Записки з мертвого дому - Достоєвський Федір

Але такий розрахунок вміщується тільки в голові арештанта, якого прислали не на довгий строк. Довголітній, либонь, і ладен би ризикнути... Та в нас якось цього не робилося. Не знаю, чи то боялися дуже, чи нагляд був особливо суворий, військовий, а чи місцевість, де було наше місто, багато в чому не сприяла (степова, відкрита)? — важко сказати. Я гадаю, всі ці причини мали свій вплив. Справді, втекти від нас було трудненько. А тим часом і при мені сталося одне таке діло: двоє ризикнули, і навіть із найважливіших злочинців...

Після зміни майора А—в (той, що шпигував йому на острог) лишився зовсім сам, без протекції. Він був ще дуже молодий чоловік, але з часом характер його укріплювався й усталювався. Взагалі це була людина зухвала, рішуча і навіть дуже тямовита. Він хоч і знову б шпигував та промишляв різними підземними способами, якби йому дали волю, але вже не попався б тепер так безглуздо й нерозважно, як перше, коли поплатився за свою дурість засланням. Він вправлявся у нас почасти і в фальшивих паспортах. Не кажу, проте, ствердно. Так чув я від наших арештантів. Казали, що він робив це, ще коли ходив до плац-майора на кухню, і, звичайно, мав з того посильний доход. Одно слово, він, здається, міг зважитися на все, аби тільки змінити свою долю. Я мав нагоду пізнати почасти його душу: цинізм його доходив до обурливого зухвальства, до холодного глуму і викликав непереборну огиду. Мені здається,— якби йому дуже схотілося випити шкалик горілки і якби шкалик можна будо дістати не інакше, як зарізавши когось, то він би неодмінно

зарізав, аби тільки можна було зробити це нишком, щоб ніхто не довідався. В острозі він навчився розважності. Ось на цю людину й звернув свою увагу особливого відділення арештант Куликов.

Я вже казав про Куликова. Людина він був немолода, але палка, живуча, сильна, з надзвичайними й різноманітними здібностями. В ньому була сила, і йому хотілося ще пожити; таким людям до найглибшої старості все ще хочеться жити. І коли б я став дивуватися, чом^ в нас не тікають, то, звичайно, подивувався б з першого Куликова. Та Куликов наважився. Хто на кого з них мав більший вплив: А—в на Куликова чи Куликов на А—ва? Не знаю, але обидва один одного були варті і для цієї справи люди взаємно підхожі. Вони заприятелювали. Мені здається, Куликов розраховував, що А—в приготує паспорти. А—в був із дворян, був хорошого товариства — це обіцяло деяку різноманітність у майбутніх пригодах, аби тільки дістатися до Росії. Хтозна, як вони змовилися та які надії були в них; але вже, певно, надії їхні виходили поза межі звичайної рутини сибірського бродяжництва. Куликов був зроду актор, міг вибирати багато і різноманітних ролей у житті; міг на багато чого сподіватися, принаймні на різноманітність. Таких людей повинен був душити острог, Вони змовилися тікати.

Але без конвойного тікати було неможливо. Треба було підмовити з собою разом конвойного. В одному з батальйонів, що стояли у фортеці, служив один поляк, енергійна людина і, може, гідна кращої долі, людина вже літня, молодцювата, серйозна. Замолоду, щойно прийшовши на службу до Сибіру, він утік з глибокої туги за батьківщиною. Його впіймали, покарали і років зо два продержали в арештантських ротах. Коли його повернули знову в солдати, він одумався і став служити ревно, віддаючи всі сили. За заслуги його зробили, єфрейтором. Це була людина честолюбна, самовпев-нена, знала собі ціну. Я кілька разів за ці роки зустрічав його між нашими конвойними. Дещо казали мені про нього й поляки. Мені здалося, що колишня туга обернулася в ньому на ненависть, затаєну, глуху, повсякчасну. Ця людина могла зважитися на все, і Куликов не помилився, вибравши його за товариша. Прізвище його було Коллер. Вони змовилися і призначили день. Це було в червні, в спекотні дні. Клімат у цьому місті досить рівний; влітку погода стоїть постійна, га-

ряча: а це й на руку бродязі. Вони, зрозуміло, ніяк не могли пуститися просто з місця: все місто стоїть на белебні, відкрите з усіх боків. Довкола на досить велику віддаль нема лісу. Треба було; передягтися в обивательський костюм, а для цього спершу пробратися до форштадту, де в Куликова здавен ібуло кишло. Не знаю, чи були форштадтські приятелі їхні цілком втаємничені в справу. Треба гадати, що були, хоч згодом, при розгляді справи, це не зовсім з'ясувалося. Того року в одному кутку форштадту щойно починала своє поприще одна молода й вельми пригожа дівиця, на прізвисько Ванька-Танька, яка подавала великі надії та почасти й здійснила їх згодом. Звали її також: вогонь. Здається, й вона тут брала якусь участь. Куликов витрачався на неї вже цілий рік. Наші молодці вийшли вранці на розводку і спритно влаштували так, що їх вирядили з арештантом Шилкіним, пічником і штукатуром, штукатурити батальйонні порожні казарми, з яких солдати давно вже вийшли в табори. А—в і Куликов пішли з ним за піднощиків. Коллер нагодився в конвойні, а що за трьома треба було двох конвойних, то Коллерові, як давньому служивому й єфрейторові, охоче доручили молодого рекрутика для напучення й навчання його конвойної справи. Виходить, мали ж наші втікачі величезний вплив на Коллера і повірив же він їм, коли після довголітньої і вдалої за останні роки служби він, людина розумна, солідна, розважлива, вирішив за ними йти.

Вони прийшли в казарми. Була шоста година ранку. Крім них нікого не було. Попрацювавши з годину, Куликов і А—в сказали Шилкіну, що підуть до майстерні, по-перше, щоб побачити когось, а по-друге, захопити до речі й якийсь інструмент, що його бракувало. З Шилкіним треба було провадити справу хитро, тобто якомога природніше. Він був москвич, пічник ремеслом, з московських міщан, хитрий, пронозуватий, розумний, маломовний. Зовнішністю був недолугий і засмоктаний. Йому б вік ходити в жилетці й халаті, по-московському, але доля зробила інакше, і після довгих мандрувань він засів у нас назавжди в особливому відділенні, тобто в розряді найстрашніших військових злочинців. Чим він заслужив таку кар'єру, не знаю; але особливого невдоволення в ньому ніколи не помічалося; поводився він смирно й рівно; іноді тільки напивався як хлющ, але й тут поводився гарно. Втаємничений