Компромат на замовлення - Стейсі Браун

- А хто?

- Тілоохоронець. – я не думала, що сьогодні мене ще щось здивує, але цей факт змусив мене замислитись.

- Симпатичні ж у тебе тілоохоронці, - грайливо промовила я.

- Ревнуєш? – задоволено посміхаючись, промовив Яр.

- Ще чого! Дуже мені треба тебе ревнувати, - я намагалась робити якомога байдужий вигляд. Але схоже це не вдавалось, бо Яр схопив мою долоню, підвів до своїх губ й поцілував.

- Маленька моя, - його посмішка стала ще ширшою, наче він чекав на ці слова, - мені крім тебе ніхто не треба.

Його турбота остаточно скинула всі негативні емоції і я відчуваючи його поцілунок на руці, бажала бути ще ближчою до нього. Але наразі, все що мені залишалось, це дивитись як він керує машиною.

Дорогою до його квартири, він попросив мене розказати як все пройшло, і я розповіла йому все. Коли він почув, що Сергій схопив мене за руку, його це сильно розлютило. І хоч він і намагався приборкати свою злість, це у нього не виходило. Він лише мовчав і міцно стискав кермо.

Коли ми ввійшли в ліфт й натиснули кнопку найвищого поверху, я не витримала:

- Чому ти мовчиш? Що я не так сказала?

Він близько підійшов до мене і палко поцілував. Здавалось в цьому поцілунку він вилив всі свої переживання й злість. Це його трохи заспокоїло. Він подивився на мене й сказав:

- Пробач. Це все через мене.

- Не звинувачуй себе. Нічого страшного не відбулось.

- А якби відбулось? – суворо промовив він, - Я не можу допустити, що ти страждатимеш через мене. Саш, якщо з тобою щось станеться…

- Нічого зі мною не станеться, - заспокоювала я його, - для цього я тут.

Він мовчки притиснув мене до своїх грудей сильніше. Коли двері ліфта відчинились, ми не розмикаючи обіймів направились до його квартири.