Час погорди - Сапковський Анджей

Вона побачила його копита, поряд, біля неї. Копита були мокрими. З них стікала вода.

*******

Надія додала їй сили, наповнила ейфорією. Єдиноріг провадив, Цирі йшла за ним, зовсім не маючи певності, що це не сон. Однак, коли виснаження перемогло, йшла рачки. Потім повзла.

Єдиноріг провів її поміж скель, до невеликого яру, дно якого було вистелене піском. Цирі повзла з останніх сил. Але повзла. Бо пісок був мокрим.

Єдиноріг зупинився над видимим у піску заглибленням, заіржав, сильно загріб копитом, раз, другий, третій. Вона зрозуміла. Підповзла ближче, допомогла йому. Копала, ламаючи нігті, копала, відгортала. Напевне ридала при цьому, але не була певна. Коли на дні заглиблини з'явилась болотиста рідина, одразу припала до неї губами, хлебтала мутну воду разом з піском, так жадібно, що рідина зникла. Цирі з величезним зусиллям опанувала себе, поглибила ямку. Допомагаючи собі кордиком, потім всілась і чекала. Скрипала піском на зубах і тремтіла від нетерплячки, але чекала, аж поки заглибина знову не наповнилась водою. А потім пила. Довго.

За третім разом дозволила воді дещо встоятись, випила за чотири ковтки без піску, з самим тільки мулом. І тоді нагадала собі про єдинорога.

— Напевно, ти теж спраглий, Конику – промовила. – А ти не будеш пити болота. Жоден кінь не п'є болота.

Єдиноріг заіржав.

Цирі поглибила ямку, вмощуючи його береги камінням.

— Зачекай, Конику. Хай трохи настоїться…

"Коник" пирхнув, тупнув, відвернув голову.

— Не бійся. Пий.

Єдиноріг обережно наблизив ніздрі до води.

— Пий, Конику. Це не сон. Це справжня вода.

*******

Цирі спершу вагалась, не хотіла відходити від джерельця. Вона саме вигадала новий спосіб пиття, що полягав у витисканні до рота вмоченої у заглибленні низу хустки, що довзолило значною мірою відцідити пісок і мил. Але єдиноріг налягав, іржав, тупав, відбігав, знову повертався. Закликав до маршу і вказував дорогу. Цирі після глибоких роздумів послухала – звірятко мало рацію, слід було йти у бік гір, вийти з пустелі. Вона пішла за єдинорогом, оглядаючись і докладно нотуючи у пам'яті положення джерела. Не хотіла заблукати, якби мусила повернутись сюди.

Йшли разом цілий день. Єдиноріг, якого вона називала Коником, вів. Це був дивний коник. Гриз і жував бадилля, яких би не зачепив не тільки кінь, але й зголодніла коза. А коли надибав мандруючу серед каменів колонну великих мурах, теж почав її їсти. Цирі спершу зі здивуванням приглядалась до цього, а потім долучилась до учти. Була голодною.

Мурахи були дуже квасними, але може дякуючи цьому не хотілось блювати. А крім того, мурах було багато і можна було трохи попрацювати занімілими щелепами. Єдиноріг з'їдав комах цілими, вона задовольнялась черевцями, випльовуючи тверді фрагменти хітинових панцерів.

Пішли далі. Єдиноріг виглядів кілька острівців пожовклого чортополоху і смачно з'їв їх. Цього разу Цирі не долучилась. Але коли Коник знайшов у піску яйця ящірки, вона їла, а він приглядався. Пішли далі. Цирі помітила купину чортополоху, вказала на неї Коникові. Через якийсь час Коник привернув її увагу до величезного чорного скоріпона з хвостом довжиною маже на півтори п'яді. Цирі затоптала паскуду. Бачачи, що вона не квапиться їсти скорпіона, єдиноріг з'їв його сам, а скоро після цього показав їй наступне гніздо ящірки.

