Лялька, або Бухгалтер на вимогу - Анна Пахомова

8

Віолетта

Проте варто було переступити поріг офісу, як всі думки про вранішню пригоду покинули мене. Звіт вдало складався, і я поринула в його написання прагнучи справити гарне враження на свою керівницю. І може навіть на Артура. Так, мені звісно хотілося щоб в його очах з’явилось щось схоже на визнання моїх професійних якостей.

Я закінчила роботу ближче до обіду, і роздрукувала все для перевірки Аріні Львівні. Та передивилась все, поки я ледве дихала, чекаючи вердикту. Та хвилювалась я даремно.

- Молодець, - після цих слів відчула себе школяркою, яка склала іспит на відмінно.  – Тримай накладні, треба їх рознести.

І мені передали чергову купу роботи. Але приступити до її виконання я не встигла. Бо хтось зателефонував головбуху, і вона здивовано здійняла брови:

- Віолетта, тебе чекає директор.

Нічого гарного цей виклик не віщував. Всією шкірою відчула, як піднімаються дибки кожна волосинка на моєму тілі. Він знову буде домагатись, а у мене відсутні сили чинити йому опір! Він як чарівна паличка, яка відключає у мене здоровий глузд. Чортове кохання, яке я ненавиджу. І Артура повинна незлюбити, після всього. Але не могла. Навпаки, в середині все затремтіло, від бажання знову його побачити. Відчути на собі його губи, руки, палаючий бажанням погляд.

Ніхто в моєму житті не дивився на мене так, як в миті, коли Артур збирався поцілувати. Від цього погляду я відчувала себе прекрасною.

Але це було тільки ілюзією. Чоловік дав мені зрозуміти, що зневажає мене, і ставить набагато нижче своєї ідеальної нареченої. Хотілось запитати у нього, якщо так, то чому він так вперто намагається зрадити свою чисту і невинну Катерину. Але дражнити дракона – погана затія.

Поки йшла в кабінет до Журби чого собі тільки не надумала. Від наївної думки, що він просто хоче перепросити за вчорашню поведінку, до яскравих картинок чергового зваблення. Остання фантазія, не логічна, ірраціональна, неправильна, змушувала на щоках розцвітати червоні плями.

- Заходь, - Наталя привітно мені всміхнулась і вказала на двері.

Боже, там і справді як в печері дракона. Пальці почали тремтіти. Але я пересилила себе і взялась за дверну ручку. Переступила поріг, і відразу вихопила поглядом міцну фігуру свого персонального мучителя. Він був прекрасний. Як завжди. Хтось би міг назвати Артура звичайним, таких чоловіків в будь-якому спортзалі повно. Але тільки не я. Я відчувала його потужну енергетику, яка ледь не прибивала мене до підлоги, і витискала кисень з легень.

- Добрий день, - видавила з себе, і знову в котре відчула свою жалюгідність перед ним. Ці штани, забрьохані і широкі, й мокрі та страшні туфлі – я як якась жебрачка, супроти нього.

- Я хочу щоб ти розпускала волосся, - замість вітання промовив Артур, теж роздивляючись мене, обпікаючи поглядом. Від чого я закусила до крові нижню губу. І повільно потягнулась до шпильок, що стримували гриву рудого волосся. І поки пасмо за пасмом лягало на мої плечі, Артур просто спостерігав за цим дійством, з виглядом чоловіка, що опинився в стриптиз-клубі. І від цього я сама починала відчувати себе голою.

Не розумію як так вийшло, але вже за мить відчула як затверділи мої соски, стиснулись в горошини, занили, ніби Артур і справді їх торкався. Від сонячного сплетіння в низ покотилась гаряча хвиля.

- Що ти робила у Котовського? – знову запитав мене шеф.

- Нічого,  - чесно відповіла.

- Скільки його клієнтів ти обслужила? – голос звучав хльостко, як струмінь холодного дощу. У мене затремтіли губи в додачу до неслухняних рук.

- Ні скільки, - я похитала головою.

- Чому ти така брехлива? – Артур зітхнув, і склав пальці дашком перед своїм обличчям.

- Я кажу правду! Я шукала роботу бухгалтера! – образа надала мені сміливості. – А не те все…

Пригадала як місяць тому знайшла оголошення по те що потрібний діловод з економічною освітою. Відправила резюме, і мене запросили на співбесіду. Велика прийомна вразила мене кількістю дівчат в очікуванні свого щастя. Здавалось, що я помилась адресою, і потрапила в якесь модельне агентство. Але все було вірно.

Мене запросили в кабінет, до немолодого вусатого чоловіка, з цілою копицею сивого волосся на голові, і об’ємним пузом, що напинало сорочку так, що здавалось ґудзики ось-ось розлетяться  в різні боки. 

Про мою освіту і навички мене не дуже розпитували. Більше просто сканували поглядом, роздивлялись, як товар. Але по при все це чоловік повідомив, що я їм підходжу, і мене беруть на роботу. Звісно, я була щаслива.

Кошмар почався наступного дня, коли мене повідомили, що на підприємстві планується перевірка детективами ДБР.

- Ти будеш допомагати бухгалтеру і економісту, - сказав шеф.

Перший день роботи промайнув як у сні. В окремому кабінеті розмістилось два чоловіка, куди зносили стоси паперів, а вони щось ліниво проглядали. Я збивалась з ніг, бо виявилось що маю носити їм каву, чай, напої, робити бутерброди, які вони відмовились їсти.

Котовський наказав вести їх в ресторан. Там чоловіки замовили коньяк, купу страв, все за рахунок нашої фірми. Я сиділа перед ними ні жива, ні мертва. Мені було страшно. Адже якщо такий поважний і владний дядько, як мій керівник намагається виконувати всі забаганки детективів, значить справа серйозна.

У вечері Котовський знову викликав мене до себе. Виглядав він задоволеним, хоч  і замореним.

- У нас проблеми, - чесно повідомив він мені. – Деякі рахунки ведуть в офшори, і ці козли познаходили ниточки до них. Фірма на грані банкротства. Всіх посадять. Навіть тебе. Я намагався пояснити їм, що ти у нас працюєш перший день, але цим шакалам все одно.

- Що ж робити? – я справді була дуже налякана. Здавалось потрапила в який страшний сон. Прийшла працювати в солідну фірму, а опинилась ледь не на лавці підсудних, не зрозуміло за які гріхи.

- Ти вірно мислиш, - чоловік всміхнувся собі під вуса. – Ти сподобалась цьому, капітану Степашко,  - він зробив рукою в повітрі якусь фігуру. – І капітан згодний закрити очі на частину порушень, щоб прикрити тебе. Але за це треба йому віддячити.