Бідні люди - Достоєвський Федір

БІДНІ ЛЮДИ

Роман

Ох, оці вже мені казкарі! Нема того, щоб написати щось корисне, приємне, втішне, а вони все потаємне із землі викопують!.. От би вже заборонив їм писати! Ну що-бо то таке: читаєш... мимохіть замислишся,— а там усяка нісенітниця й полізе в голову; далебі, заборонив би їм писати; отак-таки просто й заборонив би зовсім.

Кн. В. Ф. Одоєвський Квітня 8-го

Безцінна моя Варваро Олексіївно!

Учора я був щасливий, надміру щасливий, донезмоги щасливий! Ви хоч зроду раз, затята дівчино, мене послухали. Увечері, годині о восьмій, прокидаюсь (ви знаєте, маточко, що я годинку-дві люблю поспати, повернувшись із посади), свічку дістав, готую папери, застругую перо, аж підводжу зненацька очі,— далебі, в мене серце так і застрибало! То ви таки зрозуміли, чого мені хотілося, чого сердечку моєму хотілося! Бачу, ріжечок фіранки над вікном вашим загнуто й причеплено до вазона з бальзаміном, точнісінько так, як я вам тоді натякав; тут же здалося мені, що й личко ваше мигнуло біля вікна, що й ви до мене з кімнатки вашої дивилися, що й ви про мене думали. І як же мені досадно було, голубонько моя, що миловидого личка вашого я не міг розглядіти гарненько! Був час, коли й ми ясно бачили, маточко. Не радість старість, рідна моя! Ось і тепер усе якось рябить в очах; попрацюєш трошечки увечері, щось там попишеш, а вранці й очі червоні, і сльози біжать, аж совісно перед чужими буває. Одначе ж в уяві моїй так і заясніла ваша усмішечка, ангелятко, ваша добренька, привітна усмішечка; і на серці в мене нестеменні-сінько так почувалося, як тоді, коли я поцілував вас, Варенько, — пам'ятаєте, ангелятко? А знаєте, голубонько моя, мені навіть здалося, що ви там на мене пальчиком насварилися? Чи так, пустунко? Неодмінно ви це все опишіть найдокладніше у вашому листі.

Ну, а яка наша придумочка з фіранкою вашою, Варенько? Премило, еге? Чи сиджу роблю, чи лягаю спати, чи прокидаюсь, "уже знаю, що' й ви там про мене думаєте, мене пам'ятаєте, та й самі здорові й веселі. Спустите фіранку — значить, на добраніч, Макаре Олексійовичу, спати час! Підгорнете — значить, на добридень, Макаре Олексійовичу, як ви там спали, або: як ви, чи при здоров'ї, Макаре Олексійовичу? Що ж до мене, то я, хвала твордевІ, здорова й благополучна! Бачите, душечко моя, як це ловко придумано; і листів не треба! Хитро, правда? І А придумочка ж то моя! А що, який я на ці діла, Варваро Олексіївно!

Доповім я вам, маточко моя, що спав я сюю ніч добрим ладом, як і не сподівався, і з того вельми вдоволений; хоча на нових квартирах, з новосілля, і завжди якось не спиться; усе щось так, та не так! Устав я сьогодні таким ясним соколом — любо-весело! І який же ранок сьогодні гарний, маточко! У нас роз" чинили вікно; сонечко світить, пташки цвіріньчать, повітря дише весняними пахощами, і вся природа віджив-люється — ну, й інше там усе було теж відповідне; все в порядку, по-весняному. Я навіть і помріяв сьогодні приємненько так, і все про вас були мрії мої, Варенько. Порівняв я вас із пташкою небесною, на втіху людям та на окрасу природи створеною. Тут же подумав я, Варенько, що й ми, люди, котрі живемо в турботах і хвилюваннях, повинні теж заздрити безтурботному й невинному щастю небесних птахів,— ну, й інше все таке ж, сьому ж подібне; тобто я все такі порівняння віддалені * робив. У мене там книжка є одна, Варенько, то в ній те ж саме, все отаке ж вельми докладно описано. Я до того пишу, що різні ж бувають мріяння, маточко. А ось тепер весна, то й думки все такі приємні, гострі, вигадливі, й мрії приходять ніжні, все в рожевому кольорі. Я до того й написав це все; а втім, я це все з книжки взяв. Там автор виявляє таке саме бажання віршами і пише —

Чому я не птиця, не хижая птиця! 1

1 Тут і далі віршовані уривки — в перекладі Ф. Скляра. (Ред.)

