Хочу тільки тебе - Світлана Литвиненко
-Чому ти не сказав, що твою померлу дружину звали Кірою і що вона покінчила життя самогубством? – Кіра не змогла стриматися, щоб не запитати, як не намагалася.
Він стояв вже хвилину тихо, анітрохи не поворухнувшись на місці. Її це навіть налякало і Кіра почала каркати саму себе за свою нестриманість. Вона ще ж пару годин назад твердо вирішила приховати те, що їй вдалося дізнатися і… Це запитання прямо само собою вирвалося з її вуст. Тепер варто було очікувати наслідків і звісно, що вони будуть аж ніяк не з приємних. Та тепер нічого вже не вдієш і Кіра була готовою до бурі, до виплеску негативних емоцій з його боку.
-Звідки ти про це дізналася?- нарешті заговорив він, продовжуючи ще стояти до неї спиною.
-Про тебе ходять різні плітки. До моїх вух вони теж дійшли,- відповіла Кіра, присівши на ліжко назводячи з нього очей.
-Які плітки ти почула?- Тимур відійшов від дверей та пішов до вікна не наважуючись подивитися на Кіру та потім щосили крикнув, що вона навіть підскочила від переляку, встала на ноги,- відповідай.
-Не смій на мене кричати,- її не на жарт образив його тон.- Ще не так давно ти говорив, що кожен вільний думати що забажає, для всіх добрим не будеш. Але якщо хочеш знати, що про тебе говорять твої сусіди, тож будь ласка, відповідаю. Це неприємно та ти сам напросився. Говорять, що ти довів свою дружину до самогубства, впевнені, що ти… сатана, монстр. Ну як, ти задоволений відповіддю? Не думала я, що ти наскільки…
-Це просто збіг, щодо імені. Повір, ви зовсім різні люди. У вас зовсім нічого не має спільного,- почав було Тимур не даючи її наговорити ще чогось, про що можливо вона буде потім шкодувати.
-Говориш нічого спільного. А як же зріст? Фігура? Не кажи, що ти не звернув на це увагу, коли обирав дурепу, яка б грати роль твоєї дружини за твоїми правилами. Звісно, все це має значення, щоб дідусь чогось не запідозрив.
-Я не розумію, чому тебе це так дратує? Ти ж чудово знала на що йшла,- Тимур продовжував стояти біля вікна, але тепер його очі пильно стежили за нею,- Кіро присядь будь ласка і я тобі розповім, що сталося. Не хочу, щоб ти робила свої висновки тільки на основі почутих пліток.
Кіра знову присіла на ліжко. Що ж вона готова послухати, що він скаже. Сподівалася, що його розповідь буде правдивою, а невигаданою байкою. Та по його вигляду Кіра вже зрозуміла, що Тимур готовий бути з нею відвертим. Помітила, який сумний він зробився згадуючи події минулого та з якою ніжністю описав ту, яку кохав.
-Зі свою дружиною я познайомився два роки потому взимку. Вона трохи не попала під мої колеса поспішаючи до університету. Так розгублено виглядала, що я відразу закохався,- Тимур хотів посміхнутися та у нього не вийшло,- я запропонував підвести її до навчального закладу. Відразу погодилася. Саме так і розпочалася історія нашого кохання. Ми швидко одружилися, відгуляли гучне весілля. Були щасливі разом. І я гадав, що так буде завжди. Радів тому, що нарешті мені пощастило зустріти свою жінку, своє справжнє кохання. А потім Кірочка, сказала, що настав час нам стати батьками. Я був тільки за. Хоч у мене є вже син від першої дружини…
-Ти ще і раніше був одружений?- Кіру ця новина здивувала наскільки, що перебила його розповідь.- І скільки разів ти був одружений?
-На ці запитання я відповім якось наступного разу,- Тимур не велів переключатися на іншу тему.
-Вибач, що перебила, продовжуй,- Кіра винувато опустила очі.
-Як ми не намагалися, а завагітніти моїй коханій не вдавалося. І тоді ми звернулися до лікарів,- Тимур підійшов до ліжка на якому сиділа Кіра і теж сів поруч, бо відчув, що йому стало чомусь важко стояти,- після курсу лікування коханій вдалося завагітніти та лікарі не давали гарантії того, що вона зможе виносити дитину. На жаль так і сталося… Згодом ми знову наважилися і знову все повторилося і ми втратили надію. А потім почалися істерики, скандали… Я намагався заспокоїти її, пропонував поїхати кудись у подорож… Та багато чого я тоді пропонував. Навіть почав говорити про можливе усиновлення. Та вона ніби не чула мене, а може я не розумів її до кінця. Ми стали ніби чужими, між нами з’явилася прірва. В той день я з друзями пішов до бару, бо хотілося розслабитися, відволіктися, забутися… Недовго я з друзями сидів та й небагато випив, але вчасно додому все ж не прийшов. Я тоді очікував на скандал… Але натомість я побачив її мертвою з порізаними венами… Аби я не пішов до бару, а поїхав з роботи відразу додому, то такого б не сталося. Вона була б живою. Я собі цього ніколи не пробачу.
-Ти не повинен себе звинувачувати в її смерті,- Кіра витерла сльози, які мимоволі з’явилися у неї на очах.
-Сподіваюся ти зробиш правильні висновки і не будеш бунтувати,- Тимур підвівся,- завтра нам у дорогу, то будемо відпочивати. На добраніч.
-На добраніч.
Та Кіра ще довго не могла заснути, знову згадуючи розповідь Тимура. Їй було шкода їх обох. І його вини абсолютно ніякої не має в тому, що вона собі зробила. Він намагався, а вона ніби покарала його своїм вчинком. Але хіба було за що карати та ще ціною свого життя? Складно зрозуміти…, і Кіра заплющила очі накинувши на голову ковдру. Та одне зрозуміла напевне, чому тепер Тимур не вживає алкогольних напоїв. Відчуття провини…
Наступного ранку Кірі кортіло запитати у Тимура про сина та про його перший шлюб. Взагалі-то дізнатися скільки разів він був одружений і чому розлучився. Та не могла ось так поцікавитися цим. Бо була переконана, що Тимур не стане зараз про це розповідати. А їй-то навіщо про це знати? Хіба це могло б щось змінити? Ні. Вона виконає частину своєї угоди і на тому все. Чи може хоче, щоб було продовження? Яке продовження може бути, якщо Тимур чітко дав зрозуміти, що як жінка вона йому нецікава. Тому він теж не повинен цікавить її, як чоловік. Вирішила Кіра.
-Ну що готова до польоту? – запитав Тимур наливши Кірі кави, яку щойно зварив у джезві.
-Готова,- відповіла.