Це була, як виявилось, цілком стерпна співпраця.

*******

Вони йшли.

Гірська гряда була щораз ближче.

Коли западала глибока ніч, єдиноріг зупинявся. Спав стоячи. Цирі, обізнана з кіньми, спершу намагалась змусити його, щоб він ліг – могла спробувати спати на ньому і користуватись з його тепла. З цього нічого не вийшло. Коник бокував і відходив, зберігаючи дистанцію. Він взагалі не хотів поводитись у класичний спосіб, описаний у вчених книжках – зокрема, не мав найменшого наміру класти голову на її подол. Цирі була повна сумнівів. Не виключала, що книги брехали у питаннях єдинорогів і дівчат, але була також й інша можливість. Очевидно, що єдиноріг був ще єдинорожком-лошам, і я к молоде звірятко міг трохи не знатись на дівчатах. Можливість того, що Коник був спроможний відчути і сприйняти поважно ті кілька дивних снів, які колись наснились їй, відкинула. Хіба хтось сприймає сни серйозно?

*******

Він трохи розчарував її. Мандрували два дні і дві ночі, а він не знайшов води, хоч і шукав. Кількаразово зупинявся, крутив головою, водив рогом, потім клусував, проникав у скельні розпадини, гріб копитами у піску. Знаходив мурах, знаходив мурашині яйця і личинки. Знайшов гніздо ящірки. Знайшов кольорового вужа, якого вправно затоптав. Але води не знайшов.

Цирі зауважила, що єдиноріг петляє, не тримається прямої лінії маршу. Вона набралась обґрунтованих підозр, що створіння взагалі не було жителем пустелі. Що воно просто тут заблукало. Як і вона.

*******

Мурахи, яких вони почали знаходити у достатній кількості, містили у собі квасну вологість, але Цирі щораз поважніше почала задумуватись над поверненням до джерела. Якби вони пішли ще далі та не знайшли води, на повернення могло б не вистачити сил. Спека була щораз сильнішою, марш виснажував.

Вона вже мала намір почати пояснювати це Коникові, аж той раптом протяжно заіржав, махнув хвостом і побіг галопом вниз, поміж зубатими скелями. Цирі попрямувала за ним, на ходу з'їдаючи мурашині черевця.

Великий простір поміж скелями заповнювала широка піщана вимоїна, а у її осерді було виразно видно заглиблину.

— Ха! – зраділа Цирі. – Мудрий з тебе коник, Конику. Ти знову знайшов джерело. Там, внизу, мусить бути вода!

Єдиноріг протяжно стрибав, оббігши заглиблину легким клусом. Цирі наблизилась. Заглиблина була великою, мала що найменше двадцять стіп у попереку. Вона була чіткою та заокругленою, нагадувало лійку, так докладно, наче хтось відтиснув у піску гігантське яйце. Цирі раптом зрозуміла, що такий досконалий обрис не міг створитись сам собою. Але було вже запізно.

На дні воронки щось заворушилось, а в обличчя Цирі раптово вдарив град піску і камінчиків. Відскочила, впала і зрозуміла, що їде вниз. Стріляючі фонтани щебеню били не тільки в неї – били і в край воронки, а краєчок осипався хвилями і тяг її вниз. Закричала, б'ючи руками, як жук-пливунець, безуспішно намагаючись знайти опору для ніг. Вона одразу зрозуміла, що різкі рухи тільки погіршують справу, допомагаючи осипанню її піском. Перекотилась навзнак, вперлась підборами і широко розкинула руки. Пісок на дні западини заворушився і захвилювався, вона побачила виставлені з-під нього коричневі клешні, що закінчувались гаками, довжиною на добрих пів сажня[37]. Вона знову закричала. Цього разу значно голосніше.

Град щебеню раптом припинив сипатись на неї, ударив у протилежний край воронки. Єдинорог став дибки, дико заіржав, край зламався під ним. Він спробував вирватись з грузкого піску, але даремно – грузнув у ньому щораз більше і щораз швидше сунув у напрямку дна. Страшні клешні скорочувались різкіше. Єдиноріг розпачливо заіржав, смикнувся, безсило б'ючи передніми копитами пісок, що осипався. Його задні ноги надто зав'язли. Коли він осунувся на саме дно лійки, його схопили гидкі клешні захованої у піску потвори.

Чуючи дикий вереск болю, Цирі запекло закричала і кинулась вниз, вихопивши кордик з піхов. Тільки но вона опинилась на дні, зрозуміла, що зробила помилку. На додачу до злого, єдиноріг, якого саме тримали у потворних клешнях і втягували у піщану пастку, ошалів від болю, верещав. На осліп бив передніми копитами, загрожуючи їм переломами кісток.

Відьмацькі танці і прийоми були тут не потрібними. Але існувало одне досить просте закляття. Цірі закликала Силу і вдарила телекінезом.

Вгору порснула хмара піску, відкриваючи приховану потвору, що вчепилась у стегно ревучого єдинорога. Цирі закричала від огиди. Вона ніколи в житті не бачила чогось такого гидкого, на жодній ілюстрації, у жодній з відьмацьких книг. Чогось такого бридкого вона була не в змозі навіть уявити.

Потвора було брудносірою, великою і надутою, як обпита кров'ю п'явка, вузькі сегменти барило подібного тулуба вкривала рідка щетина. Здавалось, що вона взагалі не має ніг, натомість клешні мала довжиною майже такої самої довжини, як вона сама.

Позбавлений піщаного укриття монстр одразу відпустив єдинорога і почав закопуватись швидкими, різкими здриганнями роздутого тіла. Йому це виходило винятково вправно, а єдинорог, що видирався з воронки, ще й допомагав йому, спихаючи вниз купи піску. Цирі огорнув шал і жадоба помсти. Вона кинулась на вже ледь видного з-під піску гидуна і всадила кордика у хребет, що випинався. Атакувала ззаду, обережно тримаючись подалі від клацаючи клешень, якими монстр, як виявилось, міг сягати досить далеко назад. Різонула ще раз, а потвора закопувалась у несамовитому темпі. Вона робила це для того, щоб атакувати. На те, щоб сховатись цілком, їй було достатньо ще два здригання. Прихований, раптом пхнув хвилю щебеню, загрібаючи Цирі до половини стегон. Вона вирвалась і кинулась назад, але не було куди втікати – ціла воронка була у піску, що осипався, кожен рух тягнув на дно. А пісок на дні набубнявів хвилею, що сунулась до неї, з хвилі з'явились клацаючи, закінчені гострими гаками клешні.

Її врятував Коник. Сповзши на дно воронки, потужно ударив копитами у набубнявілу хвилю піску, яка зраджувала ледь приховану потвору. Під дикими копняками відкрився сірий хребет. Єдиноріг нахилив голову і приколов страха рогом, прицільно, у місці, де озброєна клешнями голова сполучалась з роздутим тулубом. Бачачи, що клешні припертого до землі монстра, безсило орють пісок, Цирі підскочила, і з розмаху забила кордик у тіло, що здригалось. Висмикнула вістря, ударила ще раз. І ще раз. Єдиноріг вирвав ріг і з силою опустив на опуклий тулуб передні копита.

Утрамбований монстр вже не намагався закопуватись. Він вже не ворушився взагалі. Пісок довкола нього зволожився від зеленуватої рідини.

Не без зусилля вибрались з воронки. Вони відійшли на кілька кроків, Цирі безвольно звалилась на пісок, тяжко дихаючи і тремтячи під хвилями адреналіну, що атакував гортань і скроні. Єдиноріг обійшов її довкола. Ступав незграбно, з рани на стегні йому текла кров, спливаючи ногою на бабку, позначуючи кроки червоним слідом.