звичайнісіньким злодієм, — докінчив Міньяс.
Але Луїджі заперечливо похитав головою.
— Якби ж то злодієм.
— Тоді вбивцею?
— Ще гірше.
— Луїджі, слово честі, я більше…
Перуанець обхопив руками коліна і застиг у цій позі, а потім холодно оголосив:
— Любий мій, граф Мобан виявився самим Фантомасом!
Міньяс аж підскочив на своєму сидінні.
— О! Хай йому чорт! — вигукнув він. — Що ви кажете?
Перуанець повторив:
— Я кажу, що граф Мобан, той самий граф Мобан, який швидко ввійшов у світську хроніку Парижа, зовсім не був благородного походження, як ми всі вважали. Граф Мобан насправді був Фантомасом, і славнозвісний Жюв, запеклий ворог цього генія злочинства, викрив його з допомогою свого нерозлучного друга, відомого журналіста Жерома Фандора.
Луїджі замовк на мить, а потім зайшовся сміхом:
— То що, Міньясе, не чекали подібного? А зараз я вам розповім щось більш сенсаційне…
Міньяс здавався зовсім ошелешеним.
— Тепер я зрозумів, — сказав він зрештою, — що не читати газет це просто безглуздя. Я довіряю вам у всьому й не сумніваюся, що так воно й було… Довідатися про це від вас, Луїджі, ще нічого… але від когось іншого було б для мене образливо… Як це могло трапитися? Граф Мобан виявився Фантомасом… Але ж весь Париж мав би говорити про цю подію?
— Весь Париж і говорить.
Міньяс на хвилю замовк. Він замислився, а потім промовив:
— Дійсно, біржа — це зовсім інший світ… Я міг би присягнутися, що там ніхто й не згадав про Фантомаса! Саме його ім'я збурює Париж, а біржа залишається спокійною. Ніхто й словом не обмовився про цю історію. Дивна все ж таки справа. Мобан виявився Фантомасом… Не можу цього збагнути. Міньяс справді був ошелешений. Його приятель зареготав.
— Ви не єдиний з-поміж членів жокей-клубу в прострації. Я зустрівся з Кеміном, ви ж знаєте товстого Кеміна, так от, він мені розповів, що вчорашнє вечірнє засідання було гнітючим, обстановка — наче в кімнаті, де лежить покійник. Подумайте лише: Фантомас зумів стати членом клубу, це ж ганьба для них… А потім, є ще й інше…
— А вибори? — перебив його Міньяс.
— Про вибори я нічого не знаю, але результат їхній тепер не викликає сумніву. Фантомас був суперником Максона, а що його викрито і він мусив зникнути, то тепер, при нинішньому стані речей, можна з великою певністю вважати, що переможе Максон… Як на мене, то я не сумніваюсь у його обранні. Ех, пощастило ж йому!
Луїджі саме промовляв ці слова, коли до них підійшов лисий і гладкий чоловік, дуже несимпатичний на вигляд; маленькі голубі очиці його весь час кліпали і ніколи не дивилися прямо в обличчя співрозмовникові. Про нього казали, що він має надзвичайний нюх на всякі сумнівні справи, з яких уміє вчасно вийти, діставши добрий зиск.
— О! Ви тут, — безцеремонно втрутився він, — відзначаєте сьогоднішні торги? А я втратив сорок п'ять тисяч франків на міді. Та Бог з ними, з грошима. Це дрібничка.
— Вам пощастило, — холодно сказав Міньяс.
Товстун здивувався:
— Пощастило? Ви вважаєте, що мені пощастило, коли я позбувся сорока п'яти тисяч франків?
— Але тим самим ви позбулися кількох ворогів.
Всі троє зареготали, і товстун продовжив:
— Ет! Не говорімо про щастя. Воно