Ну і т. д. Там і ще є різні думки, та бог з ними! А от руди це ви ранком ходили сьогодні, Варваро Олексіївно? Я ще й на посаду не збирався, а ви, справді-таки мов нташка весняна, пурхнули з кімнати й двором пройшли така веселенька. А як мені було весело, на вас дивлячись! Ой Варенько, Варенько! Ви не сумуйте: сльозами горю пособити не можна; це я знаю, масочко моя, це я з досвіду знаю. Тепер же вам так рупокійно, та й на здоров'ї ви трохи поправились. Ну, що ваша Федора? Ой яка ж вона добра жінка! Ви мені, Варенько, напишіть, як ви з нею там живете

тепер і чи з усього ви вдоволені? Федора ж бо трохи буркотлива; та ви на це не зважайте, Варенько. Бог з нею! Вона така добра.

Я вже вам писав про тутешню Терезу,— теж і добра, й вірна жінка. А вже як мене турбували наші листи! Як їх передавати будемо? А от як стій послав господь на наше щастя Терезу. Вона жінка добра, лагідна, безсловесна. Але наша хазяйка просто безжальна. Запихає її в роботу наче ганчірку якусь.

Ну, в які ж я нетрі потрапив, Варваро Олексіївно! Ну, вже квартира! Перше ж я жив таким глухарем, самі знаєте: смирно, тихо; в мене, бувало, муха летить, то й муху чути. А тут галас, гамір, гвалт! Та ви ж пак ще й не знаєте, як це все тут улаштовано. Уявіть, приміром, довгий коридор, зовсім темний і брудний. По праву його руку буде глуха стіна, а по ліву все двері та двері, наче нумери, все так уряд простягаються. Ну, от і наймають ці нумери, а в них по одній кімнатці в кожному; живуть в одній і по двоє, й по троє. Порядку не питайте — Ноїв ковчег! А втім, здається, люди хороші, все такі освічені, вчені. Чиновник один є (він десь по літературній лінії), людина начитана: і про Гомера, й про Брамбеуса, і про різних у них там авторів говорить, про все говорить,— розумна людина! Два офіцери живуть і все в карти грають. Мічман живе; англієць-учитель живе. Стривайте, я вас потішу, маточко: опишу їх у майбутньому листі сатирично, тобто які вони там самі по собі, най-докладніше. Хазяйка наша — малесенька й брудна бабка, цілий день у пантофлях та в шлафроку ходить і цілий день усе на Терезу гримає. Я живу в кухні, або далеко правдивіше буде сказати ось як: тут поруч кухні є одна кімната (а в нас, треба вам зауважити, кухня чиста, світла, дуже гарна), кімнатка невеличка, куточок такий скромний... тобто, ще б краще сказати, кухня велика на три вікна, то в мене уздовж поперечної стіни перегородка, ото й виходить, немовби ще кімната, нумер понадштатний; усе просторе, вигідне, і вікно є, і все,— одно слово, все вигідне. Ну, оце-от мій куточок. Ну, то ви й не думайте, маточко, щоб тут щось таке інше і таємничий смисл якийсь був; що ось, мовляв, кухня!—тобто я, хай і так, і в цій самій кімнаті за перегородкою живу, але це нічого; я собі від усіх осібно, помаленьку живу, нищечком живу. Поставив я у себе ліжко, стіл, комод, стільців парочку, образ повісив. Правда, є квартири й кращі,— може, є й багато кращі, та вигода головне; адже це я все задля вигоди, і ви не думайте, що задля чогось іншого. Ваше віконце насупроти, через двір; а двір вузенький, вас мимохідь побачиш — усе веселіше мені, горопашному, та й дешевше. У нас тут найгірша кімната, з харчами, по тридцять п'ять карбованців асигнаціями здається. Не з нашим достатком! А за свою квартиру я плачу сім карбованців асигнаціями, та харчі коштують п'ять карбованців сріблом: от двадцять чотири з півкарбованцем, а перше рівно тридцять платив, зате багато чого собі не дозволяв; чай пив не завжди, а тепер ось і на чай, і на цукор заощадив. Воно, знаєте, рідна моя, чаю не пити якось соромно; тут усе люди з достатком, то й соромно. Заради чужих і п'єш його, Варенько, для годиться, про людське око; а як на мене, то байдуже, я не примхливий. Покладіть так, для кишенькових грошей — усе скількись та треба — ну чобітки якісь там, сяка-така одежина — чи багато лишиться? От і вся моя платня. Я-то не нарікаю і вдоволений. Воно досить. Ось уже кілька літ досить; нагороди також бувають.— Ну, прощайте, моє ангелятко. Я там купив двойко вазонів з бальзамінчиком та гераньку — недорого. А ви, може, й резеду любите? То й резеда є, ви напишіть; та знаєте, все якнайдок-ладніше напишіть. Ви, проте, не думайте чого-небудь і не майте, маточко, сумніву за мене, що я таку кімнату найняв. Ні, це вигода примусила, й сама вигода спокусила мене. Я ж, маточко, гроші збиваю, відкладаю; в мене копійчина водиться. Ви не дивіться на те, що я такий тихенький, що, здається, муха мене крильцем переб'є. Ні, маточко, я для себе не промах, і вдачі зовсім такої, як годиться твердій і безтурботної душі людині. Прощайте, моє ангелятко! Розписався я вам мало не на двох аркушах, а на службу давно пора. Цілую ваші пальчики, маточко, і перебуваю

