Quo vadis (Камо грядеші?) - Сенкевич Генрик

Хто мене підтримав?

— Я, — відповів Вініцій.

— Ах, це був ти, "ярий Аресе"[259]? Чому не було тебе в Беневенті? Казали мені, що ти хворів, і дійсно спав з лиця. Та чув я, що Кротон хотів тебе вбити. Це правда?

— Саме так — і зламав мені руку, але я зумів захиститися.

— Зламаною рукою?

— Допоміг мені один варвар, сильніший за Кротона.

Нерон подивився на нього зі здивуванням.

— Сильніший за Кротона? Ти що, жартуєш? Кротон був найсильнішою людиною, а тепер — Сифакс із Ефіопії.

— Говорю тобі, володарю, що бачив на власні очі.

— Де ж цей перл? Чи не став царем Неморенським?

— Не знаю, володарю. Я випустив його з очей.

– І ти не знаєш навіть, із якого народу?

— Мав зламану руку, тож було не до розпитувань.

— Пошукай мені його і знайди.

Тут обізвався Тигеллін:

— Я цим займуся.

Але Нерон мовив далі до Вініція:

— Дякую тобі, що мене підхопив. А то міг би, падаючи, розбити голову. Колись був із тебе добрий товариш, але відтоді, як ти пішов на війну та послужив у Корбулона, рідко бачу тебе…

Помовчавши хвилину, сказав:

— Як почувається ота дівчина… завузька в стегнах… в яку закохався й одібрав у Авла для себе?

Вініцій зніяковів, але Петроній миттю прийшов йому на допомогу:

— Б'юсь об заклад, володарю, — сказав, — що забув. Бачиш — зніяковів? Запитай його, скільки їх було відтоді, та не ручаюся, чи й на це зуміє відповісти. З Вініціїв добрі солдати, а ще ліпші півні. Треба їм зграю курей. Покарай його за це, володарю, й не запроси на бенкет, який нам Тигеллін обіцяє влаштувати на твою честь на ставу Агриппи.[260]

— Ні, не зроблю цього. Вірю Тигеллінові, що там уже зграї не забракне.

— Невже б мусило бракнути Харит, де буде Амур? — відповів Тигеллін.

Але Нерон сказав:

— Нудьга мене замучила! Лишився за волею богині в Римі, але не можу терпіти його. Поїду до Анція. Мені душно в цих тісних вулицях, серед цих будинків, що розвалюються, серед цих гидких завулків. Смердюче повітря залітає аж сюди, до мого дому і до моїх садів. Ах, коли б землетрус знищив Рим, коли б якийсь розгніваний бог зрівняв його з землею, показав би я вам, як слід будувати місто, що є головою світу й моєю столицею.

— Володарю, — відповів Тигеллін, — кажеш: "Коли б якийсь розгніваний бог знищив місто" — чи не так?

— Так! Ну то й що ж!

— Хіба ти не бог?

Нерон утомлено махнув рукою, потім сказав:

— Побачимо, що ти нам влаштуєш на ставу Агриппи. Потім я поїду до Анція. Ви всі малі, отже, не розумієте, що мені потрібні великі справи.

Сказавши це, заплющив очі, даючи знати, що потребує спочинку. Петроній вийшов із Вініцієм і сказав йому:

— Отож тебе запрошено для участі в забавах. Міднобородий відмовився від подорожі, але натомість шаленітиме більш ніж будь-коли й чинитиме бешкет у місті, як у власному домі. Постарайся знайти собі в шаленствах розвагу й забуття. Хай йому біс! Адже ми підкорили світ і маємо право розважатися. Ти, Марку, дуже красивий хлопець, цьому почасти приписую свою прихильність до тебе. Присягаюся Діаною Ефеською[261]! Якби ти міг бачити свої брови, що зрослися на переніссі, та своє обличчя, в якому знати давню кров квіритів! Ті, в палаці, поряд із тобою схожі на вільновідпущеників. Саме так! Коли б не те дике вчення, Лігія була б нині в твоєму домі. Пробуй же мені ще доводити, що вони не вороги життя й людей… Обійшлися з тобою добре, тож можеш бути їм вдячний, але я на твоєму місці зненавидів би те вчення і шукав насолоди там, де її можна знайти. Ти — красивий хлопець, повторюю тобі, і Рим кишить розлученими жінками.

