Порожнеча любові - Ярослав Вічний

   Повернувшись до офісу, Роман намагався зосередитися на роботі, але його думки постійно поверталися до зустрічі з Катериною. Він не міг зрозуміти, чому ця жінка так його зачепила.

   Він сидів за своїм робочим столом, намагаючись пробратися крізь купу паперів, але його очі постійно зривалися на годинник. Коли стрілки показали обідню перерву, Роман вирішив вийти з офісу, сподіваючись, що зміна обстановки допоможе йому зібратися з думками.

   Він вийшов на вулицю і почав повільно йти до улюбленого кафе неподалік. Сонячне світло та свіже повітря трохи розслабили його, але відчуття внутрішньої порожнечі не залишало. Роман завжди вважав себе успішною та самодостатньою людиною, але зараз він відчував, що чогось йому бракує.

   Увійшовши до кафе, Роман замовив міцну каву і сів біля вікна, спостерігаючи за людьми, які поспішали по своїх справах. Він заздрив їхньому, здавалося б, безтурботному життю. Йому здавалося, що всі навколо знають, чого хочуть від життя, в той час як він сам блукає в темряві, намагаючись знайти свій шлях.

   Роман згадав, як мати часто нарікала на те, що він ніколи не виявляв особливого інтересу до створення сім'ї. Вона мріяла про онуків, але Роман завжди уникав від цієї теми, посилаючись на зайнятість. Насправді ж він просто не розумів, як можна будувати близькі стосунки з кимось.

   Він відчував, що завжди тримає людей на відстані, не даючи їм можливості по-справжньому наблизитися до нього. Роман звик бути самотнім, але зараз, згадуючи щирість і відвертість Катерини, він відчував, що, можливо, він прагне чогось більшого.

   Допивши каву, Роман повернувся до офісу, але його думки все ще були зайняті Катериною. Він не міг пояснити, чому ця жінка так на нього вплинула, але знав, що хоче дізнатися про неї більше.

   Наступного дня, коли Роман сидів у своєму кабінеті, його мобільний задзвонив. Він подивився на екран і відчув, як всередині нього щось стрепенулося - це була Катерина.

- Алло, Романе? Це Катерина, - почув він її м'який голос.

- Так, так, доброго дня, Катерино, - відповів Роман, намагаючись звучати впевнено.

- Я хотіла запитати, чи не хотів би ти знову зустрітися? Я подумала, що нам варто поговорити трохи більше, - сказала Катерина.

Роман завагався на мить, відчуваючи, як його серце прискорено б'ється.

- Так, звичайно, я був би радий. Коли і де?

   Вони домовилися про зустріч у тому ж затишному кафе, де вони вже були. Коли Роман поклав слухавку, він відчув, як напруга повільно спадає. Він не розумів, чому Катерина так на нього впливає, але знав, що хоче побачити її знову.

   Того вечора Роман сидів у кафе, нервово постукуючи пальцями по столу. Коли Катерина нарешті зайшла, його серце знову прискорилося. Вона посміхалася, і Роман відчув, як його напруга потроху спадає.

   Вони провели кілька годин за розмовою, і Роман був здивований, наскільки легко йому вдається спілкуватися з цією жінкою. Зазвичай він почувався ніяково в таких ситуаціях, але з Катериною все було інакше. Вона слухала його, не перебиваючи, і реагувала з розумінням, коли він ділився своїми думками.

   Коли вони попрощалися, Роман відчув, що не хоче, щоб ця зустріч закінчувалася. Він хотів ще більше дізнатися про Катерину, про її життя та погляди.

   Повертаючись додому, Роман не міг перестати думати про Катерину. Він не розумів, чому ця жінка так на нього вплинула. Зазвичай він тримав емоції під контролем і не дозволяв нікому занадто близько підійти до нього. Вона змусила його відчути щось, чого він не відчував уже дуже давно.

  Він відчував, що завжди був відчуженим, не здатним встановлювати глибокі емоційні зв'язки. Роман звик бути самодостатнім і контролювати все навколо себе, але зараз він відчував, що чогось йому бракує. Він не міг пояснити, що саме, але знав, що хоче змінити це.

   Роман вирішив, що повинен щось зробити. Він не міг продовжувати жити в цій внутрішній порожнечі. Можливо, зустріч із Катериною стане для нього поштовхом до змін.

   Наступного дня, коли Роман сидів вдома, його мобільний задзвонив. Він подивився на екран і відчув, як всередині нього щось стрепенулося - це була його мати.

- Романе, синку, як справи? Я так давно не бачила тебе, - почув він її голос.

- Доброго вечора, мамо. Справи в порядку, дякую, - відповів Роман, намагаючись звучати спокійно.

- Я хотіла запитати, коли ти нарешті приведеш додому дівчину? Я вже так хочу побачити онуків! - сказала мати, і Роман відчув, як напруга всередині нього зростає.

- Мамо, ти ж знаєш, що я зараз зайнятий роботою. У мене немає часу на особисте життя, - відповів він, намагаючись відійти від теми.

Мати зітхнула.

- Романе, ти ж не можеш вічно працювати. Тобі вже за тридцять, пора подумати про сім'ю. Я хочу, щоб ти був щасливим.

Роман відчув, як його серце стискається. Він знав, що мати хоче для нього тільки найкращого, але її слова лише підкреслювали його внутрішню порожнечу.

- Мамо, я подумаю над цим, обіцяю, - сказав він, намагаючись заспокоїти її.

   Після розмови з матір'ю Роман ще довго сидів у кріслі, розмірковуючи над своїм життям. Він розумів, що його мати має рацію - йому вже за тридцять, а він досі не створив власну сім'ю. Але щось всередині нього чинило опір цій ідеї.

   Роман завжди вважав себе самодостатнім і незалежним, але зараз він відчував, що чогось йому бракує. Можливо, Катерина стане тим, хто допоможе йому зрозуміти, чого він дійсно хоче від життя.

   Прийнявши рішення, Роман набрав номер Катерини. Він знав, що повинен поговорити з нею відвертіше, розповісти про свої переживання. Можливо, вона зможе допомогти йому знайти відповіді на питання, які мучили його.

   Коли Катерина відповіла на дзвінок, Роман відчув, як всередині нього прокидається надія. Можливо, саме ця жінка допоможе йому розібратися в собі та знайти те, чого йому так бракувало.