Хочу тільки тебе - Світлана Литвиненко
Кіра поспішила одягнути свою шубку та поспіхом вибігла на вулицю, щоб відірватися від Тимура і як-небудь все ж таки самостійно добратися додому. Звісно, вона була вдячна своєму дядечкові за турботу та не ту він людину попросив про послугу. Аби це був хтось інший, то без заперечень би погодилася, щоб її відвезли. Хай хто завгодно, аби тільки не Тимур.
-Моя машина припаркована по праву сторону, відразу за огорожею,- почула Кіра голос Тимура від якого, як вважала, що відірвалася,- може досить мені перечити та тікати.
-Не хочу більше ніколи вас бачити і в одну машину з вами не сяду,- Кіра майже вийшла з території котеджу і хотіла повернути на ліво.
-Я сказав стояти,- підвищив голос Тимур.
-Та хто ви такий, щоб мені наказувати? Не смійте… - та Кіра все-таки зупинилася, щось змусило її покоритися йому.
-Я взагалі не розумію, чому ви від мене намагаєтеся втекти,- Тимур порівнявся з дівчиною накинувши на свої плечі чорного кольору дублянку, яку до цього тримав у руках, бо не встиг одягнути її у будинку,- не має значення, що нещодавно трапилося у бібліотеці. Ви просто невдало впали…, принаймні, відтепер я так вважаю. І годі, вести себе по-дитячому і робити похмуре обличчя, не забувайте про те, що сьогодні свято і варто розслабитися та повеселішати.
-Дякую, та я вже сьогодні вдосталь навеселилася,- Кіра трохи вгамувалася,- а тепер мені б хотілося опинитися у своїй квартирі, закутатися у теплу ковдру і випити зеленого чаю, бо після випитого шампанського у мене і справді розколюється голова.
-Так я тут для того, щоб виконати ваші бажання,- Тимур дістав із кишені дублянки ключі від своєї машини,- сідайте до салону та показуйте куди їхати.
-Які це ви бажання хочете виконати?- недовірливо запитала Кіра сідаючи у машину.
-Довести вас додому і якщо дозволите, то я турботливо приготую вам зелений чай і навіть можу вкрити ковдрою,- не то серйозно, не то жартуючи відповів Тимур рушаючи з місця.
-Ви просто довезіть мене до мого будинку і на тому все,- відрізала Кіра,- більше ніякої турботи стосовно мене не варто проявляти. Щойно зупинитися біля мого під’їзду ми з вами розпрощаємося назавжди. І прибавте будь ласка швидкості, а то ми не їдемо, а повземо подібно черепашці. І на перехресті на право треба буде повернути.
-Незважаючи на те, що сьогодні Новий рік, я правила дорожнього руху порушувати аж ніяк не збираюся. Якою по місту швидкість призначена, той і будемо їхати. Ви зрозуміли Кіро?- посміхнувся Тимур подивившись у бік дівчини.- Чому ви такі роздратовані? Ще нещодавно, я ніби подобався вам, а тепер ви намагаєтеся якомога швидше здихатися мене. Може…
-Ніякого може немає. Ми приїхали. Дякую, що підвезли,- і Кіра хотіла вилазити з машини, коли помітила у вікнах своєї квартири світло.- У моїй квартирі злодії…
-З чого ви зробили такі висновки?- перепитав Тимур, простеживши за поглядом Кіри,- можливо ви просто забули вимкнути світло.
-Я ніколи не забуваю ні вимикати світло, ні замикати дверей,- заперечила Кіра,- треба негайно викликати поліцію. А телефон я то залишила вдома, дайте мені свій.
-Пропоную не поспішати з викликом поліції, а піднятися та подивитися,- Тимур наполягав на своєму,- ви посидьте у машині, а я сам піднімуся і все з’ясую.
-Підемо разом,- і Кіра відчинила пасажирські дверцята.
Не зважаючи на четверту годину ранку по місту де-не-де ще чувся вибух феєрверків. Місто ще знаходилося у святковому збудженні. Ще працювали нічні магазини і по вулицях у піднесеному настрої компаніями ходили люди. Та потроху все мало йти на спад, втомленість та сон повинені були брати верх… Піднявшись на третій поверх Тимур з Кірою зупинилися біля квартири. У руках Тимур тримав монтажний лом, який дістав із багажника свого автомобіля і на всякий випадок прихопив з собою. Він притулив свій палець до своїх губ, даючи знак дівчині зберігати тишу і залишатися стояти біля квартири. Двері були трохи при відчинені і Тимур штовхнув їх ногою, крадькома проходячи досередини. Тільки-но він увійшов, як почув чоловічий вигук:
-З Новим роком тебе, кохана моя Кіра,- і незнайомець хотів було кинутися обіймати, як він думав Кіру та завмер від здивування.
Тимур дивом стримав удар, бо ще б трохи і цей самий лом врізався би в обличчя…
-Олексій?!- Кіра, почувши голос колишнього свого нареченого, забігла до своєї квартири здивовано дивлячись на нього.- Як?
-Я ще не встиг повернути тобі твої ключи. І тоді, коли згадав про це, то вирішив влаштувати тобі сюрприз з надією, що ми знову зблизимося. Та я і трішечки гадки не мав, що ти повернися додому не сама. Тепер я все розумію, це через нього ти відмовилася виходити за мене заміж,- Олексій вказав пальцем у Тимура.- Як ти могла мені зрадити з цим…
-Слідкуй за своїми словами,- крикнув на нього Тимур,- а то точно отримаєш.
-А ну, припиніть,- Кіра врешті-решт відійшла від шоку,- Тимур Андрійович гість мого дядечка і він тільки підвіз мене додому і на тому все. І хай там як, а між нами Олексію все скінчено. Я до тебе не повернуся. Вибач мені, що я відмовилася вийти за …
-Ви не повинні перед ним вибачатися,- почав було Тимур.
-А ви не вмішуйтеся. Це зовсім не ваші справи,- Кіра була на межі нервового зриву, відчувала, що зараз у неї почнеться істерика.
-Ти навіть не уявляєш, як сильно ти зробила мені боляче,- Олексій одягнув свою куртку та спортивну шапку і хотів вже було виходити з квартири, коли обернувся та додав,- я всяке гадав. Гадав, що можливо ти злякалася весілля і заплуталася. Що тобі, можливо, необхідно більше часу на роздуми, але про те, що у тебе є інший, для мене це удар нижче поясу.
-Чому ти не віриш, що цей чоловік зовсім незнайомий мені,- Кірі було до сліз неприємно, що колишній наречений не вірив їй, а вона хотіла довести свою правоту,- Тимуре Андрійовичу, скажіть йому, що ми з вами чужі люди.
-Ще в минулому році ми дійсно були чужими,- з посмішкою відповів Тимур спостерігаючи за сценою, яка його забавляла.