— Дивуюся тільки, що тобі це все ще не набридло, — відповів Вініцій.

— Хто тобі сказав? Мені це набридло давно вже, але літа мої не ті, що в тебе. Я, зрештою, маю інші захоплення, що їх тобі бракує. Полюбляю книги, до яких тобі байдуже, люблю поезію, від якої тобі нудно, подобається мені посуд, геми й багато речей, на які ти й не дивишся, маю біль у крижах, якого в тебе немає, і, врешті, знайшов Евніку, ти нічого подібного до неї не знайшов… Мені добре вдома, серед шедеврів мистецтва, з тебе ж ніколи не зроблю естета. Я знаю, що в житті вже більше нічого не знайду понад те, що знайшов, а ти сам не усвідомлюєш, що постійно сподіваєшся, та все ще шукаєш. Коли б до тебе прийшла смерть, то ти, при всій своїй хоробрості й прикрощах, помер би, дивуючись, що вже треба покидати світ, я ж прийняв би її як необхідність із тим усвідомленням, що немає на всім світі таких ягід, яких би я не скуштував. Не поспішаю, але не буду й опиратися, постараюсь тільки, щоб мені до кінця було весело. Є на світі веселі скептики. Стоїки, на мою думку, є дурнями, але стоїцизм принаймні гартує, твої ж християни приносять у життя смуток, який є тим у житті, чим дощ у природі. Знаєш, про що я довідався? Під час урочистостей, які влаштовує Тигеллін, на берегах ставу Агриппи стоятимуть лупанарії, а в них зібрано буде жінок із найбагатших домів Рима. Невже не знайдеться хоч одна достатньо красива, щоб могла тебе втішити? Будуть і дівчата, що вперше з'являються на світ… як німфи. Така наша римська імперія… Тепло вже! Південний вітер зігріє воду й не вистудить оголених тіл. А ти, Нарцисе, знай про те, що не знайдеться жодної, яка б тобі вчинила опір. Жодної — хоч би вона була весталкою.

Вініцій почав ляскати себе по голові долонею як людина, що відганяє нав'язливу думку.

— Чи треба було щастя, щоб на таку єдину й натрапив…

– І хто ж у тому винен, якщо не християни!.. Але люди, чиїм символом є хрест, не можуть бути іншими. Слухай мене: Греція була прекрасна і створила мудрість світу, ми створили могутність, а що, на твою думку, може створити це вчення? Коли знаєш, розтлумач мені, бо — присягаюся Поллуксом! — ніяк не второпаю.

Вініцій здвигнув плечима.

— Здається, боїшся, щоб я не став християнином.

— Боюся, щоб собі життя не зіпсував. Якщо ти не можеш бути Грецією, будь Римом: володій, насолоджуйся! Тому шаленства наші мають певний сенс, що в них міститься така, власне, думка. Міднобородого я зневажаю, бо він блазень-грек. Якби був римлянином, я визнав би, що він має право дозволяти собі шаленства. Заприсягнись мені, що, коли ти зараз, повернувшись додому, застанеш якого християнина, покажеш йому язик. Якщо це буде лікар Главк, то він навіть не здивується. До побачення на ставу Агриппи!

