Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

Артур надзвичайно швидко вдягнувся – джинси, футболка. Він стоїть поруч, і з тривого вдивляється в моє обличчя.

- Тобі боляче? – тон  різкого стає дуже нервовим і турботливим.

- Н-ні, - а у самої рвуться ридання. Здається щось таки в середині мене прорвалось. Не там, не в животі. А  в грудях, де болить  і болить.

Чоловік по-своєму тлумачить мої сльози.

- Поїхали! – хапає мене за руку. Але в ту ж мить спиняється: – Ти йти можеш?

- Мені додому треба! – намагаюсь достукатись до нього. Все зі мною гаразд. Просто треба заспокоїти маму.

- Яке в дідька «додому»?!