На смак, як кохання - Кетрін Сі
Стейсі
Коли Олівер сказав про те, що буде залицятися до мене, я і подумати не могла, що він такий майстер у цьому.
Щоранку рівно о восьмій я отримувала каву. Але не просто доставку з кав’ярні, а особисто від нього. Він щоразу приносив її сам, ніби це було його найважливішою місією дня. І завжди разом із кавою — яка, до речі, ідеально відповідала моїм вподобанням — була маленька записка.
«Сьогодні найкращий день, щоб посміхатися». «Якби малювати поглядом було мистецтвом, я б уже мав виставку твоїх портретів». «Обіцяю, що не перестану, доки ти сама не запросиш мене на каву».
Я намагалася не звертати увагу, робила вигляд, що це мене не чіпляє, але щоранку, відкриваючи двері і бачачи його усмішку, я все більше втрачала контроль. Він не просто залишав каву і йшов. Він знаходив час, щоб запитати, як я, розказати щось смішне, а одного разу навіть приніс із собою круасан, бо «кава без нього — це злочин».
Я намагалася не піддаватися цій грі, але щоранку, коли я відкривала двері і бачила його, серце починало битися трохи швидше. І здається він про це знав.
Цього ранку я прокинулася за півгодини до восьмої. Не хотіла здаватися дівчиною, що спеціально готується до його приходу, але легкий макіяж, який підкреслював натуральну красу, зробила. Потім обрала найгарнішу зі своїх піжам — звісно ж, щоб він не подумав, що я готувалася. Волосся злегка підкрутила, щоб створити ефект недбалої хвилі, ніби так виглядаю щоранку.
Рівно о восьмій у двері пролунав дзвінок. Я підійшла відчиняти, але перше, що побачила, був букет квітів, а потім уже Олівера, який усміхався так щиро, що від цієї усмішки стало тепліше.
— В честь чого квіти? — запитала я, намагаючись приховати зацікавленість.
— Сьогодні виходить новий комікс, над яким ти працювала, — відповів він просто, ніби це очевидний факт.
У цю мить я зрозуміла, наскільки він уважний до деталей. Він пам’ятає про такі речі. Це зворушило мене більше, ніж я могла очікувати.
Олівер вже збирався йти, але я зупинила його, обійняла і, поки його тепло огортало мене, прошепотіла:
— Підемо сьогодні ввечері в кіно?
Він усміхнувся ще ширше, якщо таке взагалі можливо.
— З радістю.
~~~~~~~~~~
Перед виходом у кіно я збиралася разом із Кірою по відеодзвінку. Вона радила, що краще одягнути, і, врешті-решт, ми вибрали стильний, але не надто офіційний наряд. Вона дражнила мене, сміючись, що я вже й так все вирішила заздалегідь, просто чекала підтвердження. Ми попрощалися, і я завершила збори.
Олівер обіцяв заїхати о шостій, тож за п’ять хвилин до цього я вже стояла біля під’їзду, як і домовилися.
Він під’їхав на чорному седані, виглядав бездоганно, як завжди. Легка сорочка, недбало закочені рукави, та його впевнена усмішка — все це змушувало мене відчувати легке хвилювання.
— Тобі пасує білий колір, — каже він, коли відчиняє для мене двері машини.
— Дякую.
Усмішка не сходила з обличчя Олівера і, я й собі, проти волі, почала усміхатися.
Ми обрали романтичний фільм, який обом сподобався за акторським складом. Зала була наполовину вільна, але здебільшого тут сиділи пари. Вони обіймалися, трималися за руки, а деякі взагалі цілувалися.
Під час сеансу я, якось неочікувано, взяла Олівера за руку. Він трохи здивувався, але не відпустив. Його пальці м’яко стиснули мої, і цей дотик віддався теплою хвилею в усьому тілі. Я не хотіла відпускати його, тому так ми й вийшли з зали, все ще тримаючись за руки.
Я різко зупинилася й подивилася на нього. Він підняв брову й усміхнувся.
— Що, хочеш мене кинути після нашого першого кіно? — жартома запитав він.
Я зробила глибокий вдих і, перш ніж могла передумати, зізналася:
— Ти мені подобаєшся. Я не хочу бути просто друзями.
Олівер замовк на секунду, а потім його усмішка стала ще ширшою. Він міцніше стиснув мою руку й відповів:
— Тоді більше не будемо.
Він притягнув мене ближче й торкнувся лобом мого. Я відчула, як моє серце стукає в такт його диханню.
— Це найкращий вечір за довгий час, — прошепотіла я.
Олівер м’яко розсміявся.
— Тоді доведеться зробити так, щоб у нас було більше таких вечорів.
Я усміхнулася і знала, що він дотримає слова.