Розділ XXXI

Преторіанці оточили гаї на берегах ставу Агриппи, щоб занадто великі натовпи цікавих не перешкоджали імператору та гостям його, бо так сказано: все, що в Римі відзначалося багатством, розумом або красою, очікувалося на тому бенкеті, який не мав рівних собі в історії міста. Тигеллін хотів винагородити імператора за відкладену подорож до Ахайї, а разом з тим перевершити всіх, хто коли-небудь приймав у себе Нерона, й довести йому, що ніхто його так розважити не вміє. З цією метою, ще перебуваючи при імператорі в Неаполісі, а потім у Беневенті, робив приготування й розсилав накази, щоб із найвіддаленіших країн світу присилали тварин, птахів, рідкісних риб і рослини, не кажучи вже про посуд, тканини, що мали б прикрасити бенкет. Доходи з цілих провінцій ішли на задоволення шалених задумів, але на це всемогутній фаворит міг не зважати. Вплив його зростав з кожним днем. Тигеллін, може, не був іще Неронові миліший од інших, але ставав усе необхіднішим. Петроній значно переважав його витонченістю, розумом, дотепністю і в розмовах умів ліпше розважати імператора, та, на своє нещастя, переважав у цьому й імператора, викликаючи в того заздрість. Не вмів також бути слухняним у всьому знаряддям; коли йшлося про справи смаку, імператор побоювався його думки, з Тигелліном же не почувався ніколи скутим. Сама назва: арбітр елегантності, яку дали Петронію, зачіпала самолюбство Нерона. Хто ж бо, як не він сам, мав би так зватися? У Тигелліна було, одначе, доволі розуму, аби усвідомлювати свої недоліки, а бачачи, що не може змагатися ні з Петронієм, ані з Луканом, ні з іншими, що вирізнялися чи то родовитістю, чи талантом, чи вченістю, — вирішив затьмарити їх своєю догідливістю, а головне, розкішшю — такою, щоб і уява Нерона була вражена.

Отже, бенкет наказав улаштувати на величезному плоту, збудованому з позолочених колод. Пліт було обрамлено препишними мушлями з Червоного моря та Індійського океану, що грали всіма кольорами перлів і райдуги. По боках були купи пальм, зарості лотосів і розквітлих троянд, серед яких струменіли сховані фонтани пахучої води, стояли статуї богів і золоті або срібні клітки, наповнені різнокольоровим птаством. Посередині височів здоровенний намет або радше, щоб не затуляти краєвид ставу, тільки верх намету із сирійського пурпуру, підтримуваний срібними стовпчиками, під ним же сяяли як сонця столи, приготовлені для учасників бенкету, обтяжені александрійським склом, кришталем і безцінним посудом, награбованим в Італії, Греції та Малій Азії. Пліт, який, через нагромадження на ньому рослин, здавався схожим на острів або сад, з'єднаний був шнурами із золота й пурпуру з човнами у формі риб, лебедів, чайок і фламінго, в яких при кольорових веслах сиділи оголені веслярі й веслярки з формами й рисами дивовижної краси, з волоссям, завитим на східний лад або охопленим золотою сіткою. Коли Нерон у супроводі Поппеї й августіанів прибув до головного плоту й усівся під пурпуровим наметом, весла опустились у воду, човни рушили, натягнувши золоті шнури, і пліт зі столами та гостями почав описувати кола по ставу. Оточили його інші човни та менші плоти з цитристками та арфістками, чиї рожеві тіла на тлі блакитного неба та води у відблисках од золотих інструментів, здавалося, всотали в себе ту блакить і відблиски й міняться та цвітуть, мов квіти.

Із прибережних гаїв, із химерних будинків, навмисно побудованих і схованих у хащах, озвалися також відголоси музики та співу. Забриніла околиця, забриніли гаї, чулося відлуння рогів і труб. Сам імператор, маючи з одного боку Поппею, з іншого — Піфагора, здивувався, особливо коли серед човнів з'явилися молоді рабині, вбрані сиренами, вкриті зеленими сітками, ніби лускою, й не скупився на похвали Тигеллінові. Та за звичкою поглядав на Петронія, бажаючи знати думку "арбітра", але той протягом тривалого часу лишався байдужим і, тільки коли Нерон запитав його навпростець, відповів:

— Я гадаю, володарю, що десять тисяч оголених дівиць справляють менше враження, ніж одна.

Імператорові, одначе, подобався "плавучий бенкет", позаяк був чимось новим.