вашим найнижчим слугою й найвірнішим другом

Макаром Дєвушкіним.

Р. Б. Про одне прошу: відписуйте мені, ангелятко ^іоє, якнайдокладніше. Я вам із сим посилаю, Варенько, фунтик цукерків; то ви ними поласуйте на здоров'я, та бога ради мною не клопочіться і не будьте в претензії. Ну, то прощайте ж, маточко.

Квітня 8-го

Шановний добродію, Макаре Олексійовичу!

Знаєте ви, що доведеться, врешті, зовсім посваритися з вами? Присягаюся вам, добрий Макаре Олексійовичу, що мені навіть важко приймати ваші подарунки. Я знаю, чого вони вам варті, яких нестатків та відмовлянь самому собі найпотрібнішого. Скільки разів я вам казала, що мені нічого не треба, анічогісінько; що я неспроможна віддячитися вам і за ті добродійства, якими ви досі ущедряли мене. І навіщо мені ці вазони? Ну, бальзамінчики ще нічого, а ге-ранька нащо? Одне слівце бовкнеш, як от про цю герань, а ви вже враз і купите; і дорого ж, мабуть? Яка краса на ній квітки! Яскраво-червоні хрестиками. Де це ви здобули таку гарненьку гераньку? Я її посеред вікна, поставила, на найвиднішому місці; долі ж поставлю лавочку, а на лавочку ще квіток понаставляю; ось тільки дайте мені самій розбагатіти! Федора не навтішається; у нас тепер наче рай у кімнаті,— чисто, ясно! Ну, а цукерки навіщо? І далебі, я зараз же з листа вгадала, що у вас щось та не так—і рай, і весна, і пахощі линуть, і пташки цвірінчать. Що це, думаю я, чи нема тут часом і віршів? Справді-бо, самих тільки віршів і бракує в листі вашому, Макаре Олексійовичу! І відчуття ніжні, і мрії в рожевому кольорі— все тут є! Про фіранку й не думала; вона, мабуть, сама зачепилася, коли я вазони переставляла; ось вам!

Ой Макаре Олексійовичу! Що ви там не кажіть, як не вираховуйте свої прибутки, щоб обдурити мене, щоб показати, що вони геть усі йдуть на самого вас, але від мене не потаїте й не сховаєте нічого.