На смак, як кохання - Кетрін Сі

Стейсі 

Сонячні промені заливали світлом вітальню, коли ми з Олівером переступили поріг мого батьківського дому. Запах свіжоспеченого хліба змішався з ароматом запеченого м’яса, що означало лише одне — мама старалася вразити гостя. Я нервово стисла пальці, але Олівер лише впевнено усміхнувся й легенько стиснув мою руку. Його присутність надавала мені спокою. 

Батьки зустріли нас радісно, хоча в їхніх очах читалася пильна увага. Як тільки ми сіли за стіл, почався допит (цього я і боялася). Батько, серйозний як завжди, вивчав Олівера довгим поглядом, ніби намагаючись прочитати його думки.

— Олівере, які у тебе плани на майбутнє? — його голос звучав спокійно, але в ньому відчувалася строгість.

— Я планую розширити свій ресторанний бізнес. У мене є кілька ідей для нового меню та партнерства, — відповів він без тіні сумніву, спокійно відрізаючи шматок м’яса на своїй тарілці.

Мама усміхнулася, а батько кивнув, ніби схвалюючи його відповідь, проте відчуття випробування в повітрі не зникло.

— А де ви плануєте жити? — продовжив батько, склавши руки на грудях.

Я перевела погляд на Олівера. Він залишався незворушним, його обличчя виражало впевненість і спокій.

— Ми ще не обговорювали це детально, але нам добре разом, і це головне, — сказав він, кинувши на мене швидкий погляд, у якому я побачила легку усмішку.

Здавалося, батьки залишилися задоволеними відповіддю, поки батько раптом не змінив тему, поглядаючи на Олівера поверх келиха вина:

— І останнє запитання, суто з цікавості… Скільки дівчат було у тебе до Стейсі?

Я різко поставила келих на стіл, відчуваючи, як моє обличчя налилося жаром. Перед тим як Олівер встиг відповісти, я рішуче сказала:

— Це недоречне питання, тату. І мені байдуже, що було в минулому. Головне, що Олівер хороша людина.

Батько зніяковіло кашлянув і кивнув.

— Вибач, не хотів образити.

Але я вже не слухала. Думки перенесли мене в той день, коли ми зустріли біля під’їзду його колишню.

...Ми зайшли до ліфта, і я нарешті зважилася спитати:

— Хто ця жінка?

Олівер, який уже поставив мене на ноги, спокійно відповів:

— Моя колишня.

Мене наче кольнуло всередині. Ліфт піднімався вгору, але мої думки тонули в здогадах.

— У тебе ще є до неї почуття?

Він подивився мені прямо в очі й твердо відповів:

— Ні. Уже давно ні.

Ліфт плавно зупинився, але ми не вийшли. Він продовжив:

— Вона залишила мене заради багатого чоловіка, тож я навіть думати про неї не хочу. 

Я мовчки кивнула, а він, ніби відчуваючи мої думки, додав:

— Вона, до речі, нещодавно надіслала мені фотографію та записку. 

Олівер роздратовано хмикає і я розумію, що він не хоче говорити про неї...

Більше ми про неї не говорили і, я більше не бачила її у нашому житловому комплексі. 

Коли ми прощалися з моїми батьками, вони вибачалися за свою нахабність у питаннях. Олівер лише спокійно посміхнувся.

— Все гаразд. Я розумію ваші почуття, — сказав він, чемно потискаючи батькові руку.

Мама раптом обмовилася:

— Колишній Стейсі був жахливою людиною…

Після цих слів вона замовкла, усвідомивши, що сказала зайве. Олівер дивно глянув на мене, а в його очах відбивалася прихована тривога. Я намагалася не видати хвилювання. Він мовчки відчинив передні двері своєї машини, і ми остаточно попрощалися з моїми батьками.

Вже у машині Олівер першим порушив мовчання:

— Хочеш розповісти мені про нього?

Я зітхнула, ніби збираючись з думками.

— Його звали Алекс. Спочатку все було чудово, він здавався ідеальним… але згодом почав контролювати кожен мій крок. Його ревнощі стали нестерпними. Він вирішував, з ким мені спілкуватися, куди ходити. Одного разу він навіть схопив мене за руку так сильно, що залишив синці. Коли я нарешті знайшла в собі сили піти, він ще довго переслідував мене.

Олівер уважно вислухав мене, але нічого не сказав. Я відчувала його напруженість, але вирішила не заглиблюватися у цю тему.

~~~~~~~~

Коли ми приїхали додому, Олівер запропонував:

— Хочеш зайти?

Я примружила очі:

— Ти часом не плануєш нічого непристойного?

Він засміявся:

— Ні. Я просто хочу приготувати для тебе вечерю.

Я погодилася і, поки він готував, оглядала його квартиру. Вона була затишною, зі світлими стінами та теплим жовтуватим світлом ламп. На полиці стояла фотографія з його батьками. Я знала, що вони відреклися від нього, тому нічого не запитала, хоча у грудях защеміло від жалю. 

Коли вечеря була готова, ми сіли за стіл. Олівер запитав:

— Як тобі?

Я посміхнулася:

— На смак, як кохання. Дуже смачно.

Він задоволено кивнув, і ми продовжили вечеряти, насолоджуючись моментом, який здавався ідеальним